Як російська пропаганда посипалася за три дні: дайджест за 9-11 вересня

Починаючи з маленької Балаклії, всього за три дні вересня 2022 року, путінська Росія увійшла у справжню зону турбулентності. Хоча й боїться собі в цьому зізнатися. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 9-11 вересня.

За 200 днів війни російська пропаганда пройшла усі п’ять стадій прийняття неминучого: заперечення; гнів; торг; депресія і, власне, саме прийняття.

В останні три дні вона зі швидкістю набагато вищою, ніж «друга армія світу» кивала п’ятами з Харківської області, – надолужила усе, що увесь цей час ховала під переможними реляціями всіх кольорів та відтінків, починаючи з легендарного «візьмемо Україну за два дні» від Маргарити Симоньян до її ж «картини майбутнього, коли ми всі разом із піснями на обох мовах».

Нагадаємо, фраза «український наступ» стала найпопулярнішою у російській пропаганді лише з 6 вересня, коли й зазвучала в контексті невеликого міста Балаклія у Харківській області.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Воєнкори» взялися за «бояр», Путіна – ще бояться

А вже 8 вересня запах смаженого розносився над всією Харківщиною. «Воєнкори» відразу почали потроху посипати попелом голови московських стратегів. Але Верховного головнокомандувача Путіна не чіпали.

                                                         Заперечення

9 вересня заступник голови Російської Академії ракетних та артилерійських наук Костянтин Сівков, сидячи в Москві, пропонував «перестати слухати «воєнкорів», які розганяють зраду.

Постійний представник РФ при ООН Небензя, сидячи в Нью-Йорку, також доводив, що йому видніше і «про жодний контрнаступ українських військ на Харківщині не йдеться».

Один з Z-блогерів Андрій Медведєв у паніці у «вороги народу» записав, навіть, Шарія з Монтян, звинувативши їх у тому, що ті «у потрібний момент різко включаються за командою кураторів і формують один наратив «Ізюм взятий»… Вони однозначно завжди працювали та працюють на Україну. Вони плавлять мозок мільйонам російських людей».

Паніка була настільки серйозною, що у «Єдиній Росії», здається, вже 9 вересня навіть почали готуватись до майбутнього суду над Путіним, стверджуючи, що «винуватий у введенні військ в Україну не він, а Рада Федерацій».

                                                        Гнів

Також почалось перевзування у повітрі зі зверненнями до молодшого командирського складу російської армії та звинуваченнями замполітів, а також доведенням справжніх цілей війни, коли вже замість «звільнення України» дійшло до «війни за існування Росії як такої».

Головною проблемою назвали і відсутність мотивації серед регулярних військ, які вважають, що воюють не з нацистами, а «українцями, які просто захищають свій дім».

Водночас розганялася зрада в середині окупантів, хто ж з них першим покинув  позиції: нещасні мобілізовані з «ЛНР» чи Росгвардія.

                                            Депресія

Зрештою жах, який творився для росіян на Харківщині призвів до того, що деякі пропагандистські канали урочисто пообіцяли не публікувати в цей час розважальний контент.

Після скасування розважальних заходів почалась дискусія щодо необхідності проведення загальної мобілізації. Але вона впиралась в те, що в її інтересах не працює ані державне забезпечення, ані широкомасштабний збір народних коштів.

Нарешті 10 вересня Сергій Марков – особа, яка вважає себе наближеною до імператора, поділилася своєю черговою логікою. Вона в тому, щоб «погане від народу треба ховати, адже йому потрібні здорові сенсації».

І поки українські війська долали кілометри на Харківщині, з постів у російських пабліках можна було скласти не менше кілометрів очікувань від Конашенкова. Бо мовчання МО РФ стало вже непристойним навіть для такої інформаційно-невибагливої публіки як росіяни. Тому офіційний вакуум заповнили неофіційним. 

А МО РФ тим часом заняло кругову оборону, відключивши можливість коментарів та обговорення на своїх сторінках у «ВКотнтакте» та «Одноклассниках». Але адміністратори забули про RuTube. Користувачі скористалися цією можливістю і почали там залишати гнівні коментарі про те, що відбувається в Україні. Але в ніч на суботу закрились й ці лазівки.

Згодом коментарі до постів у ВК відкрили. Але після ретельної премодерації там залишались лише позитивні відгуки в стилі: «Герої! Пишаємось! Низький уклін вам!». При цьому військове відомство вперто не коментувало події на Харківському фронті, що спричинило негативну реакцію у користувачів Z-каналів.

Зрештою, МО таки вийшло зі своєю офіційною позицію. Панічну втечу «другої армії світу» Конашенков пояснив так: «Для досягнення заявлених цілей зі звільнення Донбасу проведено операцію згортання та організованого перекидання ізюмсько-балаклійського угруповання військ на територію ДНР».

