Півроку війни: як Росія інформаційно супроводжує бойові дії

Центр стратегічних комунікацій підсумував основні пропагандистські наративи Росії, які просувалися протягом півроку повномасштабної російсько-української війни. 

Напад Росії на Україну відкрив нову главу в історії. Вперше у Європі після гітлерівських пошуків «життєвого простору» одна країна прагне повністю знищити іншу. Ба більше: росіяни відкрито воюють під гаслами заперечення української культури і з метою етнічної асиміляції переможеного народу.

Ще одна особливість цієї війни – серед цивільних Росія вбиває багато російськомовних українців. Тих, яких, за словами Путіна, вона прийшла захищати від »геноциду».

Вторгнення не обійшлося також і без справжнього геноциду. Наразі він документується у визволеній від окупантів Бучі та інших куточках Київщини, Чернігівщини, Сумщини. А попереду нас ще чекають Маріуполь, Ізюм та Херсон.

Щоб прикрити це все путінський режим, який включив режим невпинної безсоромної пропаганди, в якій війна – це мир, свобода – рабство, а незнання – сила.

Росіяни починають і… програють   

З самого початку путінської авантюри на Росію  в інформаційному протистоянні чекали фатальні поразки. Те, що мало стати бліцкригом  та остаточним «вирішенням українського питання», перетворилося на довгі місяці ганьби для Москви.  

США, які попереджали про напад, підготували інформаційне поле так, що світ знав про наміри Росії напасти та концентрував увагу на її діях. 

Кремль спробував створити формальний привід для війни, казус беллі. Були влаштовані провокації: обстріл закинутих будівель на території Росії, так званий «прорив української техніки»,  підрив машини на території ОРДЛО, театральне вивезення людей з Донецька, що мало б свідчити про українські обстріли. Проте все це виглядало максимально недолуго. Принаймні для аудиторії за межами Росії. 

Для Путіна вторгнення булу спробою розрубати український гордіїв вузол, що його не вдавалося розплутати роками, починаючи з фіаско під час Помаранчевої революції. Як пише Washington Post, за планами Кремля від України мала залишитися лише смуга території на Заході. 

На відміну від гітлеризму сталінізм ще й досі не засуджений у світовій масовій культурі та відроджується у путінській Росії

Маючи такі грандіозні плани з поширення «життєвого простору», зрештою, можна було і не перейматися щодо правдивості казус беллі, покладаючись на старовинний (і застарілий) принцип: переможців не судять. 

Нацизм, який не відпускає росіян

Цілями війни були проголошені незвичні «денацифікація» і «демілітаризація». Абсурдність претензій путінського режиму до України з президентом, який зробив кар’єру в російськомовному шоубізі та переміг з рекордною підтримкою на виборах, не припиняє дивувати і зараз. 

Зі свого боку, українці здивували загарбників всенародним супротивом. Адже вісім років гібридної війни сформували у суспільства протиотруту пропаганді. 

Опір окупантам став єдино можливою поведінкою для людей з почуттям справедливості. Рішучість українців вплинула на готовність Заходу поступово почати допомагати Україні серйозно. 

Чому ж Путін звинуватив Зеленського, який навіть має єврейське коріння, у нацизмі? Треба пам’ятати, що наратив про антисемітизм та нацизм українців – це стара платівка ще радянської пропаганди. Та попри всю нікчемність цього наративу в 2022 році Росія продовжує просувати його як на домашню аудиторію, так і на західну. 

Дослідник КДБ професор Любомир Луцюк в інтерв’ю Бі-Бі-Сі розповідає, що СРСР свідомо поширював ворожнечу між українською та єврейською діаспорами у Північній Америці в 1970-их роках. Чекісти навіть звітували про успішність цих операцій.  «Путін, людина з КГБ у Кремлі говорить про потребу знищити бандерівців в Україні, а вже згодом проголошує денацифікацію. На Заході кажуть це смішно, президент Зеленський, має єврейське походження, який з нього нацист?! І попри це на Заході ідея про українців як про нацистських колаборантів досі присутня і досі живуча. Ось тут і криється реальна небезпека». 

