ТОП-6 міфів про Стамбульську конвенцію


10 років тому, на початку травня, Рада Європи ухвалила Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Попри чітко сформульовані цілі в документі, навколо Конвенції виникає чимало маніпуляцій в різних країнах

Україна брала участь у розробці Конвенції разом з іншими державами РЄ. 7 листопада 2011 року Україна підписала Стамбульську конвенцію, проте вона так і не була ратифікована українським парламентом.

Що таке Стамбульська конвенція?

«Стамбульська Конвенція» – це міжнародний стандарт захисту жінок від усіх форм насильства, включаючи домашнє насильство. На сьогодні вона є найбільш всеосяжною міжнародною угодою у цій сфері, що використовується як основа для дій багатьох країн Європи та за її межами.

Однією з особливостей цього документу – уперше в історії Конвенція чітко говорить про те, що насильство щодо жінок та домашнє насильство не може вважатися особистою справою, а держави повинні запобігати насильству, захищати потерпілих та застосовувати кримінальне правосуддя до тих, хто його чинить.

Тобто цілями Стамбульської конвенції є:

  • захист жінок від усіх форм насильства та недопущення його, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
  • сприяння ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, зокрема шляхом надання жінкам самостійності;
  • розробка всеосяжних рамок, політики та заходів для захисту всіх жертв насильства щодо жінок і домашнього насильства та надання їм допомоги;
  • заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
  • забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

Стамбульська конвенція дуже молодий документ. Після підписання у 2011 році,  чинності вона набула ще пізніше – у серпні-2014. З того часу Конвенцію підписали 46 держав, але ратифікували лише 34. В березні 2021 року Туреччина оголосила про денонсацію Конвенції та в липні вийшла з неї.

Останньою ратифікувала конвенцію Молдова – зовсім нещодавно, 14 жовтня 2021 року. Незважаючи на те, що в країні також було багато маніпуляцій навколо цієї теми, Молдові вдалось ратифікувати конвенцію для реалізації її основних цілей. Перевівши таким чином країну в ряд цивілізованих держав.

На сьогоднішній день ще 11 країн на шляху до її ратифікації. Серед них і Україна. Але, незважаючи на те, що  документ підіймає важливі та актуальні питання захисту прав людини, а Україна була однією із авторів тексту Конвенції, цей документ продовжує викликати в українському суспільстві гострі дискусії.

Деякі з причин цього полягають у недостатній обізнаності, а отже, і розумінні положень Конвенції з боку частини політиків та представників різних суспільних груп. А також у стереотипах, які ускладнюють широке впровадження цивілізованих підвалин ведення політики у цій сфері. І звісно, у значній «міфологізації» Стамбульської Конвенції.

Перша спроба ратифікації Стамбульської конвенції в Україні  була в 2016 році, але її так і не підтримали народні депутати. У 2020 році петиція з вимогою ратифікувати Конвенцію  до президента Володимира Зеленського набрала необхідні 25 тисяч голосів і пізніше він заявив, що підтримує необхідність ратифікації Конвенції. На цей час в Україні триває інформаційно-адвокаційна кампанія з ратифікації Стамбульської конвенції. Але попри активну роботу уряду України, міжнародних та громадських організацій навколо теми ратифікації Конвенції досі залишається чимало непорозумінь та гострих дискусій.

Цікаво, що ще однією країною, яка підписала, але не ратифікувала Стамбульську конвенцію є Російська Федерація. В цій країні в 2017 році було декриміналізовано домашнє насильство, а основним аргументом проти ратифікації Конвенції Росія декларує як несумісність з існуючими в країні нормами традиційної моралі та основами державної сімейної політики.

Останні події показують, що «борці за традиційні цінності» отримують в Росії все більшу силу: за їх позовами людей, які «порушили норми моралі» не тільки штрафують, а й кидають у в’язницю.

Крім цього, Росія веде  активну пропагандистську боротьбу проти Конвенції і основна маса фейків та маніпуляцій потрапляють до України саме із російського медіа простору. І вже тут вони беруться на озброєння різними радикальними політичними та активістськими рухами, при чому – з діаметрально протилежними ідеологіями. 

Тому Україні точно не варто рівнятись на російську практику і відходити від архаїчних переконань та нецивілізованих підходів до прав жінок.