Тобто велика мета «спецоперації» – «денацифікація та демілітаризація України» вчергове скукожилася до сумнозвісного «виходу на адмінкордони Донецької та Луганських областей».

Схоже, що в плані «спецоперації», про який так часто згадують офіційні речники, так і було записано: «День 199-й. Згортання. Перегрупування».

Ніхто в цю нісенітницею, звісно, не повірив. Розпочалась гнівна істерика, яка дійшла навіть до того, що «це катастрофа культурна, управлінська, яка полягає в руйнуванні зашитої у тілі нашої культури тотальної духовної і інтелектуальної переваги росіян над українцями».

Ось як їх кушкірило. Все того ж 10 вересня пройшла новина, що Путін скликав екстрений збір силовиків. Z-канали замовкли в очікуванні, яке ж рішення буде прийнято. Але Путін зробив вигляд, що на Харківщині нічого не відбувається, а найголовніше питання зараз – забезпечення військовослужбовців житлом та вибори муніципальних депутатів.

Пропагандисти чіплялися за надію, що бодай неофіційно, але буде прийнято якісь рішення: хоча б легендарні «удари по центрам прийняття рішень». Нічого подібного.

Натомість Верховний Головнокомандувач ЗС РФ в мить, коли його армія практично в режимі реального часу втрачала позиції, які завойовувала півроку, відкривав школу самбо, оглядове колесо (яке незабаром зламалося) і розповідав «як похорошела Москва при Собянине».

А у патріотичних пабліках паралельно зростала лють на бездарне командування, і вже на відверто показну байдужість Міністерства оборони та особисто президента. Не відставала у байдужості й обслуга. Марія Захарова у розпал українського контрнаступу виклала відео виступу співачки Валерії на Дні Москви та у відповідь отримала масу коментарів у дусі «бенкет під час чуми».

Захарова просто відмахнулася, мовляв про тягар російських військових їй нагадують якійсь боти. «Це все замовне, боти. Можливо, з України йде. Давайте не піддаватимемося на провокації. А це провокація. Ботів зараз почистимо», – зреагувала вона.

А тим часом «воєнкори» стали повідомляти про втечу армії навіть не на бойових машинах, а звичайних автобусах. Лейтмотив – «це необхідний тактичний відступ для збереження військ та уникнення «котла».

Звісно, при цьому визнати, що тікає «друга армія світу» від українців вони не могли, тому негайно була вигадана казка вже не просто про окремих іноземних найманців, а «угруповання бойовиків з цілого американського військового підприємства Academi».

«Воєнкори» ще намагались якось врятувати ситуацію, Поддубний вів ледве не прямий репортаж в стилі «своїх не кидаємо» – з термінового перекидання якихось сил підтримки на вертольотах, які мовляв відразу ж кидаються у зону бойових дій.

Але це була така відверта «липа», що її навіть відмовились розповсюджувати федеральні інформагентства. Можливо, просто надійшла команда не псувати вихідні і свято Москви.

А «воєнкори», якім, здається, не дійшла ця команда, вслід за Лукашенком писали на тему «а ми вам казали, з якого боку буде напад».

Зрештою останньою головною інтригою суботнього вечора 10 вересня інформаційного простору Росії залишився тільки салют. У світлі ганьби, яка творилась на Харківщині, за його скасування крім інших виступив цілий голова партії «Справедлива Росія» Сергій Міронов.

Все даремно. Був салют. І це вже було сприйняте як відверте знущання. Звичайно, пожежу на інформаційному фронті намагались гасити. Але не вигадали нічого іншого, як посилити «бойове угруповання іноземних найманців» і додати «чергову гору трупів, якими київський нацистський режим застилає шлях на Харківщині».

На кінець 10 вересня було вирішено назвати Харківський жах «великим відступом» і запропоновано не панікувати і продовжувати пахати заради перемоги.

Були згадані великі поразки і відступи в історії Росії, після яких неодмінно, звичайно, були перемоги. І першим, що спало на думку, була війна з Наполеоном, битва при Аустерліці, відступ, залишення Москви…

НАСПРАВДІ, при цьому пропагандисти усіляко уникали цитувати власних класиків.

                                           Прийняття

11 вересня, третій день руйнування усієї російської пропагандистської машини, розпочався з людини, яка, звісно, просто не могла промовчати – Кадирова.

Він грає свою партію. Називається вона – демонстративна любов до Путіна і не менш демонстративне ігнорування решти. Кадиров «наїхав» на МО РФ, розкритикував його інформаційну політику, назвав ситуацію «офигенной», знайшов якійсь «плюси» у втечі з міст і закликав до себе «воєнкорів» поговорити про «патріотизм».

