Операція з примусу Путіна до миру: дайджест пропаганди РФ за 1 вересня

Лукашенко включився в тему «українського військового заколоту», а в Москві розмірковують, що робити з «кумирами молоді», які не підтримують війну в Україні. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 1 вересня.

  1. Зарубіжні «зірки» у кремлівських «старих піснях про головне»
  2. Як «колективний Захід» став ворогом одноосібного Путіна
  3. Що робити з кумирами російської молоді
  4. Хроніка війн від «миролюбної» країни

Зарубіжні «зірки» у кремлівських «старих піснях про головне»

1 вересня диктатор Білорусі Лукашенко спрогнозував швидке розв’язання ситуації в Україні, зазначивши, що «там назріває конфлікт між президентом Володимиром Зеленським та військовими, а поляки вже руки потирають з приводу Західної України».

НАСПРАВДІ, наратив про нібито конфлікт між президентом України та Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним останнім часом активно просувається в російських ЗМІ. Слів штатних пропагандистів вже недостатньо, тому їм на допомогу підключили високих посадовців. Спочатку на сцену випустили екс-президента РФ Медведєва, з його просторікуванням про «півтора сценарії для України».

І ось тепер московську естраду розбавили зарубіжною зіркою, і мабуть не бесплатно, а за 2 млрд доларів, які Москва 1 вересня передала Мінську «на спільні проекти у сфері імпортозаміщення».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як до білоруського інформпростору вторгся Медведєв

Бонусом стало авторське виконання Лукашенком композиції про польські зазіхання на захід України. Цей репертуар вже давно і безуспішно просуває Служба зовнішньої розвідки РФ на чолі з Наришкіним. 

Ще в квітні він повідомив, що «польські спецслужби вже ведуть пошук «договороспроможних» представників української еліти для формування орієнтованої на Варшаву «демократичної» противаги націоналістам».

Тобто нічого нового в Кремлі вигадати не здатні. Тому і наймають «співати старі пісні про головне» вже й зарубіжних «зірок». 

Отже, якщо незабаром ви, наприклад, почуєте щось подібне від Кім Чен Ина або Башара Асада, – знайте – ця «музика» замовлена і оплачена Москвою.

Як «колективний Захід» став ворогом одноосібного Путіна

Першого вересня міністр закордонних справ РФ Лавров вчергове висловився про так званий колективний Захід «ціллю якого є послабити Росію і не допустити її на міжнародну арену як самостійну силу».

А Путін того ж дня озвучив ще одну мету війни в Україні – ліквідувати «антиросійський анклав».

В усьому, звісно, винен так званий «колективний Захід», який російська влада і пропаганда регулярно звинувачують  в організації «чергового політичного шабашу з демонізації Росії», у «розв’язанні війни в Україні», а нещодавно і в «затягуванні бойових дій».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Англосакси» vs «русский мир»

Словосполучення «колективний Захід» поряд із «англосаксами» у російській офіційній риториці стало маркером головного ворога.

НАСПРАВДІ, як не дивно, але це кліше закріпилося серед вищих керівників Росії зовсім недавно — рік-півтора тому.

У публічній риториці Путіна «колективний Захід» вперше з’явився у посланні до Федеральних зборів 2021 року. Причому не в очевидному контексті: президент Росії тоді обурився, що «колективний Захід» ніяк не відреагував на замах, який нібито готувався на Лукашенка.

У подальших промовах Путіна та його наближених (так само як і Лукашенка), «колективний Захід» вже став якимось бабаєм, який «звик міряти все і всіх по собі, який вважає, що все продається і купується» і «якому не потрібна сильна і суверенна Росія, який не пробачить нам ні самостійного курсу, ні відстоювання своїх інтересів».

Цікаво, що Москва ретельно відокремлює громадян західних країн від «колективного Заходу». Саме звідси регулярні натяки/заклики до виборців-мешканців Європи та США вплинути на своїх політиків.

Першого дня осені Лавров назвав «фантастичною» заяву глави німецького МЗС Анналени Бербок про те, що «навіть якщо в Німеччині через високі ціни на енергоносії восени та взимку розпочнуться протести громадян, це не призведе до скасування санкцій, запроваджених проти Росії за війну в Україні».

Путін 16 серпня казав, що «за допомогою санкцій західні глобалістські еліти…намагаються відвернути увагу своїх громадян від гострих соціально-економічних проблем, перекласти власні провали на інші країни — Росію, Китай , які обстоюють свою думку, будують суверенну політику».

Отже, представники російської влади та пропаганди наполягають, що «колективний Захід прагне контролювати світ за допомогою «тоталітарного лібералізму» та міфу про «золотий мільярд» Але це перестає працювати: світ стає багатополярним — це об’єктивний процес, який колективний Захід зупинити не може. Ось він і біситься.»