Любомир Луцюк звертає увагу на небезпеку, яка існує і сьогодні. За його словами, є люди, які апріорі вважають українців антисемітами та нацистами. І частина з цих носіїв, які мають антиукраїнські упередження і займалися пошуком нацистів в Північній Америці, тепер беруться розслідувати… воєнні злочини росіян в Україні. Результати розслідування можуть бути, на думку Луцюка, свідомо антиукраїнськими: «Дійсно, росіяни скоїли жахливі злочини, але і українці скоювали злочини. Можливо, росіяни праві, що в Україні є нацисти. Це та отрута, яку поширило КГБ на заході в 70-их роках і вони повторюють і поширюють її  до сьогодні, знову і знову».  

Отже, ветерани радянських спецслужб та їх учні не вигадували велосипед, а просто  здули пил зі старих методичок півстолітньої давності, щоб  підривати українство через навішування ярликів нацизму

Ця ж рамка про нацистів використовувалася і для внутрішньої аудиторії. Росіян залякують кадрами рунічних татуювань і парадів «нациків» зі смолоскипами. Створюються медійні «бренди», яким призначена роль уособлення зла. Лише за фактом своєї назви, як це сталося з полком «Азов», а раніше з «Правим сектором». 

Росіяни вірять у нацистів та їх злочини в Україні, адже люди не здатні збагнути, що про таке можна роками брехати. У кожному разі, вони заспокоюють себе думкою, що «не буває диму без вогню». 

З’ясувалося, що навіть у 21 столітті можна переконати росіян підтримувати війну з найближчою до них країною, розповідаючи вигадані пропагандою нісенітниці.

І все це при тому, що представники путінського режиму періодично самі зізнаються у своїх загарбницьких цілях. За 10 днів до початку вторгнення Владислав Сурков, який тривалий час був натхненником експансіонізму Кремля, написав статтю, де передрікав: «І що далі? Точно не тиша. Попереду багато геополітики. Практичної та прикладної. І навіть, можливо, контактної. Як же інакше, якщо тісно і нудно, і незручно… і немислимо залишатися Росії у межах похабного миру».

«Тісно і нудно, і ніяково …», – оце і є справжня мотивація початку похабної війни російським суспільством, яке втратило орієнтири в реальності.

 «Імперія брехні» під час бойових дій 

З розгортанням воєнних дій російська пропаганда вдалася до прийому «це не ми» – віддзеркалення всіх звинувачень на свою адресу, висуваючи аналогічні, але вигадані, українцям. Так в російських ефірах з’явилися  «українські» руйнівники українських же міст, вбивці українців, які прикриваються мирним населенням і здійснюють провокації на об’єктах критичної інфраструктури України. 

«Попри всі наші заклики, нацисти блокують тисячі громадян України, а також велику кількість іноземців, і не випускають їх для евакуації в безпечні місця», – заявляв начальник Національного центру управління обороною РФ Мєзєнцев 4 березня, готуючи інформаційний ґрунт для поширення дезінформації в країнах, з яких до України прибули іноземці, здебільше, студенти.  

Якщо українцям окупанти приписували власні злочини, то свій імперіалізм Москва перекладала на плечі західних партнерів України. 16 березня Путін заявив, що «Намагаючись «скасувати» Росію, Захід зірвав із себе всі маски пристойності… «Імперія брехні» Заходу безсила проти правди і справедливості, Росія продовжить доводити свою позицію для всього світу».

Москва не забувала ненависних американців також і в своїх фантазіях про біологічні та ядерні загрози.  «Стало очевидним, що саме американські радники заохочують і допомагають київському режиму у створенні біологічної та ядерної зброї… Ми не могли допустити до наявності ядерної зброї у шалених, некерованих націоналістів», – заявив секретар Радбезу РФ Патрушев 15 березня.

Намалювавши екзистенційну загрозу, російських окупантів вже можна було представляти як визволителів, що й намагався зробити очільник Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкін 24 березня: «Солдати та офіцери російської армії знаходяться на передньому краї боротьби з неонацизмом, виплеканим західними тоталітарно-ліберальними режимами».

А в той час зловісна репутація цих солдатів та офіцерів потребувала постійного вибілювання. 

