Пропагандисти, комуністи і неофашисти: іноземні «спостерігачі» на псевдореферендумах

Навігація та корисні матеріали

Агресивні дії Російської Федерації різко розходяться з основоположними принципами міжнародного права. А тому вони не можуть бути схвалені ані більшістю незалежних держав, ані впливовими міжнародними організаціями, такими як ОБСЄ, Рада Європи та структури ООН.

Однак кремлівська пропаганда намагається згладити цей прикрий для неї факт залученням поодиноких іноземних громадян у свої нелегітимні дійства. Таким чином, створюється принаймні ілюзія «міжнародної підтримки» протиправних дій Кремля. 

Починаючи з 2014 року росіяни регулярно привозили у Крим і до окупованих районів Донбасу іноземців та знімали з ними пропагандистські сюжети. Маргінальні політики, блогери та «незалежні журналісти» з різних країн щедро роздавали російським ЗМІ запевнення «визнання Криму частиною Росії», розповідали про «геноцид народів Донбасу» та ретранслювали інші меседжі кремлівської пропаганди.

Особливу роль у позірній «легітимізації» псевдореферендумів 2014 року зіграли так звані «іноземні спостерігачі». Завдяки їх участі в організації незаконних «голосувань» Кремль отримав підстави говорити про відповідність «плебісцитів» міжнародним нормам, «стандартам ОБСЄ» та почав переконувати внутрішню аудиторію в тому, що за кордоном у Росії є багато друзів серед політиків, журналістів та інтелектуалів. Наскільки безкорисливою є ця «дружба» російська пропаганда воліла ніколи не згадувати.

Псевдореферендуми, які російські окупанти провели в окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей наприкінці вересня, також не обійшлися без «спостерігачів» з-за кордону. Провести шоу росіянам допомагали громадяни низки європейських, африканських та латиноамериканських країн. Завдяки засобам OSINT вдалося ідентифікувати 64 таких помічники. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки публікує список цих осіб.

Найбільшу групу складають громадяни країн Європи – 43. Країни ЄС та/або НАТО були «представлені» 38 особами: 37 європейцями та одним американцем. Серед них 11 громадян Франції, 8 – Італії. По двоє «спостерігачів» було з Іспанії, Литви та Чехії, по четверо – з Німеччини та Боснії і Герцеговини. Також вдалося ідентифікувати громадян США, Великої Британії, Греції, Латвії, Нідерландів, Норвегії, Словаччини, Фінляндії,  Сербії, Чорногорії та Білорусі. 

Білорусь:

• Вадим Гігін (Вадзім Гігін) – колишній декан факультету філософії та соціальних наук Білоруського державного університету;

Боснія і Герцеговина:

• Мілован  Баягіч (Milovan Bayagich) – військовий аналітик;
• Слободан Шоя (Slobodan Soja) – історик, регулярно виконує функції спостерігача на російських виборах;
• Олег Солдат (Oleg Soldat) – історик, співпрацює з фондом «Русский мир» у Баня-Луці (адміністративний центр Республіки Сербської у складі БіГ);
• Даніел Сіміч (Danijel Simic) – голова асоціації журналістів Республіки Сербської, редактор порталу Frontal;

Велика Британія:

• Ванесса Білі (Vanessa Beeley) – блогерка-конспіролог, політична коментаторка російських телеканалів. Поширює теорії змову про війну в Сирії, публічно підтримує диктаторський режим Башара Асада;

Греція:

• Константінос Андроніку (Konstantinos Androniku) – політичний аналітик, радник мера міста Алмопія (Центральна Македонія);

Іспанія:

• Фернандо Морагон (Fernando Moragon) – голова іспано-російської асоціації з дослідження Євразії (Observatorio Hispano-Ruso de Eurasia);
• Маїс Елькріді (Mais Elkridi)  – член Конституційного комітету Сирії;

Італія:

