Сфальшовані голоси: путінські псевдореферендуми в Україні

Навігація та корисні матеріали

Російська Федерація за час свого існування неодноразово вчиняла акти агресії проти сусідніх держав та системно підтримувала сепаратизм у колишніх радянських республіках. Одним з інструментів послаблення центральних урядів стали псевдореферендуми.

Технології, задіяні в Автономній Республіці Крим та Севастополі у березні 2014 року, вже були відпрацьовані раніше. На початку 1990-х подібні голосування відбулися, наприклад, у Придністров’ї, Південній Осетії, Нарвському регіоні Естонії. Та й у Криму це було вже не вперше. Тоді Україні та Естонії вдалося утримати в конституційному полі регіони, в яких Кремль палав бажанням «захистити російськомовних». А Молдова та Грузія отримали непідконтрольні уряду сепаратистські анклави під фактичною російською окупацією.

16 березня виповнюється рівно дев’ять років з часу проведення Кримського фейкореферендуму. Він був таким само незаконним, як і попередні, але мав ключову відмінність. Попри те, що на  «голосування» 1990-х виносилися питання не лише «автономії» чи «суверенітету», а й «незалежності» і навіть «возз’єднання з Росією», все ж Кремль тоді не наважувався на відкриту анексію. Кримський кейс став першою в Європі 21 століття спробою «легалізації» загарбання чужих територій під виглядом «волевиявлення» місцевого населення.

Є певна іронія в тому, що думкою українців начебто зацікавилася держава, яка задушила паростки демократії у себе вдома, де вибори давно нічого не вирішують, а диктаторський режим не мінявся майже півтора десятиліття (станом на 2014 рік).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нічого не змінилося: 5 технологій Кремля у Польщі 1939-го і в Україні 2014-го

У 1938-му аналогічний трюк провернули німецькі нацисти під час аншлюсу Австрії. Ця «багатоходовочка», вочевидь, надихнула Путіна та його спільників на «нові звершення», апогеєм яких стало повномасштабне вторгнення в 2022 році та чергова спроба анексії українських територій.

Голосування під дулами автоматів

Голосування, що відбулося 16 березня 2014 року, стало частиною спецоперації з окупації півострова. На той момент Верховну Раду АРК контролювали російські військові. Вони ж організували голосування депутатів за проведення «референдуму» та призначення «головою уряду» лідера маргінальної партії «Русское единство» Сергія Аксьонова.

Українські військові були заблоковані у військових частинах. Активістів за єдність України били, викрадали і катували. Кримські правоохоронці та посадовці масово переходили на бік росіян. Які, в свою чергу, явно поспішали з «референдумом».

Його дату двічі переносили. Спочатку жителів півострова готували до голосування за те, що «АРК має державну самостійність та входить до складу України на підставі договорів та угод» (треба було обрати між варіантами «За» та «Проти»). Нові формулювання питань оприлюднили лише 6 березня – за 10 днів до «голосування». 

Жодне з двох питань, між якими пропонувалося обирати, не передбачало збереження статус-кво. Або неприхований сепаратизм, або повернення сепаратистської конституції 1992 року, яка встановлювала конфедеративні відносини між Києвом та Сімферополем.

16 березня за перебігом псевдореферендуму «спостерігали» лише ніким не уповноважені проросійські фріки-іноземці. Жодна з поважних міжнародних організацій не стала освячувати це беззаконня участю своїх спостерігачів. Але й без них можна було спостерігати недотримання елементарних стандартів. «Голосували» хто хотів (навіть негромадяни України) і скільки завгодно разів. За себе і за друга. За таких умов про фіксацію явки виборців не могло бути і мови.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пропагандисти, комуністи і неофашисти: іноземні «спостерігачі» на псевдореферендумах

Прогнозовано позитивний «результат волевиявлення» виявився захмарно високим: 96% за «возз’єднання» Криму з РФ. Очевидно, обійшлося без підрахунку.

Подальші події розвивалися блискавично: вже 17 березня Росія «визнала незалежність» Криму і Севастополя, а наступного дня у Кремлі відбулося театралізоване дійство із підписанням нікчемних, з точки зору міжнародного права, договорів про включення цих українських регіонів до складу РФ.

Наступним кроком гібридної агресії проти України стали ще більш примітивні псевдореферендуми в Донецькій і Луганській областях 11 травня. Емісари проросійських заколотників роз’їжджали місцевими громадами зі скриньками і бюлетенями. Тоді на Донбасі ще не було чіткої лінії фронту. Десь «референдумників» пускали, десь виганяли, а в багато куди вони й взагалі не доїхали. Місцевих жителів пропагандисти запевняли, що проголошення  «незалежності» «ЛНР» і «ДНР» автоматично призведе до припинення бойових дій і повернення миру на Донбас.

Тоді на Донеччині організатори «референдуму» намалювали 89%, а на Луганщині 96% підтримки «молодих республік». 

На анексію окупованих районів Донбасу, попри сподівання проросійськи налаштованої частини місцевого населення, Кремль не пішов. Регіон став інструментом для дестабілізації України, а його жителі – ресурсом для пропаганди та воєнних авантюр путінського режиму. Кримчанам у Москві заготували схожу роль.

Вкотре розбирати порушення міжнародного права, національного законодавства, принципів волевиявлення та елементарної арифметики немає сенсу. Вже тоді було очевидно, що Кремль просто створював необхідну «картинку». Вона мала довести світу, що Україна ‒ це failed state, яка не здатна забезпечити суверенітет на власних територіях. Але у 2014-2015 роках Україна витримала удар, провела парламентські, президентські та місцеві вибори,  звільнила значну частину окупованої Донеччини та Луганщини і змусила РФ піти на деескалацію конфлікту.

А в 2022 році, не дочікуючись «виконання задач СВО» і навіть виходу на адміністративні межі окупованих областей, Кремль вирішив поспіхом «легалізувати» награбоване та продемонструвати росіянам якусь «велику перемогу» після ганебної втечі з Харківщини.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Голосуй – і програєш!». Як Росія готує ґрунт для  фейкових референдумів на окупованих територіях

Псевдореферендуми у Запорізькій, Херсонській, Донецькій і Луганських областях відбулися 23-27 вересня.

Ідея провести «доленосне голосування» посеред повномасштабної війни, коли значна частина місцевих мешканців втекла з насиджених місць або була вбита, здавалася божевільною всім, окрім путінської кліки.

Оголошені «результати» подекуди перевершили 2014 рік: понад 99% дала «ДНР», понад 98% ‒ «ЛНР», Запорізька область ‒ 93%, а Херсонська ‒ «скромні» 87%. 

Видимість високої явки окупанти створювали різними способами: розгортанням «дільниць» на вулицях і біля під’їздів будинків, поквартирним обходом. В усіх випадках додатковим аргументом взяти участь у незаконному голосуванні була присутність поруч озброєних російських військових. 

Фото і відео, зроблені тоді в окупованих містах, стали яскравою візуалізацією того самого «голосування під дулами автоматів». Значна роль у створенні «картинки» відводилася дільницям на території Росії та в окупованому Криму, відкритих нібито для українських біженців.

Попри фантастичні результати, перевершити показники своїх попередників нацистів росіяни не наважилися ні у 2014, ні в 2022 роках.  

Як з’ясувалося згодом, люди в окупованих Мелітополі та Горлівці «голосували» і за себе, і за мешканців, наприклад, Запоріжжя та Краматорська, куди не ступав чобіт російського загарбника і, відповідно, де жодні фейкореферендуми не проводилися. Бо путінська анексія, як було оголошено, стосується областей в їх адміністративних кордонах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як впливові світові медіа зіграли на користь Кремля, висвітлюючи псевдореферендуми

Російські міфи про кримський псевдореферендум

Важливим елементом інформаційної складової спецоперації з окупації українського півострова стало публічне просування низки міфів, які мали виправдати російський злочин, відбілити репутацію Кремля та дискредитувати Україну. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує про найпоширеніші з них:

