«Ручна папуга Соловйова» бунтує: дайджест пропаганди за 25 – 27 листопада

Кремлівській молоді цікавіший берег Темзи, ніж Дніпра, а у Мінську вже відчувають, що кінець пострадянської «російської безпеки» не за горами. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 25 – 27 листопада.

  1. Воєнні злочини РФ: пам’ятка міністрам юстиції країн G7
  2. «Золота рота» Кремля не підтримує свого «командира»
  3. Путін програє «громадянську війну» в Україні
  4. Лукашенко вважає, що Київ поховає ОДКБ

Воєнні злочини РФ: пам’ятка міністрам юстиції країн G7

28 листопада міністри юстиції країн G7 вперше в історії проведуть зустріч, темою якої стане переслідування воєнних злочинців.

«Передусім, ми говоритимемо про жахливі воєнні злочини, які відбуваються на території України, вони мають бути розкриті, а винні – покарані», – заявив міністр юстиції Німеччини Бушманн.

НАСПРАВДІ, поговорити (принаймні, поки), є про що. Нагадаємо, відповідно до Статуту Міжнародного трибуналу після Другої світової війни до воєнних злочинів крім іншого, належать:

–   вбивство, катування, взяття в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території;

Факти: на звільнених територіях Херсонської області українські правоохоронці встановили численні факти вбивств і катувань місцевих жителів під час російської окупації регіону. Використовуючи масові розстріли і тортури, окупанти намагалися залякати людей та змусити їх «здавати» місця перебування учасників руху спротиву на півдні України.

–    вбивство, катування військовополонених;

Факти: Росіяни жорстоко поводяться з українськими військовими, яких захопили в полон. Їх катують. Це зафіксовано у звіті Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, опублікованому 15 листопада. В ньому йдеться про загибель щонайменше одного військовополоненого під час «процедури приймання» у виправній колонії під Оленівкою в середині квітня. Є інформація ще про вісім таких ймовірних випадків смерті також у квітні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як російська пропаганда обслуговувала вбивство азовців в Оленівці

За словами опитаних, їх щодня залякували і принижували, били, зокрема, кийками й дерев’яними молотками, штовхали ногами й катували електрошокером. У більшості випадків це був не допит, тортури застосовували заради розваги.

–    пограбування державної чи приватної власності;

Факти: у Центрі національного спротиву зазначають, що росіяни в промислових масштабах «мародерять на тимчасово окупованих територіях Запорізької області. Наприклад, у Мелітополі окупанти розікрали обладнання відділень ПриватБанку, забравши звідти навіть меблі. Все це росіяни називають «націоналізацією».

–   розорення, не виправдане військовою необхідністю.

Факти: Серед українських так званих «центрів прийняття рішень» та «органів військового управління», що, як стверджується, «високоточною зброєю» знищує Росія, опинилися: птахофабрики, свиноферми, елеватори, електростанції, дитячі садочки, церкви, лікарні, пологові, школи, театри, музеї тощо.

–    знищення міст чи сіл;

Факти: Найбільш зруйнованими містами в Україні наразі є: Маріуполь, Волноваха, Харків, Ізюм, Суми, Чернігів, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Зараз Росія руйнує Херсон, який став наочною демонстрацією лише двох варіантів, які Путін пропонує кожному українському місту: окупація або знищення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без терміну давності. Відповідаємо на 15 головних запитань про воєнні злочини

Отже, поговорити міністрам юстиції країн G7 є про що. І, звичайно, прийняти відповідні рішення на підставі задокументованих доказів.

«Золота рота» Кремля не підтримує свого «командира»

27 листопада стало відомо, чому син посла РФ у Великій Британії Кєліна не пішов воювати проти України. Причин для цього є три: він вже дорослий, в нього є родина, він ніколи не навчався на військового.

НАСПРАВДІ, можливо, у цьому не було б нічого дивного. Принаймні, для тисяч «чмобілізованих», у яких такі ж обставини, що й у сина посла РФ у Лондоні. Але «чмобікі» знають своє місце у харчовому ланцюжку.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як «мобікі» стали «чмобікамі»  

Але російський «куратор Донбасу», перший заступник голови адміністрації Путіна Кирієнко, виступає за те, щоб «спеціальна воєнна операція в Україні» стала для росіян «народною війною». За це агітує і радикально-«патріотичне» пропагандистське крило –  Дугін, Проханов, Прилєпін тощо.

Проте вже давно відомо, що жодного єдиного народу в Росії немає і ніколи не було. Тому й з «народною» війною не складається. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін вірить у містичну «народну волю»

Свого часу досить широкого розголосу набула історія з так званою кремлівською «золотою ротою», яка б мала воювати в Україні. Але сформувати її не вдалося (і не вдасться), бо:

  • син самого Кирієнка сидить в кріслі керівника соцмережі «ВКонтакті», а не знаходиться в бойовому контакті десь під Бахмутом.
  • зять Шойгу летить на відпочинок у Катманду замість того, щоб копати окопи під Джанкоєм.
  • сину заступника секретаря Радбезу РФ Медведєва повістка з військкомату не приходила.
  • син ще одного заступника голови президентської адміністрації Громова кидає слухавку, коли його запитують про мобілізацію.
  • син голови держкорпорації «Ростех» Чемезова «проводить час із сім’єю».
  • син депутата Держдуми Ніконова просто радіє, що «мобілізація закінчилася».
  • син Пєскова, прес-секретаря президента РФ, каже, що питання зі своєю мобілізацією «буде вирішувати на іншому рівні».
  • син прем’єра Мішустіна заявляє, що «навчається за магістерською програмою та бажання воювати у нього не виникало».