• Елізео Бертолазі (Eliseo Bertolasi) – кореспондент видань Sputnik і «Голос России», редактор видання «Геополитика», випускник Рязанського вищого гвардійського повітряно-десантного училища;
• Джанфранко Вестуто  (Gianfranko Vestuto) – голова організації Italeurasia Promonetwork, редактор сайту Russian News, очільник партії «Ліга Півдня» (Lega Sud Ausonia);
• Джузеппе Лука Дженовезе (Giuseppe Luca Genovese) – член  сепаратистської партії «Ліга Півночі» (Lega Nord);
• Граціароса Віллані (Graziarosa Villani) – журналістка;
• Віто Гріттані (Vito Grittani) – співзасновник організації «Міжнародна дипломатична обсерваторія»;
• Іво Старц (Ivo Starc) – співзасновник організації «Міжнародна дипломатична обсерваторія»;
• Джан Мікалессін (Gian Micalessin) – засновник інформагенції Albatross Press Agency;
• Марко Пата (Marko Pata) – юрист, позиціонує себе як експерта в галузі геополітики та міжнародних відносин;

Латвія:

• Аліна Герліня (Alina Guerlinya) – заступник шеф-редактора проєкту «Балтньюс» інформагенції «Россия сегодня», випускниця Московського державного університету міжнародних відносин, учасниця конкурсу «Лидеры России»;

Литва:

• Еріка Швенчонене (Erika Švenčionienė) – голова проросійської організації «Международный форум добрососедства»;
• Едікас Ягелавчус (Edikas Jagelavičius) – член проросійської організації «Международный форум добрососедства»;

Нідерланди:

• Сонья ван ден Енде (Sonya van den Ende) – журналістка, співпрацювала з лівим виданням CovertAction Magazine;

Німеччина:

• Штефан Шаллер (Stefan Schaller) – колишній керуючий директор енергетичної компанії Energie Waldeck-Frankenberg GmbH;
• Сергєй Фільберт (Sergej Viktorovich Filbert)  – громадянин Німеччини російського походження, засновник інформаційного порталу «Голос Германии»;
• Артур Лейер (Arthur Leyer) – керівник інформаційного порталу Weltnetz.TV, що ретранслює російську пропаганду німецькою мовою;
• Крістоф Хьорстель (Christoph Hörstel) – політолог, політичний коментатор Russia Today, засновник ультраправої партії «Німецький центр» Deutsche Mitte; 

Норвегія:

• Хендрік Вебер (Hendrik Weber) – муніципальний депутат (місто Алвер), колишній член лівої партії «Червоні» (Redt);

Сербія:

• Деян Мірович (Deyan Mirovich) – заступник голови ультраправої Сербської радикальної партії, професор Університета в Косовській Митровиці;

Словаччина:

• Любіца Блашкова (Lubica Blaskova) – колишня членкиня ультраправої партії Vlast, екссекретарка Російсько-словацького товариства;

США:

• Ваятт Рід (Wyatt Reed) – кореспондент російської державної інформагенції Sputnik;

Фінляндія:

• Янус Путконен (Janus Putkonen) – журналіст, консультант російської окупаційної адміністрації в Луганську;

Франція:

• Андре Шанклю (André Chanclu) – колишній учасник ультраправого руху Groupe Union Defense та член неофашитської групи «Новий порядок» (Ordre nouveau), співзасновник організацій Комітет «Франція-Росія» та комітет «Франція-Донбас»;
• Еммануель Марк Андре Лерой (Emmanuel Marc Andre Leroy) – ультраправий активіст, колишній радник Марін Ле Пен, власник проросійського ресурсу stoprussophobie.info;
• Естель Мозе (Estelle Mose) – дружина Еммануеля Лероя;
• Антонін Бурат (Antonin Burat) – журналіст-фрілансер;
• Ксав’є Моро (Xavier Moreau) – власник російської охоронної компанії «Сокол Холдинг» та сайту Stratpol, з 2000 року живе в Москві;
• Крістель Нін (Kristel Nean)  – журналістка лівого спрямування, співпрацювала з «Донбасс Инсайдер» та Reseau International, речниця «МДБ ДНР»;
• Іван Бенедетті (Yvan Benedetti) – речник неофашистської партії «Націоналісти» (Les Nationalistes);
• П’єр-Еммануель Томан (Pierre-Emmanuel Thomann) – професор Інституту соціальних, економічних та політичних наук (Institut des sciences sociales, economiques et poitiques, ISSEP), політичний коментатор Russia Today;
• Лео Ніколян (Leo Nicolian) – проросійський блогер-конспіролог;
• Арно Девелей (Arnaud Develey) – юрист, політичний коментатор російських державних медіа, оглядач ресурсу «Геополитика»;
• Ален Корве (Alain Corvez) – відставний військовослужбовець, політичний коментатор Russia Today;

Чехія:

• Роман Блашко (Roman Blaško) – член «Комуністичної партії Чехії і Моравії» та низки проросійських комуністичних організацій, головний редактор ліквідованого видання Haló noviny;
• Яромір Вашек (Jaromir Vašek) –лівий активіст, редактор проросійського ресурсу donbas.cz, кореспондент комуністичного видання Naše Pravda, що є наступником закритого Haló noviny;

Чорногорія:

• Ігор Дам’янович (Igor Damyanovich) – керівник «Безсмертного полку Чорногорії», російський військкор.

