Аналітика

Виснажливий шум. Як Москва використовує тему переговорів для деморалізації українців

Навігація та корисні матеріали

30 червня речник кремлівського диктатора Дмітрій Пєсков заявив, що прогрес переговорного процесу залежить від «позиції київського режиму», а також від того, «наскільки ефективними будуть посередницькі зусилля Вашингтона». Що ж до Москви, Пєсков стверджує, що її позиція нібито «добре відома», а відтак виходить, що м’яч – на боці України та США. Політична мета подібних заяв цілком очевидна: Москва намагається зняти з себе відповідальність за затягування переговорного процесу – те, чим вона займається від самого його початку у травні 2025 року. З цього погляду, зусилля Пєскова марні. Те, що Москва уникає чесної дипломатії, очевидно для всіх: і для України, і для ЄС, і для США. Того ж дня спецпредставник президента США з питань України Кіт Келлог назвав заяви Пєскова «орвеллівськими», а твердження про те, що США і Україна нібито гальмують мирні переговори – безпідставними. Однак, ця риторика Кремля має ще й приховану функцію, як складника інформаційно-психологічного тиску на українське суспільство. І ось як це працює.

Маніпуляція сподіваннями

Відколи повномасштабна війна стала війною на виснаження, російська пропаганда почала активно просувати наратив про те, що Москва відкрита до переговорів, але Київ прагне «вічної війни». Для посилення цього наративу була створена конспірологічна теорія про те, що війну можна було зупинити ще навесні 2022 року, але тодішній прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон нібито намовив Володимира Зеленського відкинути «щедрі» пропозиції Москви. Те, що російські «пропозиції» 2022 року означали капітуляцію України, загальновідомо, але пропаганда апелює не до фактів, а до емоцій: українське суспільство потрібно було спровокувати на гнів проти тих, хто нібито стояв на перешкоді миру. Для того, щоб посилити прагнення миру, Росія розгорнула повітряний терор проти цивільного населення, намагаючись влаштувати гуманітарну катастрофу в українському тилу. І це – вкупі із постійним тиском на фронті.

У 2024 році про «відкритість до дипломатії» заговорив і російський топ-пропагандист – Путін. «Ми ніколи не відмовлялися від переговорів», – запевняв диктатор у вересні 2024-го, якраз після літніх блекаутів, спричинених масованими російськими ударами по енергетиці України. Втім, як відомо, жодних реальних ознак готовності Москви до переговорів на той момент не було: Росія продовжувала наполягати на своїх абсурдних ультиматумах про «демілітаризацію» і «денацифікацію».

Але ці заяви були не запрошенням за стіл переговорів, а провокацією, спрямованою на дискредитацію керівництва України. Тоді Росія дуже активно намагалася переконати Захід в тому, що у війни винуватий не Путін, а Зеленський, який нібито має «наполеонівські плани» і відкидає саму можливість дипломатії. Проте головною ціллю пропаганди було українське суспільство: тисячі ботів і сотні Telegram-каналів щоденно втовкмачували українцям думку, що «режим Зеленського» нібито хоче «воювати до останнього українця».

До речі, мем «режим Зеленського» теж виник не на порожньому місці: його активно просували навесні 2024 року в рамках операції «Майдан-3», спрямованої на руйнування легітимності військово-політичного керівництва України. Намагаючись посіяти сумніви у легітимності влади і спекулюючи бажанням мирного врегулювання, Москва прагнула не схилити Київ до перемовин, а посіяти хаос всередині України. В ідеалі, це мав бути народний бунт «втомлених війною» громадян, який би паралізував державні інституції, а втрата керованості призвела б до обвалу фронту – на радість російським генералам. Але і в такому випадку переговорів би все одно не було: у переможених лише приймають капітуляцію. Однак, українці на провокацію не піддалися і Україна продовжила опір.

Стамбульські маневри

У 2025 році ситуація почала дещо змінюватись. Відсутність значущих успіхів на фронті, посилення санкцій і рішуча налаштованість нової адміністрації США все ж примусили Кремль вступити у переговорний процес. Перша зустріч української делегації з представниками держави-агресора відбулася у Туреччині 16 травня, друга – 2 червня. Вони не були повністю безрезультатними: Україна виборола обміни полоненими і масштабну репатріацію тіл загиблих воїнів. Однак, рухатись до справжнього мирного врегулювання Москва так само не поспішає.

По-перше, від самого початку Україна була налаштована розпочати переговори на рівні лідерів, але Путін ухилився від зустрічі із Зеленським, відрядивши у Стамбул делегацію невисокого рівня.