ТОП-6 міфів про Стамбульську конвенцію

Ми розглянули найпоширеніші фейки та помилкові уявлення щодо Конвенції, які сьогодні найчастіше зустрічаються в Україні. Детальніше про всі маніпуляції та неправдиві аргументи про Стамбульську конвенцію можна знайти у брошурі «Що сказати тим, хто має сумніви в необхідності ратифікації Стамбульської конвенції?».


Міф № 1. В Україні вже є своє законодавство, спрямоване на запобігання насильству стосовно жінок та домашнього насильства, тому Стамбульська конвенція вже не потрібна.

Факт. Україні вдалось зробити протидію домашньому насильству частиною державної політики. Зокрема, був ухвалений Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», а у 2017 році Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У 2019 році відповідні були внесені до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів. У 2020 році Президент України підписав Указ «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства».

Конвенція є важливою тому, що, перш за все, охоплює ті сфери українського законодавства та практики, які потребують вдосконалення. Як-от надання притулку потерпілим, процедура звернення для отримання відшкодування та криміналізація каліцтва жіночих геніталій.

По-друге, після ратифікації Стамбульської конвенції Україна приєднається до дедалі більшої кількості держав-учасниць, які регулярно обмінюються інформацією про практику та підходи, використовувані для кращого впровадження її норм.

По-третє, Україна надішле потужний сигнал міжнародному співтовариству про своє долучення до боротьби з цими формами насильства.

Ще одним аргументом для ратифікації Конвенції є відсутність в України юрисдикції над іноземними громадянами, що вчинили  злочини, пов’язані із домашнім насильством та більшістю проявів насильства за межами України проти українських громадян. Ратифікація Конвенції надасть ширші можливості для встановлення юрисдикції України над правопорушеннями, встановленими відповідно до Конвенції, там де раніше така юрисдикція не здійснювалась.


Міф №2. Формулювання Стамбульської конвенції та ідеологеми, які там закладені, не мають нічого спільного з проблемою насильства проти жінок.

Факт. Мета Стамбульської конвенції, як викладено в Преамбулі, – «створити Європу, вільну від насильства стосовно жінок і домашнього насильства». Тому держави-члени зобов’язані впровадити національну законодавчу базу для подолання, запобігання та переслідування всіх форм насильства стосовно жінок. Крім того, Конвенція наголошує на взаємозв’язку між розширенням прав і можливостей жінок, тобто гендерною рівністю, і викоріненням всіх форм насильства стосовно жінок.

Насильство стосовно жінок не лише походить від біологічних відмінностей між чоловіками та жінками, тобто статі, але головним чином від «соціально закріплених ролей, поведінки, діяльності та характерних ознак, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків», – йдеться у Статті 3.  «Такі стереотипні гендерні ролі сприяють підпорядкованому статусу жінок у суспільстві й можуть призвести до того, що шкідлива практика та насильство стосовно жінок стануть прийнятними в приватній і публічній сферах».

Серед цілей Конвенції – захист жінок від усіх форм насильства, зокрема й домашнього. Крім того, стаття 2 також закликає застосовувати Конвенцію до всіх жертв домашнього насильства.

Рада Європи зазначає, що, попри чітко заявлені цілі документу та серйозність проблеми насильства, деякі релігійні та ультраконсервативні групи розповсюджують дезінформацію про наявне в Конвенції поняття гендеру.

«Гендер» – це лише одне з понять, яким оперує Конвенція, а в цілях документу воно жодного разу не згадується. Стамбульська конвенція не замінює стать на гендер. Ці терміни існують паралельно один з одним і поза контекстом конвенції: стать зумовлена природою, гендер диктує соціум.

Цей термін залишається найстійкішим аргументом для противників ратифікації Стамбульської конвенції. У червні цього року Президент ПАРЄ заявив, що Україна може ратифікувати Стамбульську конвенцію з «поясненнями про гендер». Рада Європи, попри свої заяви про непорушність цієї конвенції та про неможливість відхилення від неї, насправді готова сприйняти ратифікацію у вигляді, що виключатиме «загрозу гендеру».


Міф №3. Стамбульська Конвенція дискримінує чоловіків і робить їх однобічно відповідальними за вчинення домашнього насильства
.

Факт. Гендерно нейтральне визначення домашнього насильства підтверджує, що жертвами домашнього насильства можуть бути чоловіки, діти та літні люди. Утім зазвичай визнають, що більшість жертв домашнього насильства – жінки.

