Російський спорт як інструмент гібридної війни: 6 прикладів

Навігація та корисні матеріали

Аби позбавити українських спортсменів форми, на якій Крим — український, в Росії раптово згадали про «спорт поза політикою».

Це в країні, яка двічі використовувала Олімпійські ігри для прикриття військової агресії проти суверенних держав-сусідів. Агенти спецслужб якої підміняли аналізи сечі в лабораторіях, щоб приховати використання її спортсменами допінгу. В країні чи не з найбільшим числом професійних спортсменів у парламенті. Де президент є не тільки «найкращим хокеїстом», а й взагалі «королем всіх видів спорту». І на передвиборному мітингу в нього за спиною стоять в ролі масовки спортсмени з написами Putin Team. Мабуть, немає в світі іншої такої країни, де спорт настільки щільно був переплетений з політикою.

Ми зібрали для вас топ-6 прикладів, які красномовно свідчать про цей зв’язок спорту та політики в Росії.

Деякі західні видання писали в 2018 році перед Зимовими Олімпійськими іграми, що «цього разу Путін, можливо, не почне війну». Тому що це вже стало російською традицією — приурочувати військову агресію проти суверенних держав-сусідів до Олімпійських ігор. Першого разу це сталося в серпні 2008 року, коли Росія напала на Грузію. «Значна частина світу була приклеєна до своїх телевізорів, але вони спостерігали за Олімпійськими іграми в Пекіні, а не за розгортанням війни в Грузії», йдеться у дослідженні Modern War Institute. Згідно з цим дослідженням, російсько-грузинська війна стала «тренуванням» перед тим, що відбулося в 2014 році.

Сергій Гайдук, віцеадмірал, командувач ВМС України в 2014—2016 роках, стверджував, що Олімпіада в Сочі послугувала прикриттям Росії для перекидання своїх додаткових військ до Криму й подальшого захоплення півострова. За його словами, через Керченську протоку, паромами форсувати й доставляти до Криму російські військові угрупування було неможливо. Гайдук зазначив, що «це було б дуже відкрито». Тому була легенда — ротація угруповання, яке забезпечувало охорону Олімпійських ігор у Сочі.

Розслідування Всесвітнього антидопінгового агентства про спорт у Росії дійшло висновку, що Росія проводила величезну спонсоровану державою допінгову програму. Після невдалого виступу на Зимових Олімпійських іграх 2010 року росіяни розробили детальний таємний план, щоб забезпечити зоряну ефективність на іграх 2014 року в Сочі. Ось як це працювало: серед темної ночі російські агенти підміняли зразки «поганої» сечі спортсменів на чисті, передаючи їх через «мишачий отвір», просвердлений в стіні антидопінгової лабораторії. Коли сечу досліджували наступного дня, ознак допінгу вже не було.

«Ця традиція використовувати спорт як інструмент гібридної війни йде ще з радянських часів. Нічого не змінилося: нам потрібна перемога будь-якою ціною, щоб створити образ нездоланної нації, якою править мудрий лідер», — писав Андрій Колесніков для The Moscow Times.

Влітку 2016 року група росіян влаштувала побоїще на вулицях Марселя, яке надовго затьмарило всі футбольні новини. В результаті їхнього нападу на англійських уболівальників напередодні матчу команди Росії з командою Британії щонайменше 100 осіб отримали травми, 30 були госпіталізовані, життя п’ятьох опинилося під загрозою. Причому організована злочинна група натренованих чоловіків напала не на фанатські угруповання, а на рядових уболівальників, часто б’ючи вчотирьох одного лежачого. Британська Федерація футбольних уболівальників (FSF) тоді обурилася повідомленнями ЗМІ про «сутички» між фанатами. «Ніби там було дві групи, налаштованих на бійку між собою. Хоча це не зовсім те, що сталося», писали вони в своїй заяві.

У 2017 році британський телеканал BBC показав документальний фільм під назвою «Армія російських хуліганів». Там прозвучало свідчення Василя «Кілера» Степанова, що футбольні фанати, які влаштували побоїще у французькому Марселі, були «спецназом, який Путін відправив, щоб підкорити Європу».

Віце-спікер Держдуми РФ від ЛДПР і член виконавчого комітету Російського футбольного союзу Ігор Лебедєв заявив, що футбольні хулігани «захищали честь країни». «Молодці, так тримати», — сказав він і додав, що міністр спорту РФ Віталій Мутко теж пішов би битися з англійцями, якби він не був в офіційному статусі.

Олександр Шпригін, колишній футбольний хуліган і неонацист, а на момент проведення чемпіонату Європи-2016 — глава Всеросійського об’єднання вболівальників (ВОБ), зізнавався, що як мінімум частина учасників заворушень прилетіла офіційним рейсом з делегацією, яку він очолював. І серед них були чемпіони в різних видах єдиноборств. Шпригін хвалився тим, що англійцям довелося битися «з відточеною машиною, яка змітала їх як лавина».

Пізніше міністр спорту РФ Віталій Мутко, коли Росії пригрозили позбавити її права на проведення Чемпіонату світу з футболу в 2018 році, прямо звинуватив Шпригіна як в організації заворушень у Марселі, так і у створенні «зайвого пропагандистського шуму». Але спочатку, у момент нападу російських фанатів на трибуну англійців — Мутко емоційними непристойними жестами підтримував нападників.

Та й сам президент Росії, хоча й назвав бійку «неподобством», з неприхованим задоволенням додав, що «двісті наших уболівальників відметелили кілька тисяч англійців», чим зірвав оплески.