«Тактика бойових дій, яка була розроблена Міністерством оборони Росії та нашим Генеральним штабом, вона повністю себе виправдала. І наші хлопці, солдати та офіцери виявляють мужність та героїзм. Роблять все, що від них залежить, щоб уникнути втрат серед мирного населення українських міст… Завдання штурмувати великі міста перед Збройними силами РФ не стояло» – запевняв російський диктатор 16-го березня.

Фото Маріуполя зі супутника до та після штурму міста росіянами

Саме в день, коли Путін виступив з цією заявою, російська армія здійснила один з найбільш кривавих воєнних злочинів проти цивільних. Авіацією був розбомблений драмтеатр в Маріуполі, в результаті чого загинули від 300 до 600 мирних мешканців, за даними міської ради Маріуполя та дослідженням агенції Associated Press відповідно.  

В результаті трагічного штурму Маріуполя, який був у розпалі, коли Путін брехав про своє піклування про цивільних, за оцінками української влади, росіяни вбили до 22 тисяч його мешканців. І це лише один з багатьох прикладів викривлення реальності, її спотворення до діаметрально протилежної.

Провал воєнної операції та її інформаційного супроводу  в перший місяць не поміняв стратегічного курсу Кремля з поширення дезінформації у світі. 

23 березня на зустрічі зі студентами очільник російської дипломатії Лавров казав: «Зараз вже не Україна використовується для того, щоб обмежувати і якнайбільше принижувати і знищувати все російське. Вже весь світ отримав команду «фас», увесь Захід освічений, коли атакують тебе просто за те, що ти маєш російський паспорт… Це вирок західній цивілізації. Я не знаю, як вони потім відмиватимуться перед історією».

Як видно з цих слів, на початку війни путінський режим чутливо ставився до втрати своєї уявної репутації.  Та відчував, що історичний вирок насправді винесено не Заходу, а Росії. Заборона на отримання віз, про яку заговорили в Європі у серпні, наочно дасть зрозуміти росіянам, що їх країна перейшла всі межі цивілізованої поведінки.

Для росіян, у яких лишалися сумніви щодо правильності рішення про напад на Україну, був вигаданий аргумент, що Україна сама ось-ось мала напасти.  «Спецоперація Росії зірвала широкомасштабний наступ ЗСУ на ЛНР і ДНР та дозволила врятувати тисячі життів мирного населення. ЗС РФ перехопили шифротелеграми Нацгвардії України із секретним наказом про підготовку наступу на Донбас до 28 лютого», – йшлося в повідомленні МО РФ від 25 березня. Цей фейк припав до душі росіянам, адже дозволяв виправдати агресію благородними міркуваннями. Сьогодні наратив про те, що Україна готувала напад на Росію, а та її просто випередила, розповідають дітям у російських школах.

Після невдачі в березні російські військові пропагандисти почали писати про необхідність зосередитися на меті розгрому українського угруповання на Сході, і таким чином зламати опір противника. 

«І поки не буде розгромлено багатотисячне угруповання «зони операції об’єднаних сил», говорити про похід на Харків, Одесу чи Київ було б, мабуть, передчасно. Його знищення дасть Росії як тактичну перевагу, так і психологічну. Воно неминуче підірве не лише оборонні спроможності України, а й її бойовий дух, розбивши міф української пропаганди про непереможність «найкращої армії Європи», – писав 29 березня військкор російських окупантів Олександр Коц.

Отже, перший етап війни російська армія сприймала як невдачу, після якої треба відновити психологічну впевненість. Проте здійснити оточення та розгромити українську армію на Донбасі росіяни, як відомо, також не змогли. 

Захист від «захисників» 

Провідна лінія пропаганди із початку війни – «нацисти ховаються за спинами мирних мешканців, беруть їх в заручники, звідси і смерті цивільних».  З часом цей наратив пропаганда почала просувати з посиланням на правозахисників, які переймалися розташуванням українських захисників на об’єктах невійськової інфраструктури.

Вже 29 березня російська державна агенція ТАСС цитувала статтю The Washington Post. «На думку опитаного виданням правозахисника та фахівця у галузі гуманітарного права Річарда Віра з Human Wrights Watch, розміщення українською владою військової техніки у цивільних районах підривають зусилля Заходу та Києва, які намагаються покласти правову відповідальність за можливі воєнні злочини на Москву».