• Україна дискримінувала російськомовне населення Криму, обмежувала використання російської мови. Насправді, російськомовне населення мало найбільше можливостей для задоволення власних культурних потреб, порівняно з іншими групами населення Криму. Російська мова домінувала в усіх сферах суспільного життя на півострові: вона була робочою мовою Верховної Ради АРК та інших органів місцевої влади. Освіту російською отримували майже 90% кримських школярів (українською і кримськотатарською ‒ 7% і 3%, відповідно). Так само російськомовною була майже вся система вищої освіти та дошкільного виховання в Криму.  Абсолютна більшість місцевих медіа робили контент російською мовою. Натомість російський окупаційний режим уже дев’ять років жорстко дискримінує українців і кримських татар. 
• На референдумі кримчани реалізували своє право на самовизначення. Насправді, право на самовизначення мешканці Криму реалізували на Всеукраїнському референдумі 1991 року, підтримавши незалежність України. Після захоплення «зеленими чоловічками» Верховної Ради АРК на півострові не залишилося легітимних органів влади, які  могли б оголошувати та організовувати будь-які голосування. До того ж в Україні була відсутня законодавча база для проведення місцевих референдумів: згідно з Конституцією, територіальні питання мають вирішуватися виключно на загальноукраїнському референдумі.
• Росія «приєднала» Крим безкровно, «без єдиного пострілу». Насправді, росіяни неодноразово застосовували зброю та насильство проти українських громадян під час окупації. 18 березня окупанти застрелили прапорщика Сергія Кокуріна, а 19 квітня ‒ майора Станіслава Карачевського. Першою підтвердженою цивільною жертвою окупантів став Решат Аметов, якого бойовики «самооборони Криму» викрали в центрі Сімферополя 3 березня. Через 12 днів було знайдено його тіло зі слідами тортур. Викрадення людей, репресії проти кримських татар та лояльних Україні громадян стали повсякденням на окупованому півострові. 
• Росія захистила Крим від долі Донбасу, забезпечивши мир на півострові. Насправді, війна на Донбасі стала прямим наслідком окупації півострова. Проросійськи налаштовані мешканці Сходу України спокусилися на обіцянки швидкої інтеграції до РФ за «кримським сценарієм» і дозволили втягнути себе у чергову воєнну авантюру Кремля. Криму, як і Донбасу, у складі України нічого не загрожувало. Так само, як і не загрожувало всі попередні роки до російського вторгнення. 
• Кримчани не чинили спротиву російській окупації і масово підтримали анексію. Насправді, українські громадяни проводили вуличні акції та підтримували військових у заблокованих частинах. Наймасовішим став організований Меджлісом мітинг 26 лютого під будівлею Верховної Ради АРК. Саме тоді було зірвано спробу оголосити «незалежність» Криму у стінах парламенту.  Псевдореферендум проводився в умовах збройної агресії та окупації, тому довіряти його результатам у жодному разі не можна. 

 До чого призвів кримський та інші псевдореферендуми

Так само, як аншлюс Австрії став прологом до Другої світової війни, спроба анексії Криму була першою сторінкою російсько-української війни, що розпочалася в 2014 році. Поставивши під сумнів територіальну цілісніть та суверенітет України, Кремль демонстративно почав руйнувати систему міжнародної безпеки, що сформувалася після Другої світової. Спроба силового переділу кордонів призвела до найкривавішої з часів Гітлера і Сталіна війни в Європі, руйнування міст, загибелі сотень тисяч людей, мільйони були змушені залишити домівки. 

Ставлячи собі в заслугу захист кримчан від примарної війни у 2014-му, вже через вісім років Путін «подарував» їм війну реальну. Сьогодні кримчани гинуть у бойових діях на території України. На борту затопленого крейсера «Москва» перебували у тому числі матроси-строковики з Криму. Мешканців півострова незаконно мобілізують до російської армії та використовують як гарматне м’ясо. Так само, як і мешканців інших окупованих регіонів України. Аналогічно й австрійці були змушені в лавах Вермахту воювати з «ворогами Райху». Станом на початок березня 2023 року волонтерами «Інформаційного спротиву» було ідентифіковано 263 загиблих кримчан. Повні цифри втрат як мінімум на порядок вищі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Смішний референдум та гнітючі обличчя: «антиколоніальний борець» Путін оголосив про нові українські колонії

Звільнення Херсона у листопаді 2022 року, який Росія за місяць до того вже встигла оголосити своїм, актуалізувало питання відновлення українського суверенітету над Кримом, яке досі було де-факто  «винесене за дужки». Псевдореферендуми, які Росія використовувала як зброю, перетворили її саму на державу, кордони якої перестали бути чіткими і міжнародно визнаними. Відновлення територіальної цілісності України поставить під питання територіальну цілісність самої Росії. Таким є головний результат «української» авантюри путінського режиму. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки