Путін «обклав» Росію вигаданими ворогами: дайджест пропаганди за 29 вересня

Кремль готує шоу з прийняттям окупованих українських територій та тренує Лукашенка візитами до окупованої Абхазії. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 29 вересня.

  1. Комедія «приєднання до РФ» у п’яти актах
  2. «Кинджал Шойгу» добиває ОДКБ
  3. Навіщо Путін послав Лукашенка до Сухумі
  4. Звідки у Росії «фортечний менталітет»

Комедія «приєднання до РФ» у п’яти актах

Стала відома причина неприйняття у Кремлі (принаймні публічного) російських гауляйтерів окупованих українських територій. Нагадаємо, вони ще 28 вересня прибули до Москви. При підготовці сценарію комедії під назвою «прийняття нових територій до складу РФ» остаточно узгоджувались останні деталі щодо «юридичного» оформлення анексії.

Як шанувальник СРСР, Путін, мабуть, скористався ще сталінською воєнною енциклопедією.

Зрештою 29 вересня сценарій був готовий і оголошений. В програмі «об’ємний виступ Путіна».

НАСПРАВДІ, у кремлівському театрі абсурду вирішили не вигадувати велосипед і «приєднати» до Росії нові українські окуповані території за попереднім кримським сценарієм.

Виставу обіцяють в п’яти актах. Перший: 30 вересня у Кремлі «глави» окупованих територій підпишуть «договір» із Путіним про приєднання до Росії. Для церемонії підписання глядачів, у вигляді депутатів, зберуть у Георгіївській залі Кремля.

Другий: мітинг-концерт, присвячений анексії. Туди зганяють бюджетників та масовку (платять від 400 до 1500 рублів). Не виключено, що як і у 2014-му, в момент «приєднання Криму», до присутніх вийде Путін і виголосить промову зі сльозами на очах.

Третій: «договори» направлять до Конституційного суду РФ, який підтвердить їх відповідність Основному закону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Псевдоеферендуми» незаконні навіть за російським правом

Антракт на вихідні (з великою купою пропагандистського мотлоху про «повернення додому»)

Четвертий: Держдума 3 жовтня на підставі рішення КС затвердить угоди та прийме чергові поправки до Конституції, за якими буде збільшено кількість суб’єктів Російської Федерації.

П’ятий:  4 жовтня «документи» затвердять у Раді Федерації, після чого їх одразу підпише Путін. Таким чином акт офіційно «набуде чинності».

Такий сценарій нагадує процедуру оформления анексії Росією Криму в 2014 році. Тоді фейкореферендум пройшов 16 березня, а вже 18 березня Путін підписав договір про включення українського півострова до складу Росії. 19 березня КС визнав «законним» цей документ.

Наступного дня федеральний закон про приєднання окупованої української території ухвалили в парламенті, а 21 березня 2014 року його підписав Путін.

Відмінність «кримської комедії» 8-річної давнини від нинішньої лише в тому, що наслідки вже стали більш драматичними. Насамперед для Росії. І цілком вірогідно вони стануть трагічними у недалекому майбутньому. 

 «Кинджал Шойгу» добиває ОДКБ

Напередодні свого «об’ємного виступу» головний режисер цього дійства відточував свою промову на керівниках розвідок країн СНД. Особисто на зустріч Путін, звичайно, не з’явився, а вийшов на онлайн-зв’язок зі свого бункеру.

Крім рутинної геополітичної маячні, диктатор висловив і стурбованість щодо Заходу, який «опрацьовує сценарії розпалювання нових конфліктів на просторах СНД».

Того ж дня, речниця МЗС РФ Захарова заявила, що «критика деяких політиків на адресу ОДКБ необґрунтована та не сприяє конструктивній роботі».

НАСПРАВДІ, про якість «конструктивної роботи» краще за все говорить ситуація навколо Вірменії. Правляча фракція у її парламенті почала відкрите обговорення питання про вихід країни з ОДКБ або заморожування членства в організації.

Народний депутат Гагік Мелконян розповів історію про «кинджал Шойгу», яка об’ємно ілюструє ставлення Росії до своїх союзницьких зобов’язань.

Прем’єр-міністр Нікол Пашинян цього місяця заявив, що Вірменія має гроші на зброю, але її або не продають, або не можуть доставити.

Вашингтон заявив, що може продати зброю, але потрібно, щоб Вірменія вийшла з ОДКБ. 20 вересня до Пашиняна прибув генсек ОДКБ Станіслав Зась. Але вірменський прем’єр поїхав до Нью-Йорка на Генасамблею ООН, де зустрівся з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Дізнавшись про це, Зась залишив Вірменію.

Ці події розгортаються на тлі повідомлень про те, що Індія уклала довгостроковий договір з Вірменією, згідно з яким вірменська армія отримає: багатоствольні ракетні установки Pinaka, протитанкові ракети, радари Swathi і навіть індійський аналог HIMARS (6 одиниць).

Отже, поки Шойгу використовує в Україні свої останні «кинджали», ОДКБ сиплеться буквально на очах. Путіну дійсно є за що хвилюватися. Його центральноазійський «протекторат» зараз також економічно потроху переходить під Пекін. А у військовому сенсі – під Вашингтон. Спільні навчання з американцями тут стають дедалі частішими.

Навіщо Путін послав Лукашенка до Сухумі

На цьому тлі єдиним союзником російського диктатора залишається білоруський – Лукашенко. І не формально (в рамках ОДКБ чи «союзної держави»), а по крові – мирних українських громадян, які гинуть від російських атак з білоруської території.