По-друге, для початку дипломатичного врегулювання Москва мусила зробити перший реальний крок – погодитись на припинення вогню. Цю пропозицію США Україна прийняла задовго до першої зустрічі у Стамбулі, ще у березні 2025 року: це мало були безумовне і всеохопне припинення вогню у повітрі, на морі і на суходолі терміном на 30 днів з можливістю продовження.

Однак, як відомо, Росія фактично відкинула цю пропозицію, влаштувавши спектакль з «одностороннім припиненням вогню» до параду 9 травня у Москві. Не відмовився Кремль і від своїх ультиматумів: від України так само вимагається фактична капітуляція, включно із виводом військ із чотирьох областей, що є абсолютно неприйнятним.

Все це доводить, що Москва затягує переговорний процес, щоб виграти час для війни. Не припиняються атаки на фронті, тривають масовані обстріли мирних українських міст, тривають і інформаційно-психологічні операції проти українців. Імітація переговорного процесу Росією відбувається під акомпанемент пропаганди.

«Ми не хочемо війни, але ми готові битися рік, два, три – скільки б часу це не зайняло. Ми воювали зі Швецією 21 рік. Як довго ви готові битися?» – погрожував очільник російської делегації Владімір Мєдінскій у травні. «Не будуть домовлятися ‒ ситуація, можливо, ще зміниться в гірший для них бік. Не треба тягнути», ‒ погрожував у червні Путін.

Ці меседжі ретранслює машина російської пропаганди: «Негайно погоджуйтесь на умови Кремля, інакше буде гірше», «Або мир на умовах Путіна, або вічна війна до останнього українця», «Єдиний, хто не хоче миру – це українська влада» тощо.

Мета ворога незмінна: дестабілізувати Україну зсередини, навіявши українцям думку про те, що їхній головний ворог – у Києві, а не у Москві.

Єдина відмінність теперішньої ситуації від тогорічної полягає в тому, що зараз Росія вдає, що зробила черговий «жест доброї волі», вступивши у дипломатичний процес. І знов-таки: пропаганда апелює не до здорового глузду, а до емоцій. Розмови про мирне врегулювання і початок зустрічей у Стамбулі породили у частини суспільства сподівання на те, що війна тепер швидко закінчиться. Це стан емоційної вразливості, що чудово розуміють російські спецслужби. Не даючи цим сподіванням втілитись, Москва прагне, щоб розчарування українців перетворилось на обурення, спрямоване на керівництво України, яке нібито «не здатне до дипломатії», «не йде на розумні компроміси» і, звісно ж, «прагне вічної війни».

З раціональної думки, ці закиди повністю безпідставні, але пропаганда покладається на ефект постійного повторення: якщо людина часто чує певне хибне твердження, вона може задуматись, чи нема в ньому зерна істини? Генераторів такого фонового шуму у вухах українців не бракує: набір однакових пропагандистських меседжів синхронно генерують анонімні Telegram-канали, акаунти у TikTok, армії ботів у Facebook та X, а також блогери та псевдоексперти, які працюють на ворога. Це може бути коментар, допис, розлоге або коротше відео – весь цей контент спрямований на те, щоб змусити українців сумніватися в очевидних фактах, спотворити картину дійсності.

Саме тому важливо дбати про власну інформаційну гігієну, а головне – не дозволяти Москві влаштовувати нам емоційні «гойдалки». Сили Оборони роблять все можливе і неможливе, щоб дати відсіч ворогу на фронті. І перше, що їм потрібно – це надійний тил, який чітко пам’ятає, де насправді знаходиться ворог, і твердо налаштований добігти цей марафон до кінця.

Медіаверсія на сайті 24tv.ua

Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.

Навігація та корисні матеріали

Огляд конфіденційності
Центр стратегічних комунікацій

Цей веб-сайт використовує файли cookie, щоб ми могли забезпечити вам найкращу взаємодію з користувачами. Інформація про файли cookie зберігається у вашому браузері та виконує такі функції, як розпізнавання вас, коли ви повертаєтеся на наш веб-сайт, і допомагає нашій команді зрозуміти, які розділи веб-сайту ви вважаєте найбільш цікавими та корисними.

Обовʼязкові файли cookie

Обовʼязкові cookie мають бути ввімкнені завжди, щоб ми могли зберегти ваші налаштування для налаштувань файлів cookie.

Якщо ви вимкнете цей файл cookie, ми не зможемо зберегти ваші налаштування. Це означає, що кожного разу, коли ви відвідуєте цей веб-сайт, вам потрібно буде знову ввімкнути або вимкнути файли cookie.

Сторонні куки

This website uses Google Analytics to collect anonymous information such as the number of visitors to the site, and the most popular pages.

Keeping this cookie enabled helps us to improve our website.

Звіт про орфографічну помилку

Наступний текст буде надіслано до нашої редакції: