Навігація та корисні матеріали
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки проаналізував публікації онлайн-медіа Індії та Індонезії на основі моніторингу, проведеного українським соціальним стартапом LetsData в лютому 2023 року, аби з’ясувати рівень впливу російської пропаганди в досліджуваних країнах.
Методологія: за допомогою машинного навчання було зібрано публікації з принаймні однією згадкою про Україну та/або війну в Україні в онлайн-ЗМІ країн, що досліджувалися. Для кожної країни було обрано найбільш відвідувані сайти онлайн-ЗМІ (також враховані ті, що поділяють проросійську риторику, телеканали та газети, що мають онлайн-версію). Збір даних та їх аналіз проводився мовою оригіналу. Підготовка та обробка даних проводилася мовою програмування Python. В основі обробки тексту лежав контент-аналіз.
У дослідженні представлені лише ті наративи та меседжі, які відтворюють російську пропаганду, що не виключає наявності продуктивних та нейтральних наративів у медіа проаналізованих країн.
Поширені російські наративи в онлайн-медіа Індії
Найактивніше в лютому просувалися меседжі, співзвучні з російською пропагандою щодо військової допомоги для України. Така тенденція досить поширена з січня 2023 року в багатьох регіонах світу. Наприклад, у країнах Африки, медіаландшафт яких нещодавно дослідив Центр стратегічних комунікацій.
В Індії, зокрема, такі меседжі наголошували на тому, що «військова допомога для України загрожує ескалацією з боку РФ». Наприклад: «Кремль: українці постраждають, якщо Захід надішле Києву винищувачі», «Україна отримує численні танки від західних союзників, що стане поштовхом до нового російського наступу, який має розпочатися не пізніше весни», а також «НАТО має припинити постачання Україні важкого озброєння, оскільки альянс наближається до участі в конфлікті».
Останній меседж, до речі, підсилювався й одночасним поширенням меседжу про те, що «НАТО є частиною «російсько-українського конфлікту», як-от: «Кремль: НАТО все більше втягується в український конфлікт» та «НАТО не має бути частиною російсько-українського конфлікту».
Окремий наратив щодо «наслідків» постачання Україні зброї був про те, що «поставки зброї Києву загрожують глобальною ядерною катастрофою».
Також у лютому йшлося про те, що «НАТО та США самі слабшають через підтримку України», як-от: «союзники по НАТО стурбовані скороченням запасів боєприпасів, намагаючись не дати українським силам відкрити вогонь» та «США не можуть продовжувати робити «все і вся» для України в війні».
Підсилювалися такі меседжі наративом про «слабку супільну підтримку України в Європі». Наприклад: «суспільна підтримка київського режиму в Європі слабка. Пересічні громадяни не поділяють поглядів політиків. Європейське суспільство – миротворці, противники санкцій».
Крім того, в онлайн-медіа Індії зафіксовані меседжі щодо «ролі» США та НАТО в війні РФ проти України. Наприклад, «США є головним військовим спонсором України», «Байден – головний призвідник війни», «Києву нічого не залишалося, як відправити людей на безглузду бійню заради передвиборчої кампанії Байдена» та «у конфлікті між Росією і Україною винні США та НАТО. НАТО – це агресивна сила, яка вторглася на територію Росії».
У межах цієї теми також йшлося про те, що «війну може зупинити США, якщо піде на поступки РФ», як-от: «українського конфлікту можна було б уникнути, якби НАТО гарантувало, що Україну не приймуть до альянсу» та «США можуть уникнути ядерної ескалації – їм варто прислухатися до Москви».
Цікавим є спостереження, як будувався образ «непереможної» РФ. У наративі про «майбутню перемогу РФ» меседжі ділилися на два напрямки: одні стверджують про «теперішні перемоги РФ на фронті» та «потрібну кількість часу, за який РФ анексує регіони України», інші — погрожують «майбутньою розплатою для світу за підтримку України після перемоги РФ». Наприклад, меседжі щодо першого напрямку: «Росія завоює Київ до кінця цього року», «Росії може знадобитися два роки, щоб анексувати регіони України»; меседжі другого напрямку: «Росія переможе Україну і може відповісти країнам, які їй загрожують» або «США доведеться позбутися синдрому безкарності».
Окрім того, проводилися паралелі, що «Росія завжди перемагала: перемогла французьку армію в 1812 році та німецькі сили в Другій світовій війні».
Ще один наратив, який був поширений у лютому в онлайн-медіа Індії, стосувався того, що «Україна/США влаштовують/планують влаштувати провокації, щоб звинуватити Росію». Наприклад, «українська антипутінська змова: Київ підриває медичні центри, щоб звинуватити Росію у воєнних злочинах на тлі успішного нового наступу» та «Україна і США готують провокацію з використанням отруйної речовини».
У сфері економіки російські наративи переконували Індію в партнерстві з Росією, як-от: «Роснафта забезпечить потреби Індії в нафті за ринковою ціною».
Поширені російські наративи в онлайн-медіа Індонезії
Дещо схожі наративи простежувалися і в онлайн-медіа Індонезії, проте були і ті, що в лютому відзначалися в медіаландшафті лише цієї країни.
Спільні для медіаландшафтів обох країн меседжі були про «військову допомогу для України, яка загрожує ескалацією з боку РФ». В онлайн-медіа Індонезії відзначалися, наприклад, такі меседжі: «якщо Британія направить літаки в Україну, це призведе до подальшої ескалації та кровопролиття в світі», «якщо Захід направить в Україну військові літаки, українці постраждають ще більше» та «рішення країн Заходу відправити танки в Україну не є рішенням про припинення війни».
Подібний меседж щодо «ескалації війни» також відзначався і в контексті НАТО, наприклад: «втручання НАТО в Україну може призвести до непередбачуваної ескалації».
Окрім того, тема постачання зброї Україні також згадувалася у контексті «помсти України цивільним у Донецькій області», як-от: «українські війська зі зброї НАТО жорстоко обстріляли місто з мирним населенням у Донецькій області» та «Україна погрожує мирним жителям: українські війська атакують житлові квартали зі зброї НАТО».
Як і в Індії, у медіаландшафті Індонезії відзначалися меседжі про те, що «РФ перемагає/краще вправляється на полі бою». Наприклад, «Росія спритно послаблює Україну: застосовує тактику тиску та позбавляє Київ наданої зброї» та «російські військові нарощують свої сили в Донецьку, за добу знищуючи десятки українських військових та озброєння».
У цьому ж контексті наголошувалося на «перевагах» РФ в озброєнні, як-от: «Росія має все необхідне для війни. Росіяни не просили матеріальної допомоги в ОДКБ» та «Росія не боїться західної зброї, тому що вона оснащена краще, ніж Україна, і має кращу зброю, ніж західна».
Крім того, було порівняння війни РФ проти України з Другою світовою, як-от: «Український конфлікт схожий на протистояння з нацистами в минулому столітті» та «Росії знову загрожують німецькі танки, як у Другій світовій війні».
Під час моніторингу медіаландшафту Індонезії протягом лютого було виявлено повідомлення про те, що «Україна загрожує безпеці Білорусі». Наприклад: «Україна може готувати збройну провокацію, яка здатна спровокувати ескалацію на кордоні з Білоруссю» та «армія Білорусі допоможе росіянам вторгнутися в Україну, тільки якщо Київ атакує першим».
Ще одним поширеним наративом стала теза, нібито «Захід прагне знищити Росію». А саме: «європейські країни прагнуть знищити Росію», «Захід готується зробити з України стартовий майданчик, повний зброї для нападу на Росію», «Москва повинна діяти, щоб захистити себе» та «для Росії конфлікт в Україні – це боротьба за існування».
Окрім того, деякі меседжі базувалися на внутрішніх темах. Наприклад, налаштування ворожого ставлення до Європи через тему релігії (як-от: «в Європі посилюється антиісламська риторика») та заклики до «виступу Індонезії в ролі посередника у війні РФ проти України».
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Коментар експерта
Російська пропаганда не є оригінальною на індійському чи індонезійському напрямку. Наведені в дослідженні наративи переплітаються з ідеологічним позиціонуванням за часів радянського періоду.
Головування Індонезії у G19 минулого року, як і цьогорічне головування Індії, триматиме суспільства і політичні еліти цих країн у пропагандиському фокусі росіян. Наразі, враховуючи наративи, що викладені у дослідженні, метою максимум для російської пропаганди є формування сталого переконання у громадськості Індії та Індонезії, що саме так званий колективний Захід затягує війну, таким чином перекладається відповідальність за зрив мирних ініціатив. Цільові аудиторії переконують, що Захід є першопричиною будь-якого погіршення внутрішньополітичної чи соціальної ситуації у згаданих країнах.
Щодо Індії, маємо розуміти, що довгострокові політичні, економічні та безпекові відносини з Росією, які вибудовувалися ще з часів «холодної війни», створюють благодатне підґрунтя для появи проросійських наративів, які зосереджені на питаннях етнонаціоналізму та «лицемірстві Заходу щодо війни в Україні». Варто нагадати, що прем’єр-міністр Надера Моді хоч і закликав до припинення вогню, але при цьому не засуджуючи віроломний напад Росії на суверенну країну.
В Індонезії зрозумілим є акцент на темі релігії, адже країна є найбільшою мусульманською країною в Азії. У контексті «лицемірства Заходу», Росія паразитує на палестинській темі, протиставляючи швидкість, з якою підтримка надходить до України, «небажанню Заходу підтримувати Палестину». Тож вбачаються спроби культивувати передусім зневагу до Заходу. Позитивним моментом у такій ситуації є розуміння, що щира підтримка дій Росії у індонезійському суспільстві відсутня. Водночас, уряди та суспільство Індонезії історично підтримували жертв агресії та конфліктів. Намагаючись жонглювати антизахідними наративами, Росія зацікавлена у посередницьких послугах Індонезії виключно для подальшого руйнування міжнародного світопорядку.
Віра Константинова, екс-радниця Голови Верховної Ради України (2019-2021), асоційована експертка Центру Близькосхідних досліджень
Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.
