Ми обрали вільне та самостійне життя разом

День Соборності – не просто формальний ритуал та данина традиції, а привід згадати, що у єдності наша сила. Особливо сьогодні, коли агресор зазіхає на нашу землю та намагається посіяти між нами ворожнечу, щоб спростити собі завдання.

«Соборний борщ»

Попри всю серйозність загрози, яка нависла зараз над Україною через російську агресію, почнімо з… борщу.

У Миколи Понеділка, письменника-гумориста родом із Херсонщини, є оповідання про те, як на одному українському зібранні хотіли продемонструвати єдність іноземному гостю, а натомість мало всі вщент не пересварилися. Сталося це через борщ – не могли домовитися, який варіант вважати справжнім та істинним.

«В одному горняті – борщ зелений. Полтавський. Густесенький. З картоплею, квасолькою, капусткою, та ще й з сальцем підсмаженим, молоденькою та зелененькою цибулькою… Та ще й лавровий листочок на додачу вкинено… І кропу дрібку…

В іншому горняті – борщик червоний. Тернопільський. Рідесенький. З бурячком, затушкованим дрібнюсінькою закришкою (а в закришці морквичка, петрушечка та інша зеленинка)… Піддобрений м’ясцем та прихорошений сметанкою з затертим борошном… Та ще й кваску з цитрини для смаку вкраплено…
Отже – куди не глянь – чи в одне горня, чи в інше слинка від посмаку до горла приступає…
От, бачите, через що війна зчинилася, – каже Кирило, вказуючи на горнята».

І це у них ще не було класики південноукраїнського борщу – з бичками. Або борщу з вишнями за стародавнім рецептом чи на реберцях з калиною. Вистачило двох різних варіантів, щоб трапилось непорозуміння. Утім, той Кирило вирішив ситуацію, зробивши «примирливий» борщ, який він назвав «соборним»: взяв трохи з одного горнятка, трохи з іншого – та і змішав.

В Україні, звісно, є регіональні відмінності. Але вони не аж настільки принципові, щоб через них ворогувати. Яким би не бачили «справжній» борщ у тому чи іншому українському регіоні, він все одно є борщем, а не якимось чудернацьким «супом из свекольного корня». Мабуть, саме це хотів сказати автор гумористичного оповідання.

Відмінності не обов’язково мають ставати розбіжностями та роз’єднувати. Їх роблять такими зовнішні та внутрішні вороги України, які цілеспрямовано використовують відмінності, щоб сіяти розбрат.

Неоднорідність – це норма

Українцям продзижчали всі вуха про те, що Україна внутрішньо розколота: мовляв, існують дві України, між якими пролягає прірва. І через цю властивість їй не судиться ніколи бути єдиною.

Насправді Україна набагато однорідніша, ніж Росія, звідки транслюється міф про українську розділеність. І де під час двох внутрішніх (чеченських) війн у зовсім нещодавній історії загинуло, за деякими даними, близько 160 тисяч осіб.

Російська видима однорідність забезпечується диктаторськими методами. По суті, її устрій так і залишається самодержавно-кріпацьким, як і 400 років тому. Тоді як «неоднорідність» України сприяла встановленню демократичного ладу, як і в решті європейських країн.

Але навіть якщо винести Росію за дужки, то взагалі всім великим європейським країнам тією чи іншою мірою властива неоднорідність. Майже в кожній є регіони, які сприймають себе відокремлено від решти країни. Інколи це може набувати радикальні форми, переростаючи в сецесіонізм (лат. secessio «вихід»), як в іспанських Каталонії та Країні Басків або італійських Венеції та Ломбардії. Але здебільшого регіональні ідентичності, навіть дуже міцні, як у баварців в Німеччині, не загрожують цілісності держав. Так було і в Україні до російського збройного втручання.

Якщо подивитися на історію виникнення сучасних європейських національних держав, виявиться, що багато з них були «клаптиковими ковдрами» в культурному та політичному сенсах.

Під час Французької революції 1789 року половина населення Франції взагалі не говорила французькою, і тільки 12-13% володіли літературною мовою. Під час об’єднання Італії кількість людей, які розмовляли нормативною італійською мовою, була ще меншою.

Італія до свого об’єднання була розділена на сім держав. Тридцять дев’ять держав, що складали Німецьку конфедерацію, створену в 1815 році, відрізнялися за розміром, політичним устроєм, економікою, релігією, впливом і діалектами. Взагалі, більшості сучасних європейських національних держав не існувало до другої половини 19 століття.

В європейському контексті Україна не є якоюсь унікальною. І за європейськими мірками вона якраз досить однорідна.

На момент 2017 року Німеччина все ще не подолала наслідків штучного поділу після Другої світової війни. Тільки половина німців вважала, що країна нарешті перетворилася на одну націю. Німці на Заході були трохи більш оптимістичними: 52% респондентів заявили, що вони відчувають, що країна стала єдиною. Тим часом у східній Німеччині лише 43% опитаних відчували те саме. Однак цей «розкол» не заважає Німеччині бути однією з найсильніших держав світу.

Об’єднання з власної волі

З 2005 року у Росії 4 листопада відзначається День народної єдності. З минулого року в Білорусі започатковано свято з аналогічною назвою, яке відзначається 17 вересня.

На перший погляд, може здатися, що ці свята подібні до Дня Соборності України. Але це не так. Між ними є принципова різниця.

Російське свято відсилає до політичного катаклізму в 1600-х роках. Хоча в офіційній версії події в тодішній Московії описуються як хвиля народного ентузіазму, коли нібито прості мужики, які взяли сокири з вилами, врятували країну. Насправді це були внутрішньоелітні розбірки, і їхнє завершення у вигляді утвердження династії Романових надовго поклало край слабким паросткам правової держави, що з’явилися у Смутні часи.

Сурков, який був одним з ініціаторів встановлення свята, казав: «Було таке завдання: як сказати про імперію, про наше бажання розширюватись, але при цьому не образити слух світової спільноти».

Білоруське свято відсилає до пакту Молотова-Ріббентропа та поділу Польщі між Третім Райхом та СРСР. Що збільшило територію БРСР, але принесло в її західну частину всі «принади» сталінського режиму: колективізацію, репресії тощо. Не варто забувати і тих білорусів, які восени 1939-го у складі Війська польського чинили опір як німецьким, так і радянським «визволителям» в боях під Брестом, Гродном та Кобрином.

Обидва ці варіанти «єдності», один імперський, інший радянський, мають дуже віддалений стосунок до волі і сподівань народів.

Тоді як Акт Злуки між УНР і ЗУНР, українськими державами, утвореними на уламках імперій, офіційно проголошений 22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві, став об’єднанням українських земель з ініціативи та власної волі українців, а не накинутою насильно зовнішніми чинниками політичною зміною. Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.

Жити вільно та самостійно

День Соборності руйнує радянський міф про те, що «Україну створив Ленін» чи «Сталін подарував українцям Галичину». Проголошення Соборності показує, що незалежно від того, під якою владою перебували українці, у них було прагнення жити разом в одній-єдиній державі. Жити вільно та самостійно. І щойно відчинилося вікно можливостей, вони цим скористалися.

Під час Революції Гідності українці об’єдналися заради захисту майбутнього, щоб уникнути нового московського ярма. Потім відстоювали свій вибір зі зброєю у руках на донбаському фронті. І знову його відстоять у разі потреби, якщо збережуть єдність.

Total
0
Shares

Пов'язані статті