Аналітика

Що не так з російською культурою і чому прийшов час її «скасувати»

Навігація та корисні матеріали

«Велика Руська держава», «відродження імперії» та «єднання народів» – тези, які часто використовує російська пропаганда, розраховуючи на відгуки у підсвідомості росіян. Як бачимо, дотепер у Кремлі намагаються виправдати імперські прагнення Володимира Путіна, прикриваючись російською культурою, називаючи її «великою».

Сторіччями російські письменники плекали зверхність росіян у своїх творах. Багато «класиків» російської літератури виписували українофобські твори, серед яких і Пушкін, і Достоєвський, і Бродський. Це ж бачимо й дотепер.

Показово, що російська культура не змогла виконати свою основну функцію – вберегти росіян від варварства у XXI сторіччі. З народу, який колись стояв у ряду тих, хто оборонявся від Орди, росіяни перетворилися на орків. Так звана «велика російська культура» не допомогла зробити з безідейного натовпу «велику націю», тому має бути підсудна кенселінгу.

Що таке «культура скасування» або «кенселінг»

Cancel culture або ж культура скасування – давнє поняття, яке набирає значущої важливості сьогодні. У Стародавніх Афінах у V столітті до нашої ери набув популярності так званий «суд черепків» або ж остракізм. За допомогою голосування глиняними черепками тоді обирали найбільш небезпечну для держави людину. Той, за кого проголосувала більшість, – був вимушений залишити Афіни на 10 років. Через те, що остракізм став легким інструментом для розправи над політичними опонентами, його використання заборонили.

У широкому розумінні «культура скасування» – це поняття опору суспільства нетолерантній поведінці, яка офіційно законодавством не засуджується, але є обурливою з погляду моралі та етики.

Зараз це поняття стрімко повертається у використання в абсолютно різних сферах життя: починаючи від світу знаменитостей  до політики. Дедалі частіше поняття «культури скасування» вживають й до культури РФ, що роблять цілком обгрунтовано.

Що не так із культурою Росії

Коли мова йде саме про культуру, «скасувати» її навряд чи легко можливо. На жаль, поки Росія залишається нашим східним сусідом, разом із нею продовжує й своє існування її «культура». Але доречно її культуру «привести до тями». Якщо подивитися хоча б на останнє століття, то російська культура не зазнала жодних проявів еволюції на відміну від інших цивілізованих країн. Усі країни у той чи інший час можуть бути прихильниками різних політичних течій, але з часом мають визнавати свої помилки та «приносити покаяння». Саме через це «визнання помилок» держави й розпочинають нову історію.

До прикладу, після Другої світової німецька культура, яка допустила націонал-соціалізм, так само прийшла до «покаяння». Критики в той час зазнали навіть далекі від фашизму культурні діячі на кшталт Гегеля. Такий кейс був необхідний країні, щоб, згідно з часом, визначити, що саме із культурної спадщини буде необхідним для нащадків, щоб не повторювати помилок минулого. І, як ми бачимо, німецька культура витримала це випробування заради нової могутньої історії.

Загалом ця хвиля змін пройшла світом після Другою Світової війни, але Росію вона оминула. Навіть навпаки, ті зміни, які відбувалися у світі протягом останніх 70-и років, викликали у РФ відразу. Як, наприклад, знесення пам’ятників радянським вождям та воїнам-«визволителям» або перейменування топонімів, пов’язаних із радянським минулим. Саме тому Росії та російській культурі зараз так складно адаптуватися до сьогоднішніх реалій.

Відсутність критичного ставлення до свого минулого заважає РФ усвідомити, що, можливо, Росія й була досить довгий час імперією, але й зараз її культурна модель пішла не надто далеко. Пересічні росіяни, на жаль, не розуміють, що лише нав’язування їхньої мови стало приводом для жорстоких воєн в Абхазії, Придністров’ї, Чечні, Північній Осетії, Білорусі і на останок у Криму, на Донбасі та всій Україні. Та якщо не робити висновки, то наступними жертвами «імперських амбіцій» можуть стати країни Балтії, Фінляндія та інші частини Європи.

Чим завинили перед Україною російські письменники

Розв’язання повномасштабної агресії РФ проти України навряд чи було можливе без розвиненої імперської самосвідомості. У результаті Київ вважався «периферією» стосовно Москви. За роки незалежності України, її перебудова, успіхи, а іноді й поразки, – завжди викликали в Росії заздрість та роздратування. На жаль, всі наслідки шкоди «імперськості» росіяни продемонстрували у Бучі та Маріуполі. Усе це стало можливим, зокрема, завдяки «великій російській літературі», яка сторіччями вбивала в голови росіянам, що українці – це «малороси».

Варто лише пригадати ставлення «класика» Пушкіна до польського повстання 1830-21 роках, або його звинувачення у жорстокості та зневазі до свободи («Полтава»). Пушкін у своїх творах цілком ігнорував агресію російських царів, які підтримували кріпацтво і захоплення чужих територій.

В одному ряду із Пушкіним стоїть і славнозвісний Аксаков з проповіддю монархії як відповідної характеру руського народу. До них так само відноситься і добрий пласт російських літераторів другої половини XIX – початку XX ст., які несли ідеї антизахідництва та антиліберальні настрої.

Микола Лєсков у брошурі «Єврей у Росії» (1883) пише: «Розум малороса приємний, але мрійливий, схильний до поетичного споглядання і спокою, характер цього народу мало рухливий, повільний і не підприємливий. У кращому сенсі він виражається тонким, критичним гумором та статечною чинністю. У живій, торговій справі малорос не може уявити ніякої сильної відсічі енергійній натурі єврея, а в ремеслах малорос зовсім не вправний».

Відомий літературний критик Бєлінський казав: «Оскільки малоросійською говіркою говорили переважно селяни, люди прості і неосвічені, то й самій цій промові була властива «простуватість», що мимоволі обмежувала літературу у ньому «мужицьким життям».

Тому очевидно, що ідеї «штучно створеної» України народжувались у голові російських диктаторів не просто так. Це підґрунтя закладалось роками, більш того – вплинуло й на окремі групи українців.

Загалом, російська культура потребує великої «переоцінки цінностей». Й тут мова не про те, що цю культуру треба знищити, ні. Уперше за сторіччя вона потребує критичної оцінки саме від її поціновувачів, а не сліпої віри у «батюшку-царя». Проте саме поняття «велика російська культура» має зникнути з обігу, бо у часи, коли РФ веде жорстоку війну проти України, це поняття є абсурдним.

Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.

Навігація та корисні матеріали

Звіт про орфографічну помилку

Наступний текст буде надіслано до нашої редакції: