- Битва за Київ
Захоплення Києва було ключовою метою Путіна – аби повалити владу в столиці та замінити її на підконтрольних Москві маріонеток. Однак ЗСУ за підтримки величезної кількості добровольців ТРО зупинили стрімкий наступ ворога на столицю і поховали головну мету путінської “спецоперації”.
- Битва за Харків
Від кордону РФ до Харкова – менше 30 км. Загарбники були впевнені, що з цим переважно російськомовним містом у них не виникне жодних проблем. Харків розглядався як тимчасове чи постійне місце перебування альтернативного проросійського уряду. І на початку російські колони навіть змогли заїхати в місто. Але захисники України знищили на харківських вулицях чимало ворожої техніки та солдат. Після цього росіяни вдалися до облоги та варварських обстрілів Харкова. Вже невдовзі ЗСУ відкинили окупантів від міста майже до російського кордону.
- Агонія на київському та сіверському напрямках
Для блокади Києва зі східного напрямку росіяни розгорнули наступ на столицю з боку Чернігівської та Сумської областей. Однак їм доводилося відволікати значні сили на безуспішні облоги Чернігова, Сум, Охтирки, Конотопа та низки інших міст і містечок Лівобережжя. Довгі, незабезпечені з флангів і тилів ворожі колони стали легкою здобиччю для мобільних українських загонів, артилерії та авіації. Аналогічна ситуація склалася і на півночі Київщини. Окупанти несли величезні втрати в живій силі і техніці, а також не впоралися із забезпеченням військ паливом, боєкомплектом та амуніцією. Результат: ганебна втеча, прикрита пропаганистськими гаслами про “радикальне скорочення воєнної активності”.
- Безсилля на Донбасі
Атакувавши нашу країну переважаючими силами з півночі, півдня та сходу, росіяни сподівалися на швидкий колапс української оборони. Одна з проголошених цілей – вихід на адміністративні межі Донецької і Луганської областей – здавалася їм легкодосяжною. Однак сили ООС, які тримали оборону протягом 8 років, виявилися добре підготовленими. На волноваському і луганському напрямках ЗСУ відступили, щоб уникнути оточення з боку ворожих сил, що наступали відповідно з боку Криму і півночі Луганщини. Але фронт ООС на центральній ділянці під Донецьком, Горлівкою та на Світлодарській дузі втримав натиск. Битва за Донбас триває, але зовсім не так, як її собі уявляли московські стратеги.
- Розгром під Вознесенськом
На шляху стрімкого просування російських військ з Криму на Одесу опинилися нездоланні перешкоди: місто Миколаїв і річка Південний Буг. Тоді загарбники вирішили прорватися північніше, а заодно і захопити Південноукраїнську АЕС. Еліта російських збройних сил – десантники – висунулися на Вознесенськ. Але тут їх гідно зустріли захисники України. Окупанти залишили на полі бою три десятка одиниць танків, вантажівок, броньованого транспорту. За різними оцінками, у Вознесенську загинули близько ста російських солдатів. Решта були змушені тікати назад на Херсонщину.
- Чорнобаївка
Розташована неподалік Херсону Чорнобаївка важлива тим, що в ній є військовий аеродром. З його допомогою окупанти розраховують розширити межі свого панування на півдні України. Здавалося б легка перемога, коли росіяни ще в лютому оволоділи летовищем, пізніше обернулася для них низкою трагікомічних ситуацій. Протягом весни ЗСУ здійснили понад двадцять повітряних атак на Чорнобаївку, і кожного разу окупанти втрачали масу озброєння, військової техніки та особового складу – в тому числі керівного складу. Серед них, за українськими даними, двоє командувачів арміями.
- Втрата флагманського крейсера “Москва”
Саме ракетний крейсер “Москва” у перші дні війни висунув ультиматум захисникам острова Зміїний, отримавши у відповідь знамениту фразу: “Російський військовий корабель, іди на х..”. Під парасолькою ППО “Москви” впевнено почувало себе угруповання російських кораблів в Чорному морі. Однак ретельно спланована операція ЗСУ залишила російський флот без флагмана. Вартість втраченого корабля оцінюють у 750 млн доларів. Росія і досі приховує інформацію про кількість загиблих на борту і навіть відмовляється визнати загибель “Москви” українською заслугою.
- Розгром переправи під Білогорівкою
Під час Битви за Донбас росіяни намагались форсувати Сіверський Донець, щоб перерізати трасу Лисичанськ – Бахмут з півночі. Але українська артилерія накрила велике скупчення російських військ, зосереджених на невеликій ділянці на березі річки. В результаті, з 550 військових 74-ї мотострілецької бригади, яких кинули на форсування Дінця, загинули чи були поранені 485. Втрати техніки становлять понад 80 одиниць.
- Втеча зі Зміїного
Острів Зміїний має важливе стратегічне значення – тут можна стаціонарно розмістити ракетні батареї, РЛС, сили ППО і морського десанту. З острова легко контролювати морські шляхи з портів Одещини у напрямку Босфору. Саме на це і розраховували російські окупанти. Спроба схилити гарнізон українських прикордонників до капітуляції завершилася відправкою російського військового корабля за відомою адресою. Намагання ж закріпитися на острові коштували окупантам значних втрат: кораблів, ЗРК, РЛС, вертольота, боєприпасів та близько сотні загиблих військовослужбовців. Врешті, загарбники не витримали “побутових умов” на острові та ганебно втекли зі Зміїного.
- Партизанська війна на окупованих територіях
Замість квітів росіян в Україні зустріли блокуванням руху колон, коктейлями Молотова та акціями протесту. Український рух опору проводить зухвалі операції з ліквідації окупантів та їх прислужників. Партизани користуються підтримкою місцевого населення і наводять жах на загарбників.
