Як говорити з родичами-росіянами, які стали жертвами пропаганди. 5 порад психологів

Це так само складно, як виводити людину з тоталітарної секти. Проте можна спробувати.

Ось, що для цього потрібно.

  1. Встановіть контакт — згадайте привабливі якості людини
  2. Спілкуйтесь з людиною, отримайте 5-6 «так» реакцій
  3. Розкажіть вашу історію, а не новини
  4. У правильний момент скажіть головне — чітко, щиро та м’яко
  5. Повторюйте цикл — з терпінням

З початком війни українці почали звертатися до своїх знайомих та родичів в Росії, щоб розказати їм про абсурдність того що відбувається.

Проте, їх часто чекало розчарування. Виявилося, що «реальність» росіян, яка сформована десятиліттями пропаганди, настільки відірвана від світу, що процес повернення не може бути швидким. 

Українці стикнулися з тим, що логічні доводи не працюють. Так само як і сильні емоції, до яких росіяни байдужі.  Виник глухий кут. Що робити далі? Тут кожен вирішує сам —  зупиняти стосунки чи підтримувати. 

Психолог Леонід Кроль дає поради, що робити, якщо ваша близька людина, родич, друг – жертва пропаганди. Можна домовитися уникати гострих тем. Можна — розірвати зв’язки та мучитися. А можна спробувати залишатися в контакті та поступово вивести людину з гіпнозу.

1. Встановіть контакт

Не бийте логікою і не присоромлюйте. Перше, що вам потрібно, — емоційний, теплий, невербальний, без використання слів, контакт. Якщо ви напружені і когось ненавидите, це підсвідомо  зчитуватиметься.

У такому стані краще не починати.

Перед вами людина, яка переконана в тому, що її уявлення сформувалися як результат власного критичного мислення. Вона не помічає переривання логічних ланцюжків. Якщо ви зіштовхуєте свою переконаність із її переконаністю буде зростання напруженості.

Якщо не можете розслабитись, не починайте.

Перед спілкуванням згадайте, 5 привабливих рис цієї людини. Не так важливе їхнє «велике смислове навантаження», важливе ваше суб’єктивне — прийняття вами приємних конкретних  якостей людини.

Наприклад, можливо, ця людина стильно вдягається, знається на техніці, займається спортом, смачно готує, приємно виглядає тощо.

Отже, проінвестуйте перед початком час в те, щоб згадати, що вам в цій людині подобається. Це важлива умова вашої фонової доброзичливості. Та надії на контакт. 

2. Спілкуйтесь з людиною 

Часто розмовляйте з людиною спокійно і при цьому не без емоцій, з зацікавленням та залученістю, на «його» теми, далекі від «ями» та «магнітного поля» — проблемної теми.

Наприклад. У начальниці народилася онука. Розпустилися жоржини, півонії.

Вам потрібно вміти говорити на нейтральні, сторонні теми, про щось чуттєве, конкретне, про «бачу-чую» — і так, щоб у вас був хороший контакт. Щоб ви були в діалозі, один одного чули та доповнювали, відчували почуття одне одного.

Якщо ви не спілкуєтесь про жоржини — чому і як може розпочатися діалог «навколо ями», де нічого не росте, крім ненависті та взаємних докорів?

Не важливо з якого приводу, отримайте 5-6 «так» реакцій — простих (і щирих!) згод «вчора було так спекотно на сонці, а вночі мінус сім — це взагалі».

Говоріть про просте, щиро шукаючи і знаходячи згоду у другорядному. 

Коли говорите, будьте максимально невербально конгруентні — тобто подібні і співмірні. Намагайтеся дихати в такт з людиною, видихати з такою ж інтенсивністю.

У цьому немає ані тіні маніпуляцій, професіонали називають це підлаштуванням. За який йде ведення.

Це легко досягається, якщо ви виконали попередні  умови. Через це, за відчуттями, ви стаєте своїм — про ідеологію поки що не йдеться.

Можна навіть «дружити проти когось» третього. Але не надто активно та агресивно. Хто або що не так подобається вам обом?

Ви посміхаєтесь один одному. Ви подібні, схожі.

Обробляєте  дбайливо спільне поле. Так, хай спершу компромісне. Банальне. Наприклади. «Швидше б це закінчилося». «Ми завжди за мир». 

3. Розкажіть вашу історію, а не з новин 

Розповідайте конкретні історії — не з новин, а вашу особисту або ваших особисто знайомих вам людей. «Ось зруйнований сусідній будинок. Ось мій знайомий пише з міста такого-то про те то».

Спочатку — не шокуйте. Не пояснюйте висновки. Давайте факти та конкретику.

Історія, її переказ, скоріше питання, підведення до дуже короткого, буквально на рівні пари реплік, обговорення. Про щось побутове, але все ж таки, хоч здалеку, але пов’язане з «ямою», яка вас розділяє.

Там, де «яма», ваш співрозмовник нераціональний. Якщо ви дійсно хочете переконати, а не висловитись і самоствердитись — не поспішайте.

