«Слід акцентувати більше уваги на спільних морально-етичних цінностях українців та народів Кавказу», — Вадим Задунайський

Навігація та корисні матеріали

16 лютого в Укрінформі відбувся круглий стіл на тему «Пропаганда у війнах Росії на Кавказі та в Україні». Спільно з Центром стратегічних комунікацій організатором заходу виступила Експертна група з дослідження та застосування козацького фактору в сучасній російсько-українській війні.

ЦСКІБ поспілкувався з її координатором, професором, доктором історичних наук Українського католицького університету Вадимом Задунайським.

— Чим саме займається Експертна група з дослідження та застосування козацького фактору?

Її створили науковці за підсумком міжнародного науково-інформаційного круглого столу «Козацький фактор» у сучасній російсько-українській війні й досвід ХХ ст.», який відбувся у Львові на базі УКУ 10 червня минулого року. Тоді ми з колегами ділилися міркуваннями та аналізували використання козацької тематики Росією під час збройної навали. Ми шукали варіанти української відповіді на цей виклик. У більш щільному колі однодумців-фахівців продовжили обмін думками й після завершення публічного заходу. Мені випала честь очолити та координувати роботу нашої Експертної групи.

У козацькому русі я вже дуже давно. Ще у 1984 році був засновником першого українського козацького земляцтва. Такі ж активні та мої колеги, які за власної ініціативи долучаються до відсічі ворогу на тих ділянках фронту, де є місце використанню козацького фактору. Недарма ж у нашому гімні є заклик – «І докажем, що ми браття козацького роду!».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Північнокавказькі народи та російсько-українська війна сьогодні і 100 років тому

— А що зумовило інтерес дослідників українського козацтва до тематики війн Росії на Кавказі?

Козацький фактор стабільно присутній на Кавказі з моменту переселення запорожців на Кубань у 1792 році. А то й раніше, якщо ми згадаємо освоєння Тереку гребенськими козаками за триста років до того.

Кубанці – не просто одне з козацьких військ, а гілка українського народу на північно-західному Кавказі, вони й досі залишаються нам культурно близькі. Під час іншого нашого спільного заходу зі СтратКомом, присвяченого саме Кубані, я та мої колеги розповідали про акцію Українського козацтва: кінний і піший похід «Україна-Дон-Кубань». Ми його провели 1992 року, з нагоди 200-річчя заснування кубанського козацтва.

Козацький фактор зіграв свою роль і в 19 столітті, коли імперія підкоряла горців, і пізніше, коли кубанці налагодили співжиття та навіть співпрацю з корінними народами Кавказу. Після розпаду Російської імперії на Кавказі, можна сказати, був окремий вектор української революції на чолі з Кубанською Радою, куди входили і горці: Султан Шахім-Гірей та Пшемахо Коцев.

Тож ми маємо історичні приклади як протистояння, так і союзу українців з кавказцями. І нам головне розвивати саме позитивний досвід відносин, не дозволити імперії зіштовхнути нас лобами.

— Не дати спрацювати російській пропаганді?

Маємо трагічний досвід як кавказьких народів, так і українців щодо російської збройної агресії. І тут дуже важливо звернути увагу на те, що відповідний досвід стосується не лише останніх 30 років, але й подій 17-го – початку 20 століть. А російська пропаганда традиційно відігравала та продовжує відігравати ключову роль у війнах проти нескорених народів Кавказу та України. Тому аналіз основних напрямків та результатів ворожої пропаганди дозволяє не тільки краще зрозуміти механізм дії противника на ідеологічному та політичному напрямках-фронтах цих воєн, але й напрацювати кращі методи для протидії. Саме це є вкрай актуальним для України з огляду на продовження широкомасштабної збройної агресії РФ на нашу суверенну територію.

— Тематика круглого столу зацікавила й іноземних колег…

Залучення авторитетних дослідників та представників суспільно-політичних середовищ як з України, так і з-за кордону є вповні логічним. Не дарма ж маємо крилатий вислів, що «Один у полі не воїн». Тож завдяки посиленню спільної протидії ворогу ми йдемо до перемоги на усіх фронтах російсько-української війни, зокрема й на інформаційному. Зрозумілим є й те, що саме українці у цій кривавій війні за підтримки усіх сил добра виборюють краще майбутнє не лише для себе, але й для Європи і світу.

— Чи вдалося знайти Вам і колегам паралелі у російських війнах в Україні та на Кавказі з точки зору ведення пропаганди?

Попри розмаїтість думок, учасники круглого столу досить вдало окреслили кілька важливих аспектів сучасної російської інформаційної війни, спрямованої на жертв воєнної агресії. Я б виділив такі. 1) Широкомасштабні фальсифікації та свідоме замовчування реального змісту і наслідків експансії Росії на Кавказ та в Україну. 2) Цинічне намагання звинуватити саму жертву в тому, що проти неї РФ та її попередники здійснювали збройну агресію. 3) Підступні й штучні заходи з дискредитації та демонізації жертви агресії, розраховані не тільки на російську аудиторію, але й на населення окупованих регіонів та глобальний світ. 4) Традиційне намагання посіяти розбрат (особливо за національною, мовною та релігійною ознаками), щоб розділити та протиставити тих, хто чинить спротив російським окупантам. 5) Багатовимірні та різнорівневі заходи з схиляння, поширення та використання колаборації на тимчасово окупованих територіях Кавказу й України. 6) Блюзнірське іменування агресивних війн проти Грузії та України «операціями». 7) Цинічні спроби використовувати раніше підкорені народи Кавказу для участі в агресії проти України. Я навів висновки свої і своїх колег, які вони озвучували під час круглого столу. 

— Чи можна боротися з цими проявами?

Можна і треба. Бо без успішної протидії російській пропаганді здобувати перемогу на полі бою набагато важче. Учасники круглого столу виклали свої міркування щодо цього, які я б узагальнив в такий спосіб. По-перше, у публічному просторі варто посилити спільні зусилля для виявлення та компетентної оцінки будь-яких російських пропагандистських заходів. По-друге, активізувати обмін інформацією та досвідом щодо протидії ворожій пропаганді. Не варто уникати аналізу проблемних питань, бо лише відверте й  послідовне їх обговорення обмежить противника в можливостях маніпулювати відповідною інформацією. Нарешті, більше уваги слід акцентувати на спільних морально-етичних цінностях українців та народів Кавказу.

До речі, остання рекомендація стосується передусім волелюбності та намагання поважати й зберігати як національну, так і родинну/родову спадщину наших народів, які завжди поважали подібні цінності не лише у власному середовищі, але й серед своїх сусідів. Підкреслюю, що для України таким загально-національним взірцем є козацтво. Недарма ж, козак досі для українців уособлює як ідеал воїна, так і особисто вільну людину. Подібні підходи сповідують і кавказькі народи, для яких цінності родини-роду-Батьківщини теж нерозривно пов’язані з жертовним чином воїна (певним уособленням якого є джигіт). Саме тому подібні риси менталітету та історичного минулого можуть посприяти посиленню співпраці народів Кавказу з Україною у протидії різним формам російської експансії й агресії.

Тому вважаю за доцільне посилити роботу на інформаційному фронті із пропагування тих цінностей, які поєднують українців і кавказців та наголошувати на спільних і подібних сторінках нашої звитяжної та трагічної боротьби за Батьківщину проти російської навали.