Росія вустами Лаврова знову (втретє за 15 днів) сумно запропонувала Україні переговори, вчергове попередивши, що «чим більше відкладається процес, тим складніше буде домовитись».

Невтішні підсумки російської пропаганди за ці три дні підбила Readovka. Лейтмотив: «Росія у небезпеці. Еліта (яка у всьому винна) та народ мають згуртуватися перед очевидною загрозою втрати державності».

Це фактично епітафія на пропагандистському могильному камені російської війни в Україні. «Воєнкори» робили (вигадували) все, що могли: брехали, що жодних відступів не буде, що армія України з нацистів та наркоманів без іноземних найманців не здатна ні на що, екстрено монтували відеофейки з колонами бронетехніки, які несуться на допомогу та «коровами» (вертольоти – Мі-26), які висаджують десанти, повідомляли ніби вже зупинили чи відбили території, публікували колону швидкої допомоги у Києві з нібито величезною кількістю поранених з Харківщини. Нічого не допомогло. Війна була програна. Лише за три дні. Адже такого безладу, як за ці три дні, у єдиній до останнього часу пропагандистській машині ніколи не булоі. 

Тепер пропагандистська гілка російської влади хоче виглядати білою і пухнастою. Вона обурена байдужим мовчанням «еліт», замість МО і Генштабу констатує, що «наші війська повністю залишають Харківську область» і дає божевільні поради на кшталт «попереджувального ядерного удару по острову Зміїний».

Зрештою, єдине «переможне», на що Росія спромоглася на завершення неділі 11 вересня,  це обстріляти ТЕЦ і знеструмити кілька областей. Коли країна-бензоколонка на 7-й місяць війни намагається стати ще й країною-рубильником, це говорить лише про те, що в неї вже немає навіть тактичного (не говорячи вже про стратегічне) мислення, як перемогти Україну у війні.

А коли все ті ж пропагандистські канали (які з серйозним лицем перед тим присоромлювали «еліту» і закликали її «виступити разом із народом на захист матінки-Росії») присвятили всі свої таланти 2-годинному блекауту на сході України – трагедія стала набувати яскравих ознак фарсу. 

Тому спостерігати за подальшим падінням російської пропаганди буде дедалі смішніше. Адже їй все одно буде потрібно якось далі розхвалювати «другу армію світу», яка за три дні вересня втратила те, що «визволяла» останні шість з половиною місяців.

Але роль пропаганди, напевно, потроху буде змінюватися. Тепер на неї чекає інша інформаційна війна – набагато складніша ніж вже програна Україні. В ній не буде звичних і улюблених «біологічних лабораторій, наркоманів, нацистів, бойових птахів, сатаністів, розробки ядерної зброї» та решти екзотичного мотлоху, яким вони забивали свої інформаційні вікна.

Адже, що таке «спецоперація в Україні»? У путінських установках – це колоніальна війна, яку проводить експедиційний корпус у складі «дикої дивізії Шойгу», пригожинського та мобілізованого в «ЛДНР» «гарматного м’яса». Тобто це війна у форматі кампанії, до якої залучено частину армії та частину суспільства. 

Для більшості пересічних росіян життя змінилося не сильно, у вроджений століттями ген терплячості імплантована чергова ілюзія пролонгованої (за допомогою акробатики Центробанку) зони свого комфорту.

І ось саме за цю зону і зараз почнеться справжня інформаційна війна. Радикальні ідеологи, які підтримують війну, вимагають негайно вивести суспільство: від еліти до простого народу із зони комфорту.

Російська мишоловка закрилася в Україні 11 вересня. У Москві остаточно зрозуміли, що влізли у війну, яку виграти неможливо навіть теоретично. Тиха істерика в Кремлі та гучна у поки що підконтрольних йому ЗМІ нічого змінити насправді вже не може. Фактично Росія загнана в кут.

З нього у Путіна є два виходи:

– Продовжити війну до повної вигорання, очевидної поразки та заколотів у тилу.

– Припинити війну швидким, але ганебним і сумнівним миром, який пропаганда спробує представити як перемогу та досягнення всіх цілей спецоперації.

У другому випадку путінська агонія триватиме ще деякий час, після чого його режим так само скінчиться. Еліти не пробачать Путіну переляку і мститимуть за пережитий страх. А радикали – за те, що «страх за Росію-матушку» не став через млявість Путіна домінуючим у масах простих росіян.

За будь-якого розкладу, починаючи з маленької Балаклії, всього за три дні вересня 2022 року путінська Росія увійшла у справжню турбулентність. І цілою з неї вона вже не вийде. А пропагандистам треба прищебнути ремені. Занадто різні люди, з чиїх рук вони годуються, летять у путінському літаку. Тим цікавіше буде спостерігати за його піке. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Total
12
Shares

Пов'язані статті