В той же час, Росія,  штурмуючи міста, не забезпечила принцип співмірності з міжнародного гуманітарного права який говорить: «Якщо неможливо уникнути заподіяння випадкової шкоди цивільним особам або цивільним об’єктам, то діє принцип співрозмірності, відповідно до якого сторона, яка планує напад або приймає рішення про напад, повинна утриматися від нього або відкласти його, якщо напад, «як очікується, викличе випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та завдасть випадкової шкоди цивільним об’єктам або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної та прямої воєнної переваги, яку передбачається здобути».

Пізніше бурю критики в Україні та за її межами здійняв пресреліз дослідження Amnesty International (AI), яке підіграло Кремлю з його наративом про ховання військових за цивільними. З написаного випливало, що українці самі винні у смертях цивільних, бо «неправильно» воюють у містах. Отже свідомо чи ні, але дослідження знімало із загарбника моральну відповідальність та провокувало його на подальшу агресію. 

Звіт AI  був оприлюднений через кілька днів після теракту в Оленівці, який стався в ніч з 28 на 29 липня, коли росіяни вбили полонених українських військових з Маріуполя, заявивши, що це «зробив Зеленський». Того ж дня в мережу було вкинуто відео катування та вбивства полоненого українського військового, що мало стати психологічним ударом на додачу до вбивства азовців. 

Так само через ЗМІ були помітні спроби безпідставно звинуватити Україну в розкраданні зброї. Враховуючи, що Росія з часів СРСР має одну з найбільш розгалужених мереж агентів впливу, інструмент «незалежних експертів» та журналістів може нести реальну небезпеку зловмисного спотворення реальності. Тому в подальшому всі спроби виправдання злочинів агресора, чи урівнювання його із жертвою, потребують прискіпливої уваги, зокрема, з боку громадських розслідувачів та органів безпеки. 

Радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк, виступаючи 18 серпня перед українськими медійниками, зазначив, що росіяни змінили тактику інформаційної війни. «Вони починають працювати більш тонко та хитро та вже не закидають свої наративи напряму від себе, через Sputnik ta RT, як раніше. Сьогодні вони працюють з іноземними журналістами, через різні організації. Тому якщо війна буде затяжною, а вона сьогодні переходить в цю фазу, росіяни і далі продовжать працювати набагато тонше. Їх ключове завдання – забезпечити репутаційну кризу в Україні, щоб вона сприймалася як держава, яка не може виконувати взяті на себе зобов’язання, щоб зменшити потік зброї, яку ми маємо отримувати. Та впливати на еліти західних країн, щоб їх ВПК не виготовляв додаткову кількість зброї».   

Отже, українське суспільство та міжнародне співтовариство зіштовхнулася з ситуацією, коли в інформаційному полі злочинець може завдяки пропаганді уникнути не лише юридичної, а навіть моральної відповідальності, посилаючись вже на заяви «незалежних» експертів

Росія продає страх 

Страх та залякування є одним ключових інструментів Кремля. Вже у зверненні 24 лютого Путін погрожував світу: «той, хто намагається нам перешкодити… повинен знати, що відповідь Росії буде негайною і призведе вас до таких наслідків, яких ви ніколи не відчували у своїй історії». 

За кілька днів, 4-го березня Росія обстріляла ЗАЕС,  розуміючи, що інформація про можливу аварію на атомній станції викличе жах в усього світу. А Москва зможе розігрувати улюблену роль миротворця та «великодушно» допомагати вирішувати проблему, яку ж сама перед цим і створила.   

Протягом усієї війни Міністерство оборони Росії (українці дали йому народну назву Мінубивст) регулярно «тішить» українців своїми нісенітницями, на кшталт розташування військових в лікарнях чи дитсадках, існування «летючих терористів», які обстрілюють міста, або про те, що СБУ готує теракти  на Великдень у храмах Одещини. 

Ось кілька прикладів того, як залякували харків’ян. 7 березня Міноборони Росії заявило, що «СБУ спільно з бойовиками батальйону «Азов» готують провокацію із можливим радіоактивним зараженням місцевості в районі Харкова. Націоналісти в Україні замінували реактор на експериментальній ядерній установці у Харківському фізико-технічному інституті».

