Навігація та корисні матеріали
Президент Росії остаточно відмовився жити за правилами та хоче весь світ для «русского мира». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 5 жовтня 2023 року.
1. РФ у Криму програла боротьбу за живучість кораблів
2. Головний наратив Путіна у трьох словах
3. Телепропаганда стрімко втрачає аудиторію
4. В чому внесок Росії у Нобелівську премію Єкімова
РФ у Криму програла боротьбу за живучість кораблів
Прессекретар Кремля Пєсков відмовився коментувати новину про перебазування Чорноморського флоту з окупованого Севастополя до окупованої Абхазії та запропонував звернутися з цим питанням до МО РФ.
Втомившись чекати повідомлень на цю тему від Шойгу, не витримав «президент республіки» Аслан Бжанія, який підтвердив, що пункт постійного базування кораблів з’явиться в Очамчирській бухті в Абхазії.
Грузія перелякано заявила про стурбованість.
НАСПРАВДІ, збереження Севастополя як військово-морської бази було одним з мотивів (якщо не головним) російської окупації Криму.
Після знищення «Москви», ураження «Мінська», «Ростова-на-Дону», «Саратова», низки інших військових кораблів і атак на штаб ЧФ РФ нездатність Росії зберегти – навіть не весь півострів, а хоча б свою головну військово-морську базу на ньому – стала наочною.
Стратегічна ініціатива України в акваторії Чорного моря наразі проявляється у тому, що незважаючи на перевагу Росії в силі, налагоджену логістику та вигідне географічне положення морської бази в Севастополі, Силам оборони вдалося втілити свою тактику, змусити окупантів реагувати на її дії. І реакція відповідна: ЧФ РФ поступово тікає з Криму.
Від емоційних оцінок цього «перегрупування» Z-канали утримуються, але обережно проводять історичні паралелі, називаючи це «традиційним маневром Чорноморського флоту». Це очевидний натяк на дії радянського флоту під час оборони Севастополя в 1941-1942 роках, або на затоплення кораблів у Цемеській бухті поблизу Новоросійська у 1918 році.
Також визнається, що «цей маневр по суті, є єдиним виходом для збереження кораблів перед загрозою ракетних атак».
Фактично ж це – визнання, що вже й справжня, а не лише інформаційна боротьба за живучість кораблів у Севастополі Росією програна.
Головний наратив Путіна у трьох словах
Анонсуючи промову Путіна на цьогорічному «Валдайському форумі», Пєсков пообіцяв, що вона буде «світового масштабу».
Але «масштабність» промови російського диктатора та головний її наратив фактично сконцентрувалися у трьох словах: «немає жодних правил».
НАСПРАВДІ, в той час, коли Путін вчергове запевняв, що «ми не розпочинали війну в Україні, а намагаємося її завершити», – українські рятувальники розгрібали завали найкривавішого (за кількістю жертв) російського удару по Харківщині. В селищі Гроза загинули понад 50 цивільних (загалом тут проживає 501 особа). Тобто кожен десятий мешканець в одну мить загинув в українському селі, де Путін «не розпочинав війну, а лише намагається її завершити».
Власне, нічого нового «путінській валдай» не сказав. Лише підкреслив, що світовий біполярний розлад, про який всі дізналися у Мюнхені в 2007-му, за цей час лише посилився. З’ясувалося, наприклад, що свою війну в Україні він веде «не за територію».
Проте лікування валдаю головного мозку Путіна за рецептами ЗСУ, як виявилося, йде успішно. 5 жовтня він заявив, що «Україна за час контрнаступу вже втратила 1900 бронемашин». А місяць тому називав цифру майже у 10 разів більшу – 18 тисяч.
«Створена на основі долара світова фінансова система поступово руйнується», – переконує путінський «валдай». І саме в цей час (вперше цього року) долар закриває торги по ціні понад 100 рублів.
«Росії у міжнародних відносинах потрібен «відкритий, взаємопов’язаний світ, де ніхто нікому не зводитиме бар’єри…», – каже Путін і водночас заявляє, що «Росія проти вступу України до НАТО але не проти до ЄС».
Таких взаємовиключних заяв можна наводити багато, але нема де правди діти – подібні промови Путіна все більше нагадують гітлерівські – такі ж одноманітні, пафосні, повні хвастощів і самолюбування. Тому доліковувати валдай нового світового недофюрера доведеться. Або ж – негайне спеціальне операційне втручання.
Телепропаганда стрімко втрачає аудиторію
Подібні промови, які «несуться з кожної праски» (а потім з них же й обговорюються майже у цілодобовому режимі), вже набридають і самим росіянам. Машина державної пропаганди, запущена у Росії на небувалу з радянських часів потужність, стрімко втрачає аудиторію.
НАСПРАВДІ, це констатує вже й прокремлівська соціологія. Із 2018 по 2023 рік частка населення РФ, яка в принципі не дивиться телебачення, практично потроїлася – з 13% до 31%, повідомив генеральний директор Всеросійського центру вивчення громадської думки Валерій Федоров.
Водночас зростає частка інтернету. «У 2018 році зізнавалися, що телевізор дивляться, а в інтернет ні ногою – 23% росіян. Зараз ще менше – 16%», – розповів Федоров.
А опитування банку «Відкриття» показало, що рівень недовіри до телевізійної інформації серед росіян досяг 44%. Вперше кількість тих, хто довіряє путінському телебаченню (42%) виявилася меншою, ніж тих, хто ставиться до нього скептично.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Премії пропагандистам у 10 разів дорожчі за життя
З цього приводу варто нагадати, що на фінансування держЗМІ у 2023-му році федеральний бюджет виділив рекордні 122,1 млрд рублів що на 8,1 млрд рублів, більше, ніж у 2021-му. Але загодований бюджетними кормами пропагандистський телевізійний кінь вже не тягне свого воза.
У чому внесок Росії у Нобелівську премію Єкімова
І наостанок про маленький, але дуже показовий маніпулятивний штрих. Російські державні ЗМІ, повідомляючи про присудження Нобелівської премії з хімії Олексію Єкімову, представили його як «вченого з Росії». «Российская газета» і телеканал «Звезда» на своїх сайтах представили Єкімова просто як «росіянина».
НАСПРАВДІ, один з головних наративів «Росії не потрібен Захід і його визнання» у необхідний момент перемикається на «Захід визнав нас! Росію не скасувати!». Виглядає смішно та провінційно. Але по-іншому Росія не вміє.
А правда в тому, що з 1999 року Олексій Єкімов живе в США. На даний момент він обіймає посаду головного наукового співробітника компанії Nanocrystals Technology Inc у штаті Нью-Йорк. Він працював професором у Політехнічній школі в Парижі, у Ліонському університеті імені Клода Бернара, у мюнхенському Інституті Макса Планка та японському Університеті Осаки.
Проте внесок Москви в нобелівський успіх Єкімова дійсно є. Але полягає цей внесок у тому, що вченого просто не встигли засадити до тюрми.
Адже в путінській Росії він, швидше б за все, вже сидів за звинуваченням у державній зраді, як нині сидять десятки вчених-колег Єкімова, яких «русский мир» позбавив свободи та закрив від світу.