Навігація та корисні матеріали
Покарати російських пропагандистів, які розпалювали ненависть та провокували злочини, – це одна з цілей проєкту «Розплата: Україна свідчить» (Reckoning Project: Ukraine Testifies). Про це розповів один з його засновників, британський науковець та письменник Пітер Померанцев, батьки якого свого часу емігрували з Києва. Нині він займається дослідженням методів протидії кремлівській пропаганді. «У нас є люди з українських університетів, які переглядатимуть десятки тисяч годин російського телебачення, а потім зіставлятимуть їхні свідчення зі свідченнями свідків на місцях, які ми зібрали», – каже він.
Проєкт «Розплата» був започаткований в перші дні повномасштабної війни та застосовує досить незвичний підхід: журналісти та юристи працюють разом, щоб журналістські матеріали можна було використовувати не лише для публікацій, але і як юридичні докази в майбутніх судах над воєнними злочинцями.
Проте, за словами Пітера Померанцева, покарати в судах російських пропагандистів – завдання непросте. Для цього потрібно поєднати інформацію з великої кількості джерел, створивши єдину картину злочину.
«Ми вважаємо, що зараз настав революційний момент, – говорить дослідник. – Історично складалося так, що пропагандисти фактично виходять сухими з води. Наприклад, у Нюрнберзі Юліус Штрайхер, редактор журналу «Штурмовик», що був найбільш антисемітським журналом в нацистській Німеччині, був визнаний винним і повішений, але ж він був гауляйтером Нюрнберга, нацистським функціонером, він був у бункері Гітлера, тож можна стверджувати, що він знав, що пропаганда пов’язана зі звірствами. А ось керівник Рейхсрадіо, тобто німецька версія Маргарити Симоньян, або Кисельова – Ганс Фріче, визнаний невинним. Його аргументи були такими: «я не знав, я лише промовляв слова, я говорив жахливі речі, але я не знав, що це пов’язано зі злочином». Ми маємо показати, що люди, які задіяні сьогодні в російській системі, знають, що за їхніми словами стоять злочинні дії, що вони інтегровані в систему прийняття рішень, що вони є свідомими пособниками злочинів. Адже Симоньян не даремно часто повторює: «я просто говорю, я не знаю, я не урядовець, я просто журналіст». Таким чином вона намагається прикрити себе юридично».
У проєкті «Розплата» працюють не лише українські співробітники, а й міжнародні юристи. Зокрема, Померанцев співпрацює з Global Rights Compliance, некомерційною організацією, яка спеціалізується на міжнародному гуманітарному, кримінальному праві та правах людини.
Як раніше розповіла в інтерв’ю виданню Unbound одна з керівниць «Розплати» Ді Джованні, до команди проєкту також входять двоє сирійців – адвокат Ібрагім Олабі та аналітик архіву правових даних Раджі Абдул Салам, які мають досвід у галузі міжнародного права та воєнних злочинів. За словами ді Джованні, їхні знання та досвід є життєво важливими для розуміння тактики Путіна. Путін розпочав три війни, які, за її словами, схожі між собою. Чечня була першою війною Путіна, Сирія була місцем, де він відточував свої стратегії, а тепер – Україна.
«Потрібно показати, що інформаційні операції відбувалися паралельно зі злочинами. Потрібно показати, що пропагандисти були свідомими учасниками. Що їх не просто змушували це робити – що у них був вибір. І я думаю, що ми можемо це зробити. Тому, що це правда», – говорить Пітер Померанцев.
Він додає, що для цього знадобляться інформатори та докази комунікації між Кремлем, військовими і ЗМІ. «Нам знадобиться історична експертиза, яка покаже – ось як працює система. Це не просто темники, це набагато більше. Глибока інтеграція військової безпеки, ЗМІ і ось наслідки на місцях. Потрібні різні види експертизи, тому що треба показати взаємозв’язок: контент-аналіз, попередній аналіз, OSINT-аналіз, переконування викривачів – цілий спектр діяльності, який вимагає дуже різних знань. Тому нам потрібні різні типи груп, які будуть працювати у взаємодії».
Команди журналістів, яких в залежності від проєкту від 12 до 30 людей, вже публікують матеріали про воєнні злочини. Наприклад, наприкінці червня вийшов один великий матеріал у Vanity Fair про трагедію в Кременчуці, яка сталася рік тому і ще один текст у журналі New Lines Magazine про обстріл РФ залізничного вокзалу в Краматорську. Іноді журналісти витрачають 6-8 місяців, щоб зробити одну історію. При цьому, як вже зазначалось, історії збирають таким чином, щоб їх можна було використовувати як докази в судах.
«Ми на власному гіркому досвіді знаємо, як легко втрачається справедливість, і які руйнівні наслідки ця втрата несе для стійкості миру та історичної пам’яті. Дезінформація та диктатори дуже часто беруть гору. Наше завдання – більше ніколи цього не допустити», – йдеться у описі місії проєкту.
Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.