Таким чином, у хворій уяві Москви картина малюється наступна. Росія – жертва «західного булінгу»: на неї накинулися натовпом, хочуть «зламати». Справжній заводила ховається за спинами тих, хто складає цей натовп, під’юджує їх русофобією. І Росії доведеться зробити усе, щоб натовп усвідомив – не на того напав. 

Що робити з кумирами російської молоді

У боротьбі з «колективним Заходом» цікаво те, що колективного Путіна в Росії в реальності не існує.

Величезна кількість російської еліти вже бачить себе, свої капітали і своїх нащадків на Заході. Російські артисти і режисери мріють про Голівуд, музиканти – про американські та британські лейбли, баскетболісти – про НБА, хокеїсти – НХЛ, а футболісти – про провідні європейські ліги.

Визнає це і маргінальна псевдоінтелектуальна тусовка з персонажів на кшталт Захара Прилєпіна, яка з усіх сил намагається створити в Росії якусь «нову/стару культурну реальність», «нову духовність» і взагалі «нових російських громадян».  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Непозбувна бентега пропагандистів російського фашизму

1 вересня Прилєпін згадав історію з «патріотами кримської весни», над якими тоді відверто насміхались їх колеги.

НАСПРАВДІ, Прилєпін правий. І його правоту підтверджує навіть пропагандистський ресурс Regnum. 

24 серпня він опублікував дослідження, як кумири сучасної російської молоді ставляться до війни з Україною (сформульовано як «спеціальна військова операція на території к. УРСР») та яку позицію вони транслюють на підростаюче покоління. «Кумири в цілому виявилися не на висоті», – констатує з прикрістю Regnum.

  • Коміки, шоумени та телеведучі: підтримали війну –  2,4%. Проти – 33,3%.
  • Блогери, журналісти: 10,2% підтримали війну. Проти – 42 %.
  • Музиканти: підтримали 15,8%. Проти – 59,6%.
  • Розробники та видавці відеоігор: підтримали 0%. Проти – 14,3%.
  • Діячі кіно: підтримали 10%. Проти – 46%.
  • Спортсмени: підтримали 23,5% Проти – 32,4%.
  • Письменники та поети: підтримали війну 30,8%. Проти – 61,5%.

Цікавий висновок, який зробив Regnum зі свого дослідження: «…варто замислитися над тим, що коли ми переможемо, нам потрібні будуть переважно нові, свіжі люди для розмови з молодим поколінням».

Хроніка війн від «миролюбної» країни

Тобто в подальшому Росію  чекає нова війна – вже внутрішня – з тими, хто не виправдав високої довіри бути «кумиром сучасної російської молоді».

Взагалі, війна або підготовки до неї – звичайний стан Росії. І скільки б вона вустами того ж Лаврова не казала, що «ми ніколи не на кого не нападали. Завжди нападали на нас», – нема де правди діти. Росія – країна, яка найбільше воювала у ХХ та ХХІ столітті.

1 та 2 вересня – дати, пов’язані з початком та закінченням Другої Світової війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Топ-5 міфів про Другу світову війну

До речі, 8 вересня виповниться 71 рік мирному договору країн антигітлерівської коаліції із Японією. СРСР, однак, його підписувати відмовився через позицію щодо Курильських островів. Тобто можна сказати, що Москва й досі перебуває у стані війни з Токіо. Або, зважаючи на войовничу антияпонську риторику – у стані підготовки до її гарячої фази.

НАСПРАВДІ, ось лише кілька фактів про країну, яка «ніколи ні на кого не нападала». 

  • Вересень 1939 – напад на Польщу
  • Листопад 1939 – напад на Фінляндію
  • Листопад 1939 – окупація країн Балтії
  • 1940 – окупація Бессарабії та Північної Буковини
  • Жовтень 1956 – інтервенція в Угорщину
  • Серпень 1968 – інтервенція в Чехословаччину
  • 1979-1989 – війна в Афганістані
  • 1989 – 1991 – криваві розправи Радянської армії з цивільними в Тбілісі, Баку, Вільнюсі
  • 1992 – окупація молдовського Придністров’я
  • 1994-1996 – Перша російсько-чеченська війна
  • 1999-2009 – Друга російсько-чеченська війна
  • 2008 – напад на Грузію
  • 2014 – напад на Україну, окупація Криму та частини Донбасу
  • 2015 – військова інтервенція у Сирії
  • 2022 – масштабне вторгнення в Україну

Треба все зробити, щоб ця війна стала останньою в історії Росії. Потрібна масштабна і всеохоплююча операція з примусу Путіна до миру. Інакше може статися, що війна в Україні переросте в останню для всього світу.

Total
0
Shares

Пов'язані статті

Читати

30 фактів про Україну

Цікаві та маловідомі факти про демократичні традиції й постаті України, Крим, український космос.