Державі слід виправляти свої помилки щодо Криму – експерти

Навігація та корисні матеріали

У понеділок 28 серпня в залі Укрінформу відбувся публічний діалог на тему «Деокупація Криму і захист прав громади кримських українців».

Проведення заходу було присвячене до Дня захисту прав української громади Криму. Організаторами виступили Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Крайова Рада Українців Криму та Науково-дослідний інститут українознавства.

Захід відкрив представник Крайової Ради Українців Криму Андрій Іванець, який розповів про появу традиції відзначення цього дня. Після 2014 року становище кримських українців кардинально і негативно змінилося: вона стала по суті однією з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот на півострові.

Це та інші питання Іванець розкрив своїй аналітичній доповіді «Сім причин звільнити Крим. Деокупація і реінтеграція АР Крим і Севастополя є категоричним імперативом для української нації та має стати ним для цивілізованої частини людства».

З презентації цього документу і розпочалася робота круглого столу.

Андрій Іванець навів дані соціології про те, що більшість українців стабільно виступає за належність Криму до складу України та підтримує визволення півострова військовим шляхом. Водночас теза про необхідність повернення Криму Україні потребує повсякчасного доведення та чіткого обґрунтування, оскільки півострів часто фігурує в розмовах про можливі територіальні поступки Києва в обмін на мир та безпеку.

«Причина номер, звичайно, це питання воєнної безпеки. Крим – це необхідний елемент воєнної безпеки і України і Європи. Він розташований в центрі Азово-Чорноморського басейну таким чином, що з його території дуже легко контролювати цей басейн. А з урахуванням сучасних технологій – це вплив на середземноморський басейн, на великій території Кавказу, Східної Європи, Передньої Азії, Північної Африки. Поки Крим контролювався легальною українською владою, то звісно рівень небезпеки для світу був мінімальний, тому що Україна не плекає експансіоністських планів» – зазначив експерт.

Інші важливі резони, чому півострів має бути в складі України, – необхідність забезпечення прав громадян, обов’язок відновити права корінного кримськотатарського народу та захистити права громади українців Криму, захистити культурну спадщину Україну на півострові, забезпечити економічну безпеку держави та відновити дію міжнародного права.

Голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський звернув увагу на жорстокість російського окупаційного режиму в Криму. Лише за приналежність до Хізб ут-Тахрір кримські татари отримують тюремні строки по дев’ятнадцять з половиною років. Фахівець підкреслив, що навіть за Сталіна стільки не давали за релігійні переконання.

«Наше завдання, чим ми звичайно і послідовно займаємося, це щоб, що називається, земля горіла під ногами тих російських, з дозволу сказати, «дипломатів», які щось намагаються довести на міжнародній арені. І кожного разу ми повинні їх тикати носом в те, як брутально і жорстокого порушуються права релігійних спільнот, як жорстоко і брутально порушуються права етнічних спільнот, корінних корінних народів. Вони не повинні ніде знаходити ані трибуни, ані майданчику для захисту захисту цих своїх фейків» – закликав Єленський

Стосовно Криму у всі часи було допущено цілу низку серйозних помилок, які і зумовили сьогоднішні проблеми – вважає Богдан Червак, перший заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

«Найбільше помилок стосовно Криму було вчинено в період, коли вже була відновлена державна незалежність України. Помилки полягали насамперед в тому, що недооцінювалася роль власне української громади в Криму. Коли державні чиновники з Києва приїжджали в Сімферополь чи в Севастополь, то в них не було ні найменшого бажання зустрічатися власне з національно свідомими українцями, яких на півострові було дуже багато. Натомість вони зустрічалися з російськими активістами. Зустрічатися з українськими активістами вважалося, так би мовити, несерйозним. Більше того, я думаю, що це тоді вважалося кроком, який міг загострити суспільно-політичну ситуацію» – поділився своїми міркуваннями Червак.

Посадовець також вказав на хибність поширеної колись серед певних кіл інтелігенції думки про те, що слід відмовитися від Криму і Донбасу і на цьому претензії Росії до України будуть вичерпані. Повномасштабне вторгнення у 2022 році довело, що на Криму і Донбасі рашисти не збиралися зупинятися. Вважати інакше – було ще одною серйозною помилкою.