Як бачимо путінська тоталітарна «народна імперія» у ментальній війні проти Заходу ментально програла, ще навіть не вступивши у справжній бій з ним. Це й не дивно. Адже війну проти України (читай: Заходу) пропаганда останнім часом вже навіть не ховає за «визвольними» наративами, а відкритим текстом висвітлює як «збирання історичних земель Росії».

Але у кремлівської «золотої роти» «історичні» землі вже зовсім інші: десь на берегах Темзи, а не Дніпра.  

Путін програє «громадянську війну» в Україні

З цього приводу цікаво й те, що рівно місяць тому, 27 жовтня, під час форуму «Валдай» ведучий запитав у Путіна, чи можна розцінювати проведення «спеціальної військової операції» в Україні як «громадянську війну». «Почасти так, але ми опинилися в різних державах, на жаль, через цілу низку причин», – відповів він.

Путіну також поставили питання про те, чи не змінив він за рік свою думку про те, що росіяни та українці є єдиним народом. На це диктатор відповів: «Ні, звичайно, а як це можна змінити? Це історичний факт».

НАСПРАВДІ, теза «в Україні йде громадянська війна» просувається Росією ще з 2014 року. Але якщо раніше вона трактувалася Кремлем як виключно «український внутрішній конфлікт», то тепер у зв’язку з путінським «порятунком братнього народу» набула нового забарвлення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голодомор 1932 – 1933 та російсько-українська війна

Московський «порятунок», як відомо, обернувся масованими ракетними атаками. Мета яких (що символічно – рівно через 90 років після початку Голодомору) влаштувати «Холодомор».

Можна скільки завгодно говорити про «звільнення братнього народу від неонацистів», але коли цілі міста та регіони України безглуздо та жорстоко відрізані від енергетичної інфраструктури, це неможливо пояснити жодними «визвольними цілями» — від чого звільнення: тепла, води світла?

Ця думка проривається навіть на російських федеральних каналах із вуст тих, від кого цього не очікуєш.

Яків Кедмі, якого називають «ручною папугою Соловйова», сказав у його етері: «Це неконструктивно, це злочинно — бомбардувати мирні міста. Слова «стерти з лиця землі Харків та Київ» — не повинні бути сказані. Ніколи не було в історії воєн, щоб бомбардування мирного населення призвело до якихось результатів на полі бою».

Навіть найвідчайдушніші «патріоти» вже визнають, що практичного воєнного сенсу у ракетному терорі немає. Є спроба вигадати інші сенси: «Москва таким чином намагається схилити Київ до політичних переговорів», — пояснює їх Прилєпін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переговори з терористами: пропозиції та відповіді

Україна, нагадаємо, наполягає на тому, що жодних переговорів до повного виходу окупантів за міжнародно визнані кордони бути не може. А результат путінської «громадянської війни» вирішується зараз виключно на полі бою. Того самого, який він програє.

Лукашенко натякнув, що Київ поховає ОДКБ

І наостанок про ще один аспект цього бою. Йдеться про ОДКБ. Поки Москва  вдає, що у цій організації, як і в «спецоперації в Україні», «все йде за планом», Мінськ вустами Лукашенка вже б’є на сполох. І відверто каже, що доля ОДКБ напряму залежить від результату російської війни в Україні.   

НАСПРАВДІ, аналітик Українського інституту майбутнього Ілія Куса вважає, що «ОДКБ спочатку не була ефективною та впливовою організацією. Росія не змогла зробити з неї «аналогу НАТО» на пострадянському просторі через те, що:

а) не було виділено відповідних та адекватних ресурсів;

б) не було сформульовано ідею, яка була б спільною для всіх країн-учасниць;

в) Росія створювала проєкт собі і під себе, особливо не думаючи про інтереси інших;

г) посилення регіональних гравців розмило вплив РФ та прискорило диверсифікацію зовнішньої політики країн ОДКБ.

Оскільки РФ замкнула функціонування організації винятково на собі (в традиційному для неї стилі), то й доля цієї структури дійсно тепер залежить виключно від долі РФ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль ґвалтує білоруську «молодшу сестру»

Тож Лукашенко жирно натякнув на те, що ОДКБ = РФ, а РФ = ОДКБ, а решті учасників начхати на те, що буде з організацією. І в цьому є логіка з огляду на інтерес більшості цих країн зав’язувати інші партнерства та з іншими проєктами.

Те, що Росія не захистила Вірменію в рамках своїх союзницьких зобов’язань (не в Карабаху, а пізніше, коли Азербайджан атакував територію вже самої Вірменії), продемонструвало справжню імпотенцію ОДКБ, після якої почався поступовий розпад організації.

А вторгнення РФ в Україну – це вже кульмінація, яка поховає під собою весь пострадянський російський порядок, структурним компонентом якого і є ОДКБ».

Демонстративна відмова Вірменії (у присутності Путіна) підписувати підсумкову резолюцію на саміті ОДКБ, останні заворушення в Казахстані та загадкова смерть голови МЗС Білорусі Макея – це все лише декорації жалобної процесії.

Натомість головним могильником ОДКБ стане Україна – якій до моменту путінської агресії взагалі не було діла до цього дешевого пародіювання «колективної безпеки» на пострадянському просторі. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Total
0
Shares

Пов'язані статті