4. У правильний момент скажіть головне — чітко, щиро та м’яко

Ви відчуєте момент, коли — настав час. Ось тепер, зберігаючи спокій, терпіння, досягнутий контакт, ви можете чітко і щиро, обов’язково — голосом скоріше тихим та м’яким — висловити те, що ви думаєте про «основну тему».

Лише факти. Без тиску, узагальнень та розставляння потрібних вам акцентів.

Наприклад, фактом є те, що Росія напала на Україну, її солдати перейшли кордон та несуть смерть, а не навпаки. 

Які можливі реакції? 

Ненависті та відторгнення вже не буде. Якщо ви підготували ґрунт — реакції будуть спокійно-сумними, такими, що захищаються, але з відтінком розуміння.

Будуть зітхання, паузи, затримки:

«Я розумію, все розумію, але я не хочу …»

«Так-так, але що ж ми можемо зробити, навіщо нам це знати, якщо все одно…»

«Цього не може бути, цього просто не може бути, я не хочу в це вірити…»

Так виглядає вихід із «ями». Також людина може і не погоджуватися чи взагалі мовчати. Але ви відчуєте.

На виході з «ями» головне — не злякати!

Якщо ви не готові до лаконічної, фактичної, спокійної конкретики, краще не починайте.

5. Повторюйте цикл — з терпінням та повагою 

Будьте готові надалі до різких змін настрою співрозмовника, дратівливості, переходів від несподіваної цікавості та згоди — до заперечення. Вам доведеться пройти «петлями» вже досягнутого, але з кожною петлею це буде все простіше.

Намагайтеся поважати співрозмовника. Він народжується у нових думках, він приходить до них сам, він виявився здатним на зміни. Це важкий, часом навіть болісний процес. Нагородою вам буде однодумець.

Папа, поверь 

Схожі з ідеї використовують у своїй ініціативі ресторатор Михайло Кацурін та рекламіст Павло Вржещ. Вони запустили проект «Папа, поверь».

Ідея народилася після того, як батько Михайла, який мешкає в Росії, не повірив синові киянину, що той не потребує такого «захисту». Автори ініціативи вважають, що в Росії мешкає 11 млн родичів українців, спілкуючись з якими можна поступово донести правду і до решти росіян. Це не просто, тому автори створили сайт, на якому діляться історією Михайла та його порадами.  

Ось деякі з них: «Поговоріть зі своїми близькими ще раз. І ще раз. Знижуйте напруження, збивайте напругу, не заходьте на друге та третє коло, не зациклюйтесь.

Ви кажете правду, вам не потрібно нервувати. Діліться своїми історіями з близькими та з нами. Ті, хто бачив правду про те, що зараз відбувається в Україні, не зможе мовчати».

Деякі психологи радять звертати увагу росіян на те, що війна — це вже проблема і самих росіян. Це російські двадцятирічні солдати гинуть в Україні, це Росія стає світовим ізгоєм, де немає цивілізованого майбутнього для дітей. Це саме в Росію повернуться ті військові, частина з яких вже стали мародерами та вбивцями цивільних. З часом вони почнуть показувати свої «нові таланти» тепер вже в Росії. 

Надсилайте відеоролики на яких проти війни виступають не українці, а саме відомі росіяни, яких вже достатньо. 

Запитайте: для чого ця війна? Чи можна бомбами та вбивствами змусити українців полюбити росіян?

Російський «кухонний Майдан» 

Загалом росіяни, навіть ті, які відповідають на питання, що вони «за війну», насправді можуть її не підтримувати та бути нею не задоволеними. Звідки ж таке роздвоєння свідомості?  

Треба пам’ятати, що в Росії, на відміну від України, режим не змінювався понад 20 років. Для порівняння, це як в Україні і до сьогодні президентом був би Леонід Кучма.  Для росіян влада сакральна та міфічна. Вони вірять, що політики — це особливі люди, «шамани», які знають щось таке, чого не знають інші. 

Мовляв, це їх унікальне знання, недоступне простим смертним, змушує їх починати війну. Ну, і правда, не могли ж вони почати її без причини! Мабуть, влада знає більше про таємні нацистські організації та біололабораторії США, які, судячи з усього, і є відповідальними за все те зло, яке коїться в Україні. То звідки ж мій простий знайомий з України може знати таку таємну інформацію, яку знають наші політики? 

Також росіяни привчені, що вони ні на що повпливати в державі не можуть. А ось держава на них — може. В результаті багато росіян стали пасивними заручниками у своїй країні. Вони бояться гребти проти течії, бояться опинитися чужими для решти своїх співгромадян, білими воронами. Звісно, це цинічно використовує пропаганда: «хлопці життя віддали, а ти плюєш на їх могили». Саме тому росіяни «проти» війни, і водночас «за». 

Спочатку без протестів на вулицях, а за старою радянською традицією на кухнях, «під горілочку» росіяни поступово почнуть відверто ділитися думками та історіями про війну. Інформація, яку їм будуть надавати зокрема і українці,  прискорить неминучий момент — визнання своєї провини за злочинну війну.

«Русский медленно запрягает, да быстро едет»

 ***

Денис Самигін, спеціально для Центру стратегічних комунікацій

Total
1
Shares

Пов'язані статті