Які фейки Путіна про українську армію були правдою про російську

Спостереження, яке доведено на практиці: якщо у твердженнях Путіна змінювати значення на протилежне, тоді можна зрозуміти, що відбувається насправді. 

Озброївшись цим підходом, цікаво слухати його заяви про українську армію. Наприклад 7 грудня на зустрічі «громадськості» із «Радою з прав людини» Путін спробував відповісти на тривоги пересічних росіян, пов’язані з  безпроглядною війною з Україною.   

Так, російський президент заявив, що «українці розстрілюють перед строєм військових за відхід з бойових позицій. У ЗС Росії нічого подібного немає». Застосувавши нашу формулу, можемо припустити, що серед самих росіян настільки багато випадків розстрілів за відмову воювати, що навіть Путін змушений публічно «віддзеркалювати» цю проблему. Як тут не пригадати показову страту кувалдою найманця Нужина угрупуванням «Вагнер»?

Путін також сказав, що «табори» для дезертирів у Росії є «нісенітницею і фейками» та розвинув тему: «жодних проблем із дезертирством під час спецоперації немає, як немає і масового характеру залишення бойових позицій»

Але ми ж знаємо: 6 грудня один з ув’язнених, Павло Ніколін, який мотав термін за крадіжку і розбій поки його не потягнули  воювати в Україну, дезертирував, з кулеметом перетнув державний кордон та розстріляв поліцейських у Ростовській області. 

При цьому неодноразово була інформація про наявність на окупованих територіях на Сході тюрем, де у нелюдських умовах тримають російських військових, як покарання за те, що вони відмовилися воювати. Адже факти їхнього дезертирства фіксуються постійно. 

Можна також пригадати, як після нападу Росії в 2014 році з’явився мем за мотивами російської пропаганди: «зняли з поїзда, відправили воювати в АТО». Але уже в 2022 році самі окупанти проводили сафарі-мобілізацію на окупованих територіях Донецької та Луганської областей: чоловіків як звірів виловлювали на вулиці та гнали воювати з Україною. При цьому росіяни навіть «виписували» собі студентів на війну, «призиваючи» молодь з лекційних аудиторій.

Таким чином, російські фейки про ЗСУ змальовуються з реального стану справ у російській армії та з її ж «гріхів». Бо саме російські військові виявилися не кіношними «лицарями з непохитними моральними принципами», а збірною солянкою з приватних та регіональних збройних угруповань, розбавлених зеками з тюрем. Росіяни у війні продемонстрували відсутність внутрішньої дисципліни, низьку мотивацію та розбійницьку сутність, яка проявилась у садизмі та дріб’язковому мародерстві. 

І щоб приховати це нутро російська пропаганда навпаки звинувачує своїх ворогів у всіх мислимих та немислимих гріхах. 

Далі ми згадаємо фейкові наративи-віддзеркалення, які постійно поширює путінська пропаганда. 

Фейк-наратив 1. «Українці не вміють воювати»

Росіяни завжди приписували собі всі перемоги багатонаціональної імперської армії. У часи як царів, так і генсеків. Апофеозом знецінення внеску інших народів у розгром нацизму під час Другої світової війни стала одна публічна репліка Путіна у грудні 2010 року. Про те, як росіяни і самі перемогли б, адже Росія – країна переможців.

Всі шаблони про російський «народ-переможець» розбилися в друзки, коли солдатам Путіна довелося воювати не пліч-о-пліч, а проти нащадків Кожедуба, Ковпака та Береста. З’ясувалося що традиційна тактика російських генералів «закидати ворога трупами» працює лише при наявності достатніх мас особового складу з числа підкорених імперією народів.

Натомість українці, які й в минулому під російським командуванням завжди билися мужньо, мали нагоду продемонструвати, на що вони здатні, воюючи за свою власну землю, народ і державу. Замість «Київ за три дні» тепер маємо справу з постійними «перегрупуваннями» і «жестами доброї волі» від російських окупантів.