Група громадян країн Африки складається з 10 осіб (троє громадян ПАР, а також громадяни Єгипту, Зімбабве, Камеруна, Мозамбіка, ЦАР, Гани і Того). 

Гана:

• Квесі Г’ямфі (Kwesi Gyamfi)  – журналіст-фрілансер;

Єгипет:

• Ісмаїл Рефаат (Ismail Refaat) – редактор видання Youm Al-Sabaa, викладач журналістики у Ліонській академії (Франція);

Зімбабве:

• Тапіва Масенда (Tapiva Masenda) – голова молодіжного крила політичної штаб-квартири партії «Зімбабвійський африканський національний союз – Патріотичний фронт» (Zanu-PF);

Камерун:

• Мірей Муель (Mireille Muel) – позиціонує себе як політикиня;

Мозамбік:

• Хосе Матемулане (Jose Matemulane) – керівник аналітичного центру AFRIC, щоймовірно фінансується структурами росіянина Євгенія Пригожина;

Південно-Африканська Республіка:

• Стелла Мондлане (Stella Mondlane) – голова ради муніципалітету м. Матлосана, член молодіжного крила партії «Африканський національний конгрес». Підозрюється  у нецільовому витрачанні бюджетних коштів;
• Кулекані Мондлі Скосана (Khulekani Mondli Skosana) – активіст молодіжного крила «Африканського національного конгресу»;
• Зіянда Нкуру (Ziyanda Ncuru) – член регіонального виконкому Коміністичної ліги молоді ПАР;

Того:

• Мавулі Комі Апаті-Бассах (Mavuli Komi Apati-Bassakh) – голова  «Партії спільної народної дії»;

Центрально-Африканська Республіка:

• Лоік Моламбо-Саомбі (Loic Molambo-Saombi).

З чотирьох країн Латинської Америки на псевдореферендумах також було помічено 10 «спостерігачів»: п’ятеро бразильців, а також громадяни Венесуели, Уругваю та Колумбії.

Бразилія:

• Деванір Кавальканте де Ліма (Devanir Cavalcante de Lima) – помічник керівника секретаріату мерії міста Гаурульюс (штат Сан-Паулу);
• Енріке Домінгес (Henrique Domingues) – член Комуністичної партії Бразилії, колумніст лівого видання «Красный журнал»;
• Таня Мара Мандаріно (Tania Mara Mandarino) – ліва активістка, координаторка організації «Адвокати за демократію»;
• Ванесса Мартіна Сільва (Vanessa Martina  Silva) – журналістка,  редакторка лівих видань Revista Diálogos do Sul та Opera Mundi;
• Габріела Бералдо (Gabriela Beraldo) – журналістка-фрілансерка лівого спрямування;

Венесуела:

• Джанлісберт Веласко (Janlisbert Velasco) – ліва активістка;
• Діа Надер де Ель-Андарі (Dia Nader de El-Andari) – екс-посол Венесуели в Сирії (2006-2009) колишня повірена у справах Венесуели в Сербії (2011-2019); 

Колумбія: 

• Вільям Пара (William Eduardo Parra Jaimes) – журналіст-фрілансер, колишній речник екс-президента Ернесто Сампера. Переховується від слідчих органів Колумбії, які звинувачують його у зв’язках з ультралівим терористичним угрупованням FARC;

Уругвай:

• Себастіан Лопез (Sebastian Hagobian Lopez)  – голова організації «Постійна конференція політичних партій Латинської Америки та Карибського басейну» (A Conferencia Permanente de Partidos Politicos da America Latina e Caribe, COPPPAL), член Соціалістичної партії Уругваю;
• Себастіян Агобян (Sebastián Hagobian) – лівий активіст, член молодіжного крила COPPPAL.

Порівняно з 2014 роком «міжнародне представництво» виглядало значно скромнішим. Служба безпеки України встановила, що бойовики «ДНР» «заднім числом» запросили «спостерігачів» з Європи та країн Центральної Азії – таких саме фейкових, як і організований росіянами псевдореферендум.

