Росію чекає епоха великих географічних відкриттів: дайджест пропаганди РФ за 20 липня

HIMARS змусив Кремль вчергове переглянути територіальні плани щодо України, а санкції в Росії поступово наближають її до «суверенітету». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 20 липня.

  1. Чому Лавров розширює «географію» війни
  2. Навіщо Путін дав команду на «суверенітет»
  3. Як російські «інновації» вплинуть на світовий лад
  4. Хто у черзі на «денацифікацію»?

Чому Лавров розширює «географію» війни

Голова МЗС РФ Лавров, який за своєю посадою мав би докладати максимальних зусиль для дипломатичного розв’язання російсько-української війни, 20 липня звично виступив у ролі її натхненника.

Що натхненника – зрозуміло. Але те, що він вперше офіційно заявив про зміну «географічних завдань спецоперації», свідчить, що саме йому тепер відведена роль глашатая імперської експансії.

Тепер від початково анонсованих адмінкордонів Донецької і Луганської областей апетити РФ простяглися на Херсонську і Запорізьку області «та низку інших територій. Якщо західні країни поставлять далекобійну зброю Україні, вони відсунуться ще далі», – погрожує Лавров.

НАСПРАВДІ, про цей «секрет кремлівського Полішинеля» вже давно відомо всім: від британської розвідки до бабці на лавці біля під’їзду. Інше питання, що саме спонукало Москву так кардинально змінити риторику від «ми не збираємось окупувати всю Україну» до «розширення географії»

Відповідь проста: стійкість українців та їх підтримка Заходом. Насамперед, далекобійною зброєю, впоратись з якою росіяни не можуть. Саме тому в нову «географію» увійшли Херсонська та Запорізька області, які не давали жодного приводу вважати, що хочуть бути частиною «русского мира». Але їх приєднання дозволить Путіну застосувати й до них так звану «доктрину оборони Росії», лякаючи Україну і світ застосуванням ядерної зброї. 

Тому його зараз дуже бентежать РСЗВ HIMARS (попри те, що різного штибу конашенкови їх регулярно для нього «знищують»), про чергові поставки яких 20 липня повідомив міністр оборони США Ллойд Остін.

А з огляду на те, що «друга армія світу» станом на 4 липня (131 день війни) пройшла лише 117 км, і з того часу фактично не просунулася ані на крок, Росію й надалі чекає в Україні «епоха великих географічних відкриттів».

Наприклад, таких: «велика» армія Путіна не може пройти 15 км до своєї наступної цілі – Сіверська. Про штурм Бахмута, а тим більш Слов’янська чи Краматорська, навіть не йдеться. Яким чином вона збирається долати лінію фронту протяжністю, як відстань від Варшави до Барселони, хай навіть її тримають «наркомани і нацисти, які до того ж регулярно здаються в полон», пропагандисти не повідомляють.  


Навіщо Путін дав команду на «суверенітет»

У той же день «великих географічних відкриттів Лаврова» виступив і сам «кремлівський Полішинель». На форумі «Сильні ідеї для нового часу» Путін заявив, що «свобода національного розвитку Росії забезпечує їй суверенітет. Найважливіша його складова — це національно мисляча та національно орієнтована громадянська спільнота».

Що таке «громадянська спільнота» у концтаборі, на який Путін перетворив Росію, знає тільки він. Головне не зізнаватися «спільноті», що його спроби перетворити ввесь світ на «русский мир» зазнали повного краху, а сама країна стала ізгоєм.

Винен у цьому, звісно, Захід, якому Путін закидає, що той «більше не може запропонувати модель майбутнього».

НАСПРАВДІ, крадіжка маріупольського металу, херсонського зерна, мелітопольської черешні та свиней з Запорізькій області в іншого народу не надто тягне на модель майбутнього, але Путін так його бачить.

Фактично ж він визнав, що програв. Наратив про «суверенітет» у кремлівській риториці звучить в останні тижні все частіше і сильніше. І це зрозуміло. Війна триває. Санкції діють. Європа не повзе на колінах до «Газпрому». Єдиний орієнтир для виживання – Іран. Ердоган примушує принизливо чекати себе під об’єктиви телекамер. Лукашенко просить чергові гроші, щоб сховати дефолт. 

Що залишається Путіну? Стати 20 липня головою наглядової ради  російської піонерії і давати завдання сину секретаря Радбезу Патрушева, якого він зробив міністром сільського господарства, замінити «хімічну Кока-колу» на «вітчизняний напій з іван-чаю». Цього хотів диктатор? Звичайно, ні.

Ось що він казав ще 27 січня 2021 року, виступаючи на економічному форумі в Давосі: «Росія і Європа мають бути разом. Необхідно позбутися фобій минулого. Якщо ми зможемо піднятися над ними, то на нас чекає, безумовно, позитивний етап у наших відносинах».

А вже через рік після цих слів кинув свої танкові колони проти України, чим власноруч поставив крапку у відносинах Росії з Європою. Але визнати це Путіну, повторимось, важко. Тому й з’явився наратив про «духовний і технологічний суверенітет Росії». І сочитися він, схоже, буде ще довго і з усіх пропагандистських щілин.

Як російські «інновації» вплинуть на світовий лад

На цьому тлі слова Путіна про «нову інноваційну економіку», «сучасні технології на російській конкурентоспроможній на світовому ринку базі», нагадують хрущовське гасло «доженемо і переженемо Америку». У цій гонитві за нелюбою Америкою Путін намагається згуртувати і решту її «нелюбителів», на кшталт КНДР чи Ірану.

НАСПРАВДІ, різниця між ними і РФ у тому, що, по-перше, ті звикли жити у санкційному режимі (КНДР, здається, це навіть подобається), а по-друге (що важливіше) – ані Пхеньян, ані Тегеран, на відміну від Москви, не волають про свою виключну роль у зміні світового ладу. Для того, щоб змінити світ Москві треба запропонувати щось більш інноваційне, ніж «9 травня» і «газ із нафтою».

Ну а поки ситуація виглядає так (навіть ще до запровадження санкцій):

  • інноваційний бізнес у РФ «вимирав» із середньою швидкістю понад тисяча компаній на рік;
  • кількість інноваційних компаній впала в РФ на 22% за чотири роки;
  • ¾ обробного сектора РФ взагалі не мають контактів ні з наукою, ні з розробниками нових рішень;
  • майже 30% усіх передових технологій, що використовуються на виробництві в РФ, закуповувалися за кордоном, а витрати на ці технології зросли у 12 разів за останні 20 років;
  • частка інноваційних товарів та послуг у Росії становить лише 6,1% проти 27,9% в Іспанії, 27,3% у Великій Британії, 19% у Німеччині, 18% в Австрії.

Який тепер, за умов санкцій, новий світовий лад, заснований на російському інноваційному «технологічному суверенітеті», має на увазі Путін, можуть розповісти хіба що психіатри. Або спікер Радфеду Матвієнко, яка щиро здивувалась, коли з’ясувала, що навіть цвяхи Росія сама не виробляє.

Хто у черзі на «денацифікацію»? 

А у свій «новий світ» Росія аби кого не візьме. Буде проводити суворий кастинг серед країн та їх лідерів. Взагалі ж, Росія дуже часто помиляється з ними (чого варте лише «Трамп-наш!»), але помилки ці нічому її не вчать.

Можна згадати вперті переконання Путіна, що «Німеччина з Меркель або без неї від нас нікуди не дінеться», «Італія як була російською при Берлусконі, так і залишиться», «Земан у Чехії все порішає», «Австрія хоч і нейтральна, але Кнайсль з нами» й так далі.

НАСПРАВДІ, чим кривавішою стає війна в Україні, тим менше у Путіна стає прихильників. Відповідно, доводиться записувати недругів у чергу на майбутню «денацифікацію». 

Ґрунтовне дослідження на цю тему провів «Детектор медіа», який проаналізував понад 65 тисяч дописів у Twitter, Facebook, YouTube  і Telegram.

Ключові висновки:

  • Історично ненависні англосакси (тепер на чолі з Байденом і Сунак/Трасс) все так само прагнуть підкорити світ.
  • Росія в особі Наришкіна та інших офіційних осіб регулярно сигналізує про загрозу для України з боку Польщі.
  • Пошук відповіді на питання «хто наступний?» стало ледве не головною темою (після України) російських пропагандистів. Серед варіантів: Казахстан, все та ж Польща, країни Балтії, Фінляндія.
  • І, відповідно, лідери цих та інших країн від «слабака Макрона» до «зрадника Токаєва».   

І це не чорновий список, а вже усталений. Принаймні, до того часу, поки вони (як переконує сама себе російська пропаганда) «не визнають свої помилки». Або їхні країни не зміняться через малозрозумілу для росіян процедуру під назвою «чесні вибори».

Про те, що в цих країнах в принципі неможливий різкий поворот зовнішньої політики через зміну прізвища людини у владі – Путін не вірить. У його свідомості це не вкладається. Тому він регулярно інвестує у Ле Пен у Франції або у Сальвіні в Італії.

Що ж, з таким підходом Росію у майбутньому дійсно чекає епоха великих географічних відкриттів. І вона до цього вже підсвідомо готується. Адже недаремно Кисельов почав коментувати майбутню карту простору, що нині зветься РФ. Там є і «Сибірська республіка», і «Північнокавказька федерація», і навіть «Республіка Росія». Але значно менша, ніж у своїй хворобливий уяві малюють Путін з Лавровим.

Total
0
Shares

Пов'язані статті