Пережити путінську зиму: дайджест пропаганди РФ за 15-17 липня

Фейкомети з Москви високоточно «знищують» західну зброю та уповають на силу «генерала Холода». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 15-17 липня.

  1. «Високоточна» фейкова зброя в очікуванні M270
  2. Путін готує нову «Хіросіму»?
  3. Окупанти у пошуках стукачів і паспортистів
  4. «Другий фронт» проти Заходу

«Високоточна» фейкова зброя в очікуванні M270

Перед початком нової фази війни проти України «на всіх операційних напрямках», яку урочисто під телекамери оголосив Шойгу, російською пропагандою було вирішено на всяк випадок зачистити поле інформаційного бою від ще одного HIMARS.

До цього, нагадаємо, були «успішне знищення» двох установок американської РСЗВ, і фейковий продаж третьої за $800 000. Четвертий HIMARS пропагандисти «вразили» високоточною зброєю в Донецькій області.

Так само «високоточно» в Одеській області був «уражений» і склад зберігання протикорабельних ракет Harpoon.

НАСПРАВДІ, річ не в тім, що у HIMARS в принципі немає транспортно-зарядної машини, в яку так «влучно» потрапило російське міноборони. І не в тім, що склад Harpoon виявився, за словами речника голови Одеської ОВА Сергія Братчука, місцем зберігання дошок однієї з місцевих меблевих фірм.

Справа в тому, що росіянам за умов відсутності переваги на лінії фронту вкрай потрібна хоч якась, нехай і намальована «переможенька» саме над високотехнологічною західною зброєю, яка гатить по їх складам і фактично вже порушила усю систему логістики, яку вони так дбайливо вибудовували після провалу бліцкригу навесні.

До того ж, за умов катастрофічного відставання у створенні високотехнологічних РСЗВ (і не тільки) в самій Росії, поки це єдиний шанс хоч якось заспокоїти свої війська, які дуже потерпають і від Harpoon і HIMARS навіть в тилу. Тепер в окупантів безпечного тилу немає, що не додає творчої наснаги різноманітним вербувальникам, які мають розповідати казки «добровольцям», що ті служитимуть далеко від лінії фронту.

За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, станом на 7 липня ЗСУ вже отримали: дев’ять HIMARS та M270. Загалом очікується ще чотири HIMARS та вісім M270. Таким чином, загальна кількість цих РСЗВ в українській армії має становити 21 систему. Для порівняння: за офіційними даними у Франції їх13, у Туреччини – 12.

Тому російським пропагандистам ще буде кого «знешкоджувати». Заздалегідь нагадаємо їм, що HIMARS має лише шість ракет, а M270 — 12. Адже у гонитві за медальками «переб’ють» навіть те, що не завантажено у «транспортно-зарядні машини».

З урахуванням того, що з HIMARS і Harpoon вони вже навчилися «воювати», можна очікувати, що наступною ціллю «високоточної» пропагандистської зброї будуть саме M270. Цікаво буде подивитись і за цим «боєм». 

Путін готує нову «Хіросіму»?

Після ракетної атаки по Дніпру, яка коштувала Росії $78 млн (шість ракет Х-101, кожна вартістю до $13 млн), у російських пабліках почали розганяти фейк, нібито через атаку на «Південмаш» відбувся витік гептилу (вкрай токсичний для людини компонент ракетного палива).  

НАСПРАВДІ, зроблено це, з однією маленькою метою (посіяти паніку серед мирних жителів), яка є складовою однієї великої цілі :  примусити Київ до пропозиції Москви обрати «поганий мир, який краще за добру сварку». Тобто, капітулювати.

Про те, що цього не буде, і українці – не росіяни, у Кремлі або вперто не вірять, або гатять вже з відчаю. Тому, на жаль, скоріше за все і надалі будуть тероризувати мирних українців.

Гептил з «Південмашу» після початку повномасштабних бойових дій був екстрено утилізований. Можливо, окупанти дійсно цього не знали. Можливо, по собі міряли, адже життя людини в Росії – копійка, а сподівання на «авось пронесе» ніхто не скасовував. Можливо, Путін хоче влаштувати в Україні свою «Хіросіму» і розв’язати «українське питання» одним ударом по 100 тисячах мирних людей. Що в голові у нього, і як далеко він може зайти, не знає ніхто. Навіть сам Путін. Принаймні зараз.

Але факт залишається фактом: Х-101 дійсно били по підприємству, де дійсно міг бути гептил. І це дійсно могло призвести до масштабної катастрофи. І в цій дійсності – уся правда про «гуманітарну» складову «спецоперації з визволення українців».

До речі, в ракетах Х-22, які Росія регулярно запускає з літаків стратегічної авіації Ту-22 (наприклад, по Одеській області та Кременчуку), в якості палива використовується той самий гептил. І це також аж ніяк не засмучує командування «визволителів».

Нагадаємо, ще на стадії розробки цієї радянської косоокої «Бурі»  у разі війни з США передбачалось, що вона літатиме з ядерними боєприпасами і слугуватиме «вбивцею авіаносців». Високоточність була не потрібна, адже радіус кругового відхилення ракети компенсувався радіусом гарантованого ураження.

Тому зараз виправдання для застосування Х-22 по мирних українцях у російських окупантів відсутні в принципі  – це просто частина кампанії з терору усіх громадян України. І все це вчергове свідчить саме про воєнний злочин – один з багатьох, які вчиняє Путін у війні не з владою в Україні, а з пересічними українцями.

Окупанти у пошуках стукачів і паспортистів

Разом із «жахалками» про життя на нескореній Україні, росЗМІ малюють картинку «світлого і мирного життя» на окупованій.

Так, 17 липня федеральні канали повідомили про урочистості в Маріуполі з нагоди Дня металурга. Основний наратив: «забуваємо про минуле і з оптимізмом дивимось у майбутнє».

НАСПРАВДІ, досить складно уявити, хто ще з маріупольських родин, за умов зруйнованої «Азовсталі» та понівеченого ММК імені Ілліча, мріє про роботу металурга у захопленому ворогом рідному місті.

Готових працювати на окупантів вдень з вогнем не знайти. Офіційно повідомлено, що 250 електриків прибули до Маріуполя з Росії. Ще понад 700 очікується найближчим часом.

Для того, щоб залучити людей з «метрополії», Кремль обіцяє їм статус «ветеранів спецоперації» з відповідними пільгами. 

У Мелітополі окупанти також не можуть знайти кадри. Оголошена вакансія на посаду де-факто стукача з офіційним працевлаштуванням у відділ інформаційної безпеки. Вакансія не вимагає наявності ані диплому, ані досвіду. І тут Путін знову ж таки помилився з українцями. Це в Росії чоловіки здають своїх дружин через їх незгоду з війною, або ж мати «стучить» на власного сина за те, що той ховається від армії (все це реальні випадки). У Мелітополі такого немає.

Схоже, в місті взагалі важко знайти згодних працювати на окупантів. «Ярмарка вакансій» в Мелітополі відкрита на все, що завгодно: від роботи у курортному бізнесі до органів влади. Але черга бажаючих з натхненням розбудовувати русский мир у «звільненому від нацистів місті» ніяк не вишиковується.

А на тимчасово захопленій території Запорізької області росіяни намагались відновити роботу місцевого залізорудного комбінату. Працівникам пообіцяли виплачувати 60% від зарплати станом на 23 лютого. Жоден з не погодився.

В окупованому Бердянську місцевий колаборант Сауленко провалив темпи паспортизації та підготовки до псевдореферендуму. Його звільнено. На заміну негайно шлють майбутнього «ветерана спецоперації» з Росії.

У Херсонській області, здається, взагалі змирились з поразкою і вдались до відвертих погроз – депортувати за межі регіону.

Усе це свідчить лише про одне: гауляйтери не сподівались отримати такий народний опір на окупованій території. І тому в авральному порядку женуть туди усіх з Росії: від електриків до паспортистів і «прем’єр-міністрів».

«Другий фронт» проти Заходу

Картинка «мирного щасливого життя на вільній від нацистів Україні» і ракетний терор проти решти українців, за задумом Кремля, мають наближати переговори. При чому зволікати не варто, адже, як не втомлюються повторювати у Кремлі, «кожна наступна пропозиція Путіна завжди гірша за попередню».

Саме звідси ставка на «другий фронт» у війні з колективним Заходом. Перший його напрямок очолював «генерал Голод». Фактично він вже програв. Голоду, принаймні, в тих обсягах, які запланував Путін, і відповідно, чергової навали мігрантів у Європу скоріше за все не відбудеться.

Другим напрямком керує «генерал Холод», який за задумом диктатора, має призвести до масових заворушень у самій Європі. Тим самим примусити місцевих політиків, які залежать від виборців, бути більш «гнучкими».

Особливу ставку на «холодному фронті» зроблено на «взяття Берліну». Новини про майбутній «апокаліпсис» у Німеччині на російський пропагандистський ринок постачаються регулярно.

НАСПРАВДІ, станом на 15 липня 70% жителів Німеччини – за підтримку України. За даними політичного барометра ZDF, 70% усіх респондентів хочуть продовжувати підтримувати Україну у її захисті від російського нападу, навіть якщо це означає підвищення цін на енергоносії. Відсоток підтримки дуже чітко виражений серед прихильників головних політичних сил ФРН: «зелених» (95%), СДПН (83%), ХДС/ХСС (76%) та СвДП (69%).

Інше соціологічне опитування, проведене Deutschlandtrend, засвідчує, що 61% респондентів погоджуються із застосуванням санкцій ЄС, навіть якщо вони будуть пов’язані з труднощами в енергопостачанні. 

59% учасників опитування висловилися за підтримку обмежувальних заходів проти Москви, навіть якщо вони призведуть до погіршення ситуації німецьких компаній (проти – 33%), і 57% – якщо в результаті підвищаться ціни на електроенергію та загалом вартість життя (проти – 38%).

І ці відсотки чітко доводять, що як свого часу Путін помилився з українцями, які за його переконанням сплять і бачать себе з партквитками «Єдиної Росії», так він зараз помиляється і з європейцями.

Переважна більшість з них не «ситі дурні» (якими їх вважає Путін) і чудово розуміють, що російський диктатор вдався до шантажу голодом і холодом не через успіхи війни в Україні.

На відміну від росіян, європейці напряму пов’язують свої платіжки з тим, що відбувається в Україні. Але при цьому чітко розуміють одне – цю зиму треба пережити. Бо якщо зараз поступитися і прогнутися під путінські умови, то дуже скоро на Європу чекатиме інша зима, ядерна. Тому краще пережити цю путінську зиму. Щоб потім наступила весна. Для всіх і кожного: від Криму до Аляски. 

Total
0
Shares

Пов'язані статті

Читати

Що насправді святкує Росія 9 травня?

Як взагалі співіснують поняття трагедії війни і бажання її повторити? Як Росії вдалося перетворити пам’ять про трагічні події на свято, і як вона «еволюціонувала» на цьому шляху за більш ніж 70 років? Що насправді у День перемоги над нацизмом святкує держава-агресор?