Частина тих, хто взяв реальну участь у цьому фарсі, «працювала» не в зоні бойових дій, наражаючи себе на реальну небезпеку, а на «дільницях» у РФ, відкритих для громадян України та власників паспортів  псевдореспублік «Л/ДНР». 

Зокрема, у Москві, у так званому «представництві» «ДНР», за «голосуванням» «спостерігали» Лоік Моламбо-Саомбі з Центральноафриканської Республіки, Мірей Муель з Камеруна, Аліна Гєрліня з Латвії, Діа Надер ель-Андарі з Венесуели, Еммануель Марк Андре Леруа та Естель Мозе з Франції. У Санкт-Петербурзі на дільниці «працювала» громадянка Бразилії Таня Мара Мандаріно, а у Новочеркаську Ростовської області  – її співгромадянка  Ванесса Мартіна Сільва. Бразильці Деванір Кавальканте де Ліма та Енріке Домінгес виконували роль «міжнародних спостерігачів» на «виборчій дільниці» в окупованому Севастополі.

Серед так званих «спостерігачів» можна виокремити кілька груп за видами професійної діяльності. Є серед них особи, що вже не перший рік у той чи інший спосіб обслуговують інтереси кремлівської пропаганди. Частина робить це опосередковано, позиціонуючи себе як незалежних журналістів, блогерів, експертів. Частина – працює безпосередньо на російські державні ЗМІ чи адмініструє новинні сайти, явно афільовані з Кремлем. В окрему групу можна виділити політиків-популістів та представників маргінальних ультралівих та ультраправих партій 

Пропагандисти

Як мінімум двоє кореспондентів російської державної інформагенції Sputnik  виконували роль «спостерігачів» на псевдореферендумах: американець Вайят Рід та італієць Елізео Бертолазі.

Рід називає себе лівим активістом, борцем за расову справедливість та борцем з імперіалізмом. Він веде Telegram-канал, в якому «викриває» «українські фейки», виправдовує російську агресію проти України та репостить інші кремлівські канали. 

Аккаунт Ріда у Twitter марковано як «медіа, афілійоване з РФ».

Він також є автором низки колонок для американського сайту The Grayzone, на якому регулярно публікують фейки про «українських нацистів».

Бертолазі працював із Russia Today, неодноразово бував в ОРДЛО, зокрема «спостерігав» за псевдовиборами у 2018 році та просував антиукраїнські наративи на сторінках російських медіа.

Громадянка Бразилії Ванесса Мартіна Сілва працює репортером у колумбійському медіа лівого спрямування Comunica Sul, ретранслює російську пропаганду про «спецоперацію» та «український фашизм». На початку жовтня три з чотирьох топ-матеріалів сайту були присвячені псевдореферендумам.

Італієць Джанантоніо Мікалессін прислужився російській пропаганді ще у 2017 році, знявши фільм «Україна: прихована правда», в якому просувався фейк про «грузинських снайперів Майдану». 

Яромір Вашек співпрацює з donbas.cz – сайтом, що ретранслює російську пропаганду та дезінформацію на чеську аудиторію.

Громадянка Франції Крістель Нін до 2018 року очолювала прес-центр DoniPress в окупованому Донецьку, а згодом очолила прес-службу «МДБ ДНР». Громадянин Фінляндії Янус Путконен очолював пропагандистську інформагенцію DoniNews.

«Друзі Путіна»

Чергову послугу Кремлю цього разу надали й представники різноманітних громадських організацій, що пропагують «дружбу з Росією». 

Серед спостерігачів були помічені боснійський історик Олег Солдат, який співпрацює з російським урядовим фондом «Русский мир», президент іспано-російської обсерваторії з дослідження Євразії (Observatorio Hispano-Ruso de Eurasia) Фернандо Морагон, члени литовської проросійської організації «Международный форум добрососедства» Еріка Швенчонене й Едікас Ягелавчус та координатор «Безсмертного полку Чорногорії» Ігор Дам’янович.

Останній, як мінімум з середини березня, перебуває на окупованих територіях та виконує функції російського військкора.

Ще одним каналом навернення іноземців до клубу «друзів Росії» є бізнес-зв’язки та навчання в радянських чи російських університетах.