За даними Мінсоцполітики,  у 2020 році звернень про домашнє насильство найбільше надійшло  від жінок – аж 86%. Від чоловіків – 12% і від дітей 2%. За неофіційною статистикою, домашнє насильство коли-небудь відчувала на собі кожна третя українка. Характерно також, що більшість жертв в основному приховують факти побоїв, зґвалтувань і принижень: за допомогою звертається лише одна з п’яти постраждалих.

Стамбульська конвенція своєю чергою заохочує держави-сторони застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, зокрема до чоловіків, дітей і літніх людей.

Міф №4. Стамбульську Конвенцію Україні нав’язує Захід.

Існує також міф про те, що Стамбульська конвенція – це іноземний документ, який Україні нав’язує Європа.

Україна є серед авторів Конвенції. Вона підписала її без жодного зовнішнього тиску і таким чином дала згоду на ратифікацію. Варто зазначити, що Україна є членом Ради Європи з 1995 року. І ратифікація Стамбульської конвенції, яка є останнім кроком після підписання, також відбудеться за рішенням української влади.

«Представники Уряду України (Міністерства юстиції, Постійного представництва України в Раді Європи) були членами тимчасового комітету, що працював над нею. Брали участь в більш ніж 10 спільних зустрічах та обговореннях. Після досягнення консенсусу комітет передав текст Конвенції до Комітету міністрів Ради Європи, якій складається з міністрів закордонних справ країн – членів організації».

Разом із тим, якась окрема країна не може змінити текст Конвенції за власним бажанням і на свій розсуд. Якщо кілька країн за певний час роботи Конвенції мають зауваження і бачать, що якісь її положення не працюють, починається спільна та тривала процедура внесення змін.


Міф №5. Стамбульська Конвенція веде до руйнування традиційної української родини
.

Факт. Регулювання сімейного життя чи структури сім’ї не є метою конвенції. Конвенція вимагає від урядів забезпечити безпеку потерпілим, які вважають, що вдома вони перебувають у небезпеці або ж їм загрожують члени сім’ї або партнери. Так само документ не може жодним чином впливати на сімейне життя та/або склад сім’ї оскільки апріорі  не містить визначення поняття «сім’я» та не пропагує певного типу чи складу сім’ї.

Також конвенція не містить і не може призвести до загрози концепції родини – вона взагалі ніяк не стосується цього питання і не регулює його, а відтак через ратифікацію конвенції не може виникнути вимога визнавати одностатеві шлюби. Запобігання насильству, робота з кривдниками, як це відстоює Конвенція, сприятимуть саме збереженню, а не руйнуванню сімей.

Існує також хибне переконання, що ратифікація Стамбульської конвенції буде впливати на освіту: шкодити моральним засадам українського суспільства, викривляти у дітей і молоді розуміння повноцінної сім’ї — союзу чоловіка та жінки. У цьому випадку Рада Європи наголошує, що Стамбульська конвенція не впливає на право батьків навчати своїх дітей, а лише спонукає держави вводити навчальні матеріали щодо освіти та боротьби з насильством у сім’ї до шкільних програм. Як це робити – держава вільна обирати сама.

Міф № 6. Стамбульська Конвенція вимагає легалізації одностатевих шлюбів і встановлює нові підходи до визначення ґендерної ідентичності.

Конвенція не вимагає змін до національного законодавства про шлюб, сім’ю та усиновлення, а також не пропагує ЛГБТ, що легко побачити, ознайомившись з текстом Конвенції.

Поняття «ґендеру» та «ґендерної рівності» не є чимось новим або несумісним з українським законодавством. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який було ухвалено в Україні у 2005 році і який залишається чинним, визначає поняття «ґендерної рівності» як рівний правовий статус жінок і чоловіків і передбачає рівні можливості для жінок і чоловіків брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Як зазначають експерти Ради Європи, «Стамбульська конвенція не встановлює нові стандарти щодо ґендерної ідентичності й сексуальної орієнтації, в тому числі щодо юридичного визнання одностатевих пар. Принцип недискримінації за ознакою ґендерної ідентичності або сексуальної орієнтації ґрунтується на юридичних зобов’язаннях, що випливають з інших правових документів, в першу чергу Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод».

Total
0
Shares

Пов'язані статті

Читати

Euronews Ukraine: Обережно — російський вплив!

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки наполегливо радить Нацраді з питань телерадіомовлення уважно вивчити історію попередніх спроб запуску…