Російські хулігани вважають себе «кремлівськими піхотинцями», повідомляв Reuters. «Вірте мені на слово. Це суто наша символічна відповідь на ваші санкції та втручання у наші внутрішні справи в Україні», — цитувала інформаційна агенція слова росіянина з Ростова-на-Дону.

Вербовка Кремлем скінхедів, байкерських банд, футбольних хуліганів та вуличних бійців, як правило, не орієнтована на збройне повалення демократичних урядів, писав The Atlantic. Набагато частіше вербування, індоктринація та маніпуляції крайніми правими групами, здається, спрямовані на засівання політичного хаосу в західних демократіях та підрив чи послаблення демократичних інститутів. Але іноді, як і в Україні, ці довірені особи можуть діяти безпосередньо на підтримку операцій Кремля.

Влітку 2013 року сумно відома харківська організація «Оплот» провела спортивний захід під назвою «Чемпіонат СРСР з боїв без правил», політичне підґрунтя якого є очевидним з самої назви. Наступного року «Оплот» вже стане бойовою одиницею, яка воюватиме проти українців на боці Росії.

Цікаво, що також влітку 2013 року в Кремлі планували за допомогою «Газпрому» створити щось схоже, тільки масштабніше — «гібридний» Об’єднаний чемпіонат, куди активно намагалися закликати українські футбольні клуби. На пост генерального директора Оргкомітету Об’єднаної футбольної ліги був обраний Валерій Газзаєв. Незважаючи на те, що вся ініціатива виходила виключно з боку Росії, а в Україні її зустріли прохолодно, Газзаєв стверджував, що нібито всі провідні українські клуби готові в неї грати.

Пробною кулею була створена в 2008 році на гроші компанії «Газпром» Континентальна хокейна ліга, де грали команди з Білорусі, Латвії, Казахстану, а також донецький «Донбас». Мета очевидна — створити ілюзію єдиного спортивного простору, в якому між собою знову змагаються представники колишньої супердержави, будучи при цьому начебто «своїми».

«Дуже шкода, що не відбувся об’єднаний чемпіонат. У цьому проєкті було відпрацьовано все до дрібниць. Якби не політичний переворот в Україні, цей чемпіонат відбувся», — скаржився в 2019 році Газзаєв.

Путін бере участь в гала-матчах Нічної хокейної ліги з початку їх проведення в 2012 році. Тоді він відзначився лише двома шайбами й однією передачею. З тих пір його результативність стабільно росла. П’ять, шість, вісім, нарешті — десять шайб. Хоч за яку б команду він грав, хто б не був суперником – його команда завжди вигравала. Можливо, тільки Лукашенко здатний зрівнятися з ним, але «вони завжди грають в одній команді».

«Цирком на льоду» назвав колись усю цю хокейну епопею російський опозиціонер Олексій Навальний: «Це як із Брежнєвим, який 18 років був при владі, й збожеволів з приводу нагород… У Путіна замість орденів — хокейні перемоги. Холуї завжди поруч. Захисник противника в потрібний момент передумає захищати, а воротар просто підніме щиток, щоб твоя шайба залетіла у ворота. Путін на повному серйозі вважає, що вся країна пищить від щастя, бачачи, який він спритний, як він закинув десять шайб. А глава Туркменії впевнений, що весь світ у захваті від того, як він піднімає золотий гриф штанги. До речі, він теж грає в хокей. І в останньому матчі закинув аж 12 шайб».

У правлячій президентській партії «Єдина Росія» люблять спортсменів. В її парламентської фракції їх недавно було аж 16. «Спортсменами легко керувати. Хоч що б ви їм сказали — вони все зроблять. Вони абсолютно лояльні й готові підкорятися, в той же час під рукою завжди є хтось, хто може захищати по телевізору ще один ідіотський закон, той, хто може прокоментувати його за допомогою звичної спортивної мови», — казав Ельмар Муртазаєв, генеральний директор видавця Forbes в Росії.

Найбільш запаморочливу кар’єру зробила художня гімнастка Аліна Кабаєва – їй було 17 років, коли вона отримала пропозицію увійти до політради партії. Майже одночасно з пропозицією стати ведучою телешоу «Гарем». На момент 2019 року вартість нерухомості сім’ї гімнастки Кабаєвій склала понад один мільярд рублів. Чим відзначилася в якості громадсько-політичної діячки: підписала лист, в якому схвалювався арешт Ходорковського, просувала, зокрема, «закон Діми Яковлєва», який забороняв громадянам США всиновлювати російських дітей, займалася будівництвом палацу спорту в окупованому Росією грузинському Цхінвалі.

Боксер Микола Валуєв, теж член «Єдиної Росії», прилітав у лютому 2014 року в Крим, після чого заявив, буцімто в Україні відбувся «державний переворот», а в Криму «немає жодних російських спецназівців».

У 2020-му число спортсменів (чи осіб, пов’язаних зі спортом) в Держдумі складало майже сім відсотків від загального числа депутатів (окрім одного, всі представляли правлячу партію). Найбільше число екс-спортсменів брало участь у розробці законопроєкту «Про заходи у відповідь на недружні дії Сполучених Штатів Америки та інших іноземних держав».

На виборах 2018 року хокеїст Олександр Овечкін створив рух Putin Team для підтримки кандидатури Путіна ще до того, як він заявив про свою участь у виборах. Пізніше цей рух став частиною виборчою кампанії Путіна.

Цілком очевидно, що в Росії спорт не просто не залишається поза політикою, а поставлений на службу режимові, знаходячись у прямій залежності від Кремля.