Український прапор над визволеним островом Зміїний

Оборона по-українськи – це до останнього утримуваний Маріуполь, оборона по-російськи – це передчасно зданий Херсон. Наступ по-українськи – це блискавичне визволення Балаклії та Ізюму. Наступ по-російськи – це без кінця класти штурмовиків у передмісті Бахмуту.

Фейк-наратив 2. «Українська армія відстала»  

Російська влада ніколи не була здатна порадувати свій народ забезпеченням матеріального достатку чи гарантуванням прав та свобод. Натомість вона весь час намагалася прищепити росіянам відчуття гордості: «нас всі бояться», «нас всі поважають», «можемо перетворити Америку на радіоактивний попіл».

Впевненість Росії у власній перевазі їй давала армія – улюблене дітище вождів та народу. Грандіозні військові навчання, помпезні паради на площах, вихваляння новинками воєнпрому – все це ніколи не зникало з ефірів російського телебачення.

І нехай РФ не займала чільні позиції в світовому рейтингу економічних гігантів, але на свої збройні сили Москва витрачати не скупилася. Тож як в російському, так і в закордонному експертному середовищі вкорінилося хибне кліше про «другу армію світу», яка за деякими показниками начебто дасть фору і «першій».

Втім, повномасштабна війна з Україною чітко розставила все по поличках. З’ясувалося, що секрет російського «аналогов нет» полягає передусім у «запозиченні» західних технологій, матеріалів та обладнання. Що й засвідчила трофейна російська техніка і зброя, яка масово потрапляє в руки захисників України.

Протягом кількох місяців західні санкції на товари військового та подвійного призначення змогли помітно відкинути російську армію назад у розвитку: її танкісти вже змушені пересідати на старезні Т-62, а артилеристи – шукати в архівах таблиці стрільб для гаубиці Д-1 (знятої з виробництва ще за життя Сталіна). Так з’ясувалося, що і сталінська Червона армія дійшла в 1945 році до Берліна завдяки ленд-лізу. А цього разу ленд-ліз призначений вже не для Москви.

Російські солдати з архаїчними «мосінками» та багнетами, 2022 рік

Апофеозом неспроможності російського ВПК виробляти сучасну зброю стало випрошування Путіним ракет і дронів у Ірану, який вже більше сорока років сам живе під санкціями, крадучи та адаптуючи під місцеве виробництво західні військові технології.

Натомість ЗСУ демонструє вражаючі успіхи модернізації, розвиваючи власний оборонпром та опановуючи останні новинки західних арсеналів. Джавеліни, Байрактари, Хаймарси наводять жах на ворожих солдат своєю вбивчою високоточністю. Про деякі види зброї та проведені за допомогою них операції поки взагалі не прийнято говорити публічно.

Осучаснюються не лише арсенали, але й тактика. Впроваджуються нові системи управління, наприклад, програма ведення бою Кропива,  яка оптимізувала наведення артилерії.

Про важливість цифрової трансформації армії та впровадження інновацій заявив 8 грудня і міністр оборони Олексій Резніков:  «Ми зможемо перемогти ворога тільки за рахунок якості сил оборони. Більш досконала логістика і ефективна автоматизована система управління  впливатимуть на результати бойових дій не менше, ніж десяток MLRS. Це збереже життя наших воїнів і наблизить перемогу».

Фейк-наратив 3. «Українські військові чинять воєнні злочини»

Починаючи з найпершого злочину цієї війни – злочину агресії, Росія систематично порушує всі мислимі та немислимі норми міжнародного права, закони та звичаї війни.

Вже в перші місяці вторгнення російські солдати відзначилися нацистським поводженням з населенням окупованих територій: різаниною в Бучі, стрільбою по цивільних автівках та пішоходах, концтабором в Ягідному та іншими катівнями, чисельними фактами зґвалтувань, грабунками та мародерством.

Не краще, ніж з мирними мешканцями, росіяни обходяться з військовополоненими. Маньяк з канцелярським ножем не соромиться до смерті катувати солдата на камеру. Підступно знищено барак з в’язнями-азовцями в Оленівці.