Про недостатню увагу до української громади Криму говорив також головний редактор газети «Кримська світлиця», представник Крайової Ради Українців Криму Андрій Щекун. Активіст дорікнув тим, хто вважає, ніби українців у Криму взагалі немає, або вони недостатньо організовані й тому, мовляв, виявилися нездатні дати відсіч у 2014 році. Натомість він навів чисельні приклади активної позиції кримських українців: від голосування за незалежність на Всеукраїнському референдумі у грудні 1991-го до дієвого опору Мєшковщині та організації кримського Євромайдану і громадянського опору російській окупації. Андрій Щекун був активним учасником цих подій і навіть був викрадений і катований окупантами.

При цьому, на думку представника Крайової Ради, увага держави до української громади півострова недостатня, що проявилося навіть на Міжнародному саміті Кримської платформи. Наразі критично мало говорять про знищення української освіти в Криму, гоніння на вірян Православної Церкви України, про українських політв’язнів: Олега Приходька, Володимира Дудку, Олексія Бессарабова, Галину Довгополу, Івана Яцкіна, Владислава Єсипенка, Ірину Данилович. 

Зважаючи на всі ці обставини, вимушені переселенці з Криму самоорганізуються, аби високо тримати прапор боротьби за український Крим.

Модеруючи публічний діалог, Андрій Іванець згадав, що цього року кияни проголосували, а міська рада підтримала перейменування одного зі столичних скверів в районі Нової Дарниці на честь голови Крайової Української Ради Криму у 1919-1920 роках Павла Єрофієвича Горяського, 145-річчя від дня народження якого якраз відзначається. Горянський представляв українську громаду півострова у революційну добу сто років тому, але був також тісно пов’язаний з Києвом, він похований на Лук’янівському кладовищі столиці.

Член Комісії з питань найменувань при Київському міському голові Тиміш Мартиненко-Кушлянський зазначив, що це ще один крок до створення своєрідного Кримського символічного пантеону в просторі міста Києва, адже саме в тій місцевості, де тепер з’явився сквер імені Горянського, ще з радянських часів існували вулиці Сімферопольська, Севастопольська та Ялтинська. Протягом останніх років вдалося доповнити цей простір вулицею на честь визначного кримськотатарського діяча Ісмаїла Гаспринського. Набрала необхідні голоси петиція щодо перейменування цій самій місцевості вулиці на честь Геннадія Афанасьєва і також, можливо, тут згодом з’явиться вулиця Амет-Хана Султана – ще одного героя кримськотатарського народу.

Мартиненко-Кушлянський вважає, що крім локального рівня, надзвичайно важливо проводити роботу з формування загальнонаціонального бачення історії Криму в контексті історії України. Сфера політики національної пам’яті повинна дати чіткі відповіді на критично важливі питання, пов’язані з Кримом. Наприклад, досі немає визначеної позиції щодо Кримської війни середини 19 століття: чим вона була для історії України. На жаль, українська історія Криму в нас досі недостатньо популяризована, що є ще одним проявом неуважного ставлення до півострова, про яке говорили попередні спікери. На думку експерта, це стане великою проблемою, коли нарешті дійде до реалізації політики деокупації та деколонізації після визволення Криму. 

«Треба говорити чесно, що в різних регіонах України є різний історичний досвід, є різна історія – в чомусь вона подібна, в чомусь вона різна, але ця різноманітність нас посилює. Ми маємо підтримувати одне одного і вивчати історію одне одного. Ми маємо взаємно збагачувати історію одне одного: в різних регіонах України увічнювати видатних кримчан, увічнювати видатних українців різних регіонів. І, знову ж таки, виробляти цілісну політику щодо символічного простору, цілісну політику щодо скульптурних інструментів, ми маємо виробляти сучасну культурну політику, яка б зшивала країну в майбутньому, коли ми переможемо у війні і повернемо Україну до кордонів в 91-го року» – переконаний Мартиненко-Кушлянський.

Захід у записі можна переглянути за посиланням.