30 березня  Мізинцев заявив, що «бойовики українських нацбатальйонів створили «летючі ескадрони смерті», які роз’їжджають вулицями Харкова, залякують містян і ведуть безладну стрілянину з великокаліберних кулеметів по житлових будинках… У харківських лікарнях не надають допомоги цивільному населенню, а в магазинах практично не залишилося продуктів… Для порятунку мешканців міста потрібне ухвалення негайних рішень, спрямованих на стабілізацію гуманітарної ситуації».

Ці залякування мали підірвати моральний дух українців. Проявами російського тероризму  стали і постійні удари та вбивства цивільних, зокрема, по Вінниці, Кременчуку, Харкову, Миколаєву тощо.    

З початку літа пропаганда почала погрожувати ударами «по центрам ухвалення рішень».  В той же час значно активізувалося просування тези про нібито обстріли ЗСУ Донецька і території Росії, від яких потерпають мирні мешканці. Наприклад, що Україна дистанційно розкидає міни «Лєпєсток».  Поширення цього наративу було потрібно агресору, щоб перекручувати ситуацію, представляючи Україну агресором. 

У серпні додався сюжет про теракт, який нібито готує Україна на ЗАЕС. Кремль періодично лякає світ ядерною катастрофою. А також «голодними бунтами» в західних суспільствах внаслідок економічних проблем, що, мовляв, призведуть до повалення влади. Так, ще 28 березня постпред Росії при ЄС заявив, що відмова від російських енергоносіїв була б самогубною для країн Євросоюзу на даному етапі. Він також не виключив, що ситуація з енергоносіями може спричинити урядові кризи в деяких європейських країнах.

А вже у серпні, як передає мовник  OstWest,  Федеральна служба захисту конституції (німецька внутрішня розвідка) заявила, що цієї зими Росія, використовуючи пропаганду, може спробувати розколоти німецьке суспільство і мобілізувати людей на  протести, влаштувавши в Німеччині так звану «зиму гніву». У відомстві зазначили, що російська пропаганда намагається налагодити контакти і розширити свій вплив на радикально налаштовану меншість, яка складається з правих екстремістів, «громадян Райху», які вірять, що Німеччина і  досі окупована союзниками, і тих, хто сповідує інші теорії змови. Також Росія планує організувати масові протести, використовуючи для мобілізації такі проблеми як війна в Україні, зростання цін і пандемія коронавірусу.  Агітатори, яких розвідка пов’язує з Росією, провокують страх перед дефіцитом енергії та продовольства і переконують, що ситуація настільки критична, що може загрожувати існуванню країни. Інформація про викриті плани путінізму атакувати Німеччину з’явилася на фоні інциденту з  агресивним освистуванням канцлера Олафа Шольца на відкритій зустрічі з німцями.  

Можна припустити, що схожі інструменти Росія спробує використовувати також в інших країнах у рамках своєї офіційно оголошеної «війни з Заходом».

Як зазначають дослідники,  залякування є елементом терористичної стратегії.  При цьому є прямі та непрямі жертви. Адже є насилля, а є похідний психологічний ефект від нього. Мета полягає не лише у впливі на безпосередню жертву, а й у формуванні відповідних моделей поведінки з боку всієї групи, у тому числі й свідків через інформаційний вплив.  

Таким чином, інформаційний тероризм Росії вже зараз впливає на весь світ, поширюючи відповідні моделі поведінки. 

Потрібно роз’яснювати, що у відповідь на шантаж та залякування має бути не поступка терористам, за якою будуть все нові і нові вимоги, та врешті-решт програш злу і руйнування цивілізованого світу, а мобілізація та достойна відсіч. 

Марка «Укрпошти» з сюжетом народного гасла відсічі агресору

Російські державні ЗМІ та заяви Кремля мають сприйматися світовими ЗМІ не як медіа, а як таксичні носії вірусу, штампи страху і дезінформації з метою знищення цивілізованого демократичного світу. Методи протидії цьому вірусу мають бути адекватними ситуації. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Медіаверсія статті на сайті ZN.UA

Total
1
Shares

Пов'язані статті

Читати

Кремлівська пропаганда в Європі та Північній Америці: як російські наративи відтворюються у західних онлайн-медіа

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки проаналізував, як російські наративи щодо України відтворюються в онлайн-медіа Європи та Північної…