У містах росіяни традиційно вдаються до обстрілів та бомбардувань житлової забудови. Так, вони вбивають цілі сім’ї у власних домівках. Світ облетіли фотографії руїн Маріуполя, Бородянки та Ізюму. Російські ракети дістають українців на площах (як от у Вінниці), на вокзалах, в торговельних центрах.

Цивільні автівки, знищені окупантами на Житомирській трасі

З жовтня Росія не приховує, що веде цілеспрямовану кампанію зі знищення критичної інфраструктури, аби спровокувати голод, холод і смерті людей, залежних від електроенергії та інших благ цивілізації.

На цьому фоні російській пропаганді особливо немає чого пред’явити у відповідь. Тому вона здіймає галас з приводу якихось поодиноких погано верифікованих випадків начебто злочинів українських військових, намагається перекладати відповідальність за відомі трагедії з Росії на Україну, продукує фейки, не гребуючи навіть провокаційними обстрілами на підконтрольній окупантам території.

Фейк-наратив 4. «За Україну воює не армія, а нерегулярні формування, бойовики, націоналісти, радикали»

Кадрова армія Росії не впоралася із запланованим у Москві бліцкригом, зазнавши у боях під Києвом, Харковом, Маріуполем та Миколаєвом дошкульних втрат. Брак особового складу на фронті та окупованих територіях росіяни компенсували як попало і ким попало. Чим далі, то більше війська Путіна нагадують різношерсті угруповання, кожне з яких веде якусь свою війну.

Щоб не виглядати самотніми, росіяни оголосили своїми іноземними союзниками так звані «народні міліції» двох псевдореспублік на території ОРДЛО. Відмінності й справді були. Бойовики «ДНР» і «ЛНР», хоч і наслідували російські стандарти, в реальності були недоукомплектованим, гірше спорядженим і озброєним ерзац-військом. Росіяни вважають їх другим сортом і відповідно до них ставляться.

Ще нижчий щабель в ієрархії займають так звані «стрілецькі полки мобілізаційного резерву» – сформовані на швидку руку формування, укомплектовані мешканцями ОРДЛО, яких загребли під час загальної мобілізації у псевдореспубліках.Таким самим безправним гарматним м’ясом віднедавна стали також «частково мобілізовані» громадяни РФ.

Крім збройних сил РФ, в Україні воює також Росгвардія, яка за рівнем оснащеності часом не поступається частинам, підлеглим Міністерству оборони. Серед інших формувань Росгвардії особливо виділяються кадировці, які є фактично приватним військом очільника російської адміністрації Чечні.

Ватажок ПВК «Вагнер» Пригожин вербує в колонії російських зеків для війни в Україні 

Воює в Україні і справжнє приватне військо – найманці з ПВК «Вагнер», існування і діяльність яких взагалі не передбачене російськими законами. Базою рекрутингу «Вагнера» є зеки, що відбувають покарання в колоніях. Вони тримають цілу ділянку фронту в Україні, а їх очільник Пригожин публічно знущається з армійського командування – як і його друг Кадиров.

На додачу є ще різні екзотичні формування: козаки, БАРС, регіональні іменні батальйони тощо.

В окупантів відсутні єдине командування, злагоджена взаємодія та й просто взаємоповага, відчуття ліктя. Непоодинокі випадки з’ясувань стосунків, нерідко з летальними наслідками. До всього ж російська армія просякнута міжетнічною ворожнечею.

Порівнювати російський бестіарій з Силами оборони України немає жодних підстав. Наші воїни зберігають єдність та дотримуються субординації – попри всі спроби росіян протиставити й посварити Залужного з Зеленським.

Фейк-наратив 5. «Українська армія деморалізована і не хоче воювати»

Російська пропаганда роками накачувала населення мілітаризмом і патріотичним угаром. Гасло «можем повторить», з яким росіяни традиційно відзначають 9 травня, завжди містило в собі не лише символічне рівняння на ветеранів Другої світової, а й завуальовану погрозу сучасним ворогам Росії.