Обидва диктатора перебувають у пристаркуватих маразматичних мріях про повернення до СРСР. У цих мріях Лукашенка навіть занесло до окупованої Росією Абхазії. Пояснив, що «пам’ятає її з радянських часів, коли тут бував. Тому ми хочемо налагодити цей не просто міст дружби, а дуже серйозні відносини». Керівник Білорусі негайно наразився на офіційний протест з боку Грузії. І було за що.

НАСПРАВДІ, 7 років тому Лукашенко під час свого візиту до Тбілісі заявив, що «Білорусь визнає територіальну цілісність Грузії у її міжнародно визнаних кордонах».

Він також заявив, що після війни між Росією і Грузією «було б розумно будувати відносини в більш делікатний спосіб і, можливо, утримуватися від деяких кроків».

Тоді заяву Лукашенка багато хто сприйняв як сигнал Путіну після незаконної анексії Криму та його спонсорування «ЛДНР». І ось через 7 років після тих заяв білоруський диктатор заявляє, що «Абхазія існує, її не стерти з карти» і визнає, що свій візит узгодив із Путіним, до якого літав перед тим.

Отже московский диктатор вже не тільки кров’ю, а й у так би мовити юридичному сенсі пов’язує білоруського своїм загарбництвом. Сподіваємось, що Лукашенко розуміє наслідки, якщо колись вирішить незаконно перетнути державний кордон України з поясненнями типу «Донбас і Херсон не стерти з карти».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День народної «єдності» та мобілізація : про що розповідала пропаганда Лукашенка

До того ж, як з боку Генштабу ЗСУ, так і від білоруських опозиціонерів надходять досить тривожні новини про те, що Путін не залишає спроб втягнути свого білоруського васала у повномасштабну війну з Україною по-справжньому.

Звідки у Росії «фортечний менталітет»

Фактично Лукашенко (28 років при владі) та Путін (22) залишилися єдиними керівниками країн на пострадянському просторі, які ностальгують за СРСР. Або принаймні за його симулякром. І пояснюють свою ностальгію дуже по-радянськи. 

«На наших очах йде непростий процес формування справедливішого світоустрою», – заявив 29 вересня Путін на тій самій зустрічі з керівниками розвідок країн СНД.

НАСПРАВДІ, пошук зовнішніх ворогів завжди був головним наративом Радянського Союзу і, звісно, перекочував у голови московського та мінського політичних старців.

Ще 12 років тому Путін називав НАТО партнером Росії і сподівався «разом забезпечувати європейську та світову безпеку». Але потім повернувся до СРСР і назвав Альянс «екзистенційною загрозою».

Так у пропаганду та дипломатію (а МЗС РФ  – одна з найважливіших пропагандистських структур Кремля) з радянського світогляду перекочували такі ідеї:

  • про агресивну гегемонію США у світі;
  • про свій особливий шлях (то трупах) у Росії;
  • про чисельних ворогів, які «не дремлют», а постійно шкодять державі Сталіна-Путіна.

У Росії прокинувся так званий «фортечний менталітет». Риторикою «обложеної фортеці» пропаганда послідовно переконувала росіян у нібито ворожості до них зовнішнього світу. А необхідність «тримати оборону» розв’язує владі руки для мобілізації та розправ із політичними опонентами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мюнхен-2007: 15 років тому Путін почав світовий біполярний розлад

Починаючи зі знаменитої «мюнхенської промови» Путіна, в РФ все частіше з’являється образ «колективного Заходу» як екзистенційно протилежного і навіть фундаментально ворожого Росії.

Згодом у цій риториці не залишилося місця для нюансів, компромісів та взаємовигідного обміну: РФ перетворилася на частину «багатополярного світу» та країну «традиційних цінностей», «суверенної демократії», яка має свій «особливий шлях». 

А «англосакси», які буцімто розвалили СРСР, зараз хочуть зробити теж саме з Росією, постійно брешуть, «переписують історію» та використовують «подвійні стандарти».

Водночас просувається ідея «русского мира» – як певної транскордонної спільноти носіїв російської мови та культури, православ’я та спільного історичного минулого.

Мета цього – звичайно ніякий не мир, а залучення Москвою на свій бік певних груп у державах з великою кількістю етнічних росіян, російськомовних чи православних християн.

Не дивно, що в країнах колишнього СРСР твердження про якусь спільну «російську культуру» вже давно сприймається як загроза. Маючи перед очима приклад України, війна з якою виправдовувалася, зокрема, цією маячнею, країни Балтії, Молдова, Казахстан побоюються, що Путін може використати той самий аргумент для вторгнення і до них.

Тим більше, що є відповідний указ «Про концепцію гуманітарної політики РФ за кордоном», в якому йдеться, що Кремль уважно стежитиме за дотриманням прав російськомовного населення та збереженням російської культури у цих країнах.

Російська риторика про «геополітичне протистояння» та ідеологія «русского мира», якою Путін виправдовує війну в Україні, зрештою отримала назву «рашизм».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Злочини рашизму також на совісті пропагандистів

Але в російську пропаганду та дипломатію ці ідеї перекочували набагато раніше. І знайшли благодатний ґрунт — цілі покоління радянських людей, а тепер і росіян виросли з твердим переконанням, що їх країна оточена ворогами.

Путін своїми руками побудував цю «фортецю» і сам її «взяв в облогу» – вигаданими ворогами. І це запустило сценарій справжньої катастрофи. Тої самої, про яку президент Володимир Зеленський попередив 29 вересня: «Росія не отримає нової території України, адже приєднає себе до катастрофи, яку вона принесла на окуповану територію нашої країни».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Total
0
Shares

Пов'язані статті