Італієць Марко Пата організовував юридичний супровід торгових угод між російськими та італійськими компаніями.  Громадянка Венесуели Діа Надер Ель-Андарі у 1970-х закінчила Міжнародний університет дружби народів імені Патріса Лумумби в Москві та захистила докторську дисертацію. У Санкт-Петербурзі навчався керівник аналітичного центру AFRIC Хосе Матемулане, громадянин Мозамбіку. Йому доручили «спостереження» за «голосуванням» в Олешках Херсонської області.

Популісти, комуністи та неофашисти

Традиційну лояльність до Росії проявили і представники радикальних партій та рухів з Європи, Африки та Латинської Америки. Серед «спостерігачів» були помічені, як комуністи, так і їхні ідеологічні опоненти з числа ультраправих. Усіх їх об’єднує антиглобалізм та ненависть до імперіалізму. Виключно американського: імперіалістичний та неоколоніальний характер російської агресії проти України всі вони воліють «не помічати». 

Згаданий вище севастопольський «спостерігач» Енріке Домінгес є членом Комуністичної партії Бразилії, Таня Мара Мандаріно – входила до керівних органів «Партії трудящих» і балотувалася на місцевих виборах від Робітничої партії. Кулекані Мондлі Скасана обіймає керівну посаду в виконкомі Комуністичної ліги молоді Південно-Африканської республіки. Чеські комуністи Роман Блашко і Яромір Вашек до 2022 року неодноразово відвідували окуповані території України.

Побув «спостерігачем» і норвезький муніципальний депутат Хендрік Вебер, якого у лютому цього року виключили з лав лівої партії «Червоні» (Rodt) за публічну підтримку «визнання незалежності» псевдореспублік «Л/ДНР». 

Ультраправі були представлені одним з керівників відверто шовіністичної Сербської радикальної партії Деяном Міровичем, ексчленкинею ліквідованої словацької партії Vlast  Любіцею Блашковою, співзасновником французького «Національного фронту» Андре Шанклу, речником французької неофашистської партії «Націоналісти» (Les Nationalistes) Іваном Бенедетті та Крістофом Хьорстелем, лідером партії «Німецький центр» Deutsche Mitte. «Націоналісти» і «Німецький центр» є маргінальними ксенофобськими партіями. Вони заперечують Голокост і право Ізраїлю на власну державність. Французька партія вважає своїми ідейними попередниками колабораціоністський режим маршала Петена, який співпрацював з Гітлером під час нацистської окупації Франції у роки Другої світової війни.  

Серед політиків більш поміркованого крила можна назвати бразильця Деваніра Кавальканте, який публічно підтримує правлячу Соціал-демократичну партію. Він неодноразово відвідував Росію та брав участь у ході «Безсмертного полку».

Постійна конференція політичних партій Латинської Америки та Карибського басейну (COPPPAL), що об’єднує партії соціалістичного та ліберального спрямування, була «представлена» двома громадянам Уругваю:  головою молодіжної асоціації  COPPPAL Себастіаном Агобяном та членом Соціалістичної партії Себастіаном Лопезом.

Італійці Джузеппе Лука Дженовезе і Джанфранко Вестуто є членами популістських партій «Ліга Півночі» (Lega Nord) та  «Ліга Півдня» (Lega Sud Ausonia). Якщо перша представлена в парламенті, то друга є маргінальною організацією, що немає навіть жодного муніципального депутата. Партія стоїть на сепаратистських позиціях, а її лідер Вестуто є головним редактором видання Russia News, що ретранслює кремлівську пропаганду.

Отже, Кремль продовжує використовувати своїх агентів впливу для створення картинки «міжнародної підтримки» та своїх протиправних дій. Даний матеріал дозволяє вкотре переконатися, що російські спецслужби вербують іноземців шляхом «налагодження комунікації» з іноземними студентами в РФ,  ультраправими, ультралівими та популістськими партіями і рухами за кордоном,  а також фінансують дослідження і культурні ініціативи, спрямовані, зокрема, на популяризацію російської культури. Співробітники російських державних ЗМІ займаються розповсюдженням пропаганди та дезінформації не лише в етерах каналів та на шпальтах видань, в яких вони працюють, а й у власних соцмережах, безпосередньо «в полі». У тому числі, граючи роль іноземних  «спостерігачів» на фейкових «виборах» та псевдореферендумах на окупованих територіях.

Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Медіа версія статті на сайті Цензор.нет