Із початком повномасштабної агресії російське суспільство безперестанно під знаком Z-символіки переконують у правильності рішення Путіна та справедливому характері так званої «СВО». Солдат мотивують то якоюсь, мало не гуманітарною місією в Україні, то екзистенційними загрозами, які начебто від України виходять.

Не останнім аргументом на користь участі в агресії були й грошові виплати, включно з «гробовими» для родин.

Та попри все це бойовий дух окупантів знаходиться на критично низькій позначці й продовжує падати. Війна виявилася більш кривавою, більш тривалою, ніж було спочатку обіцяно. Справжні цілі «СВО» залишаються для більшості росіян загадкою, а шулерські запевнення, що все йде за планом, вже породжують не впевненість, а болісне прозріння.

Дошка ганьби – один з методів боротьби російського командування проти військових, які відмовилися воювати в Україні

Масовим явищем у кадровій армії стали рапорти на звільнення з лав збройних сил та відмови від участі в бойових діях. Справжньою пошестю серед окупантів є дезертирство. А про реальні настрої російських вояків свідчать перехоплення переговорів та й самі вони, коли потрапляють у полон. 

Так звана «часткова мобілізація» остаточно зруйнувала неписаний суспільний договір авторитарного режиму з обивателем: ви не чіпаєте мене, я не критикую вас. І зраджений обиватель, який був не проти ролі Z-патріота на дивані перед екраном телевізора, почав масово тікати з Росії.

Ентузіазму від війни з Україною не відчувають і митці, моральні авторитети та креативний клас Росії. Проблеми з мотивацією путінський режим намагається вирішувати закручуванням гайок, зокрема драконівськими законами проти пораженців, ухилянтів та дезертирів.

***

Є поширений вираз про те, що армія – це зліпок суспільства. Який народ, таку він має і армію зі всіма своїми чеснотами і гріхами. Це повною мірою можна сказати і про дві армії, які зійшлися у цій війні – російську та українську.

Росія – авторитарна держава, де відсутні традиції свободи і вільної політичної конкуренції, традиції демократичної ротації влади. Така держава породжує суспільство «маленьких людей»: соціально безпомічних, морально зневірених, патерналістськи налаштованих і з високим рівнем толерування насильства.

З цих же «маленьких людей» складається велика російська армія. Головний мотив військової служби для них – стабільний заробіток і соціальна опіка з боку держави. Водночас держава перебирає на себе всю моральну відповідальність за злочинні накази, які вона віддає солдатам. Самому думати і сумніватися не доводиться.

Взаємини «маленьких людей» засновані на байдужості, підозрілості та ворожості. Так і в російському війську, яке демонструє на полі бою явні проблеми зі взаємовиручкою. Попри розпіарене гасло «своїх не залишаємо», солдатів (живих, мертвих, поранених) росіяни часто кидають та забувають. Російські вояки звикли терпіти скотське ставлення до себе з боку командування, а накопичену пару випускати за допомогою насильства проти слабших.

Українська армія переродилася, відколи над нею взяло «шефство» могутнє громадянське суспільство України. Це сталося в мить, коли над країною нависла смертельна небезпека. Бізнесмени, митці, науковці, студенти, політичні активісти та інші динамічні спільноти озброїлися армією як практичним інструментом подолання російської загрози.

Соціально активні громадяни з усією наснагою вдосконалюють нашу армію ззовні (волонтери) та внутрішньо (добровольці та молоді офіцери). Бувши перфекціоністами, вони заповзялися довести цей корисний інструмент до ідеалу. Люди з цивільних професій та родів занять інвестували в українську армію свої гроші, життєвий досвід, зв’язки, здібності, ідеї. І саме в цьому секрет її успіху та ефективності.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Total
0
Shares

Пов'язані статті

Читати

Вперше з часів Другої світової: Путін оголосив мобілізацію, щоб врятувати російську «спецоперацію»

Російський верховний головнокомандувач Путін підготував черговий неприємний сюрприз своєму населенню. Під приводом необхідності «захисту суверенітету і територіальної цілісності»…