Навігація та корисні матеріали
Головна «червона лінія» потроху просувається в бік Москви. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 21 березня 2024 року.
- ППО України розвінчало фейк Шойгу
- Навіщо Москва все сильніше просуває «вбивчий» наратив
- Чи назавжди в Росії «путінізм»
- Страшніша цифра для Кремля – 0,99%
ППО України розвінчало фейк Шойгу
У щоденних звітах, які публікують МО РФ про хід війни з Україною, досить непомітно для багатьох з’явився новий пункт — «Бєлгородський напрямок». Раніше окремо виділялися лише українські: Донецький, Куп’янський, Авдіївський, Херсонський та Південнодонецький.
Виглядає симптоматично і симпатично. Створюється ця «санітарна зона» буквально на очах. І перебуватиме вона там ще довго. Що із сумом визнають і «воєнкори»: «Найближчим часом сподіватися на покращення ситуації на Бєлгородському та Курському прикордонні не варто… Найближчі місяці ситуація буде приблизно такою, як є зараз».
Але звіт Міноборони РФ за 21 березня цікавив насамперед тим, що в ньому було про першу за 44 дні масовану ракетну атаку на Київ. На відміну від «Бєлгородського напрямку» – нічого нового: «завдано удару високоточною зброєю по центрах ухвалення рішення ЗСУ, баз та пунктів тимчасової дислокації військ. Мети удару досягнуто, всі об’єкти уражені».
Інакше і бути не могло, бо сам Шойгу напередодні заявив, що з початку року знищено вже 11 ЗРК (в т.ч. цілих п’ять американських Patriot).
НАСПРАВДІ, росіяни в ніч на 21 березня з понад десяти стратегічних бомбардувальників атакували Київ 31 ракетою. Тобто ураженими мав стати аж 31 «об’єкт». Але якщо не вважати за такий склад ROZETKA, на який впали уламки ракети, то виникає дуже просте питання: «де ж решта уражених цілей?». Відповідь очевидна: «їх всі збили». Тоді виникає інше питання: «хто ж їх тоді збив, якщо тільки з початку року вже знищено 11 ЗРК ППО, включно з п’ятьма Patriot?».
ППО України, звісно і надалі не набридне розвінчувати фейки Шойгу. Але все це виглядає настільки смішно, що навіть, Z-ресурси (крім ура-патріотичної маячні на кшталт «це вам за Бєлгород») принишкли і мовчали з приводу того, куди ж саме завдало МО РФ свій «високоточний удар».
Навіщо Москва все сильніше просуває «вбивчий» наратив
Паралельно з Росгвардією, Службою зовнішньої розвідки та «зірками політології» в інформаційну битву із Францією вступила Держдума. Її віцеспікер Толстой заявив: «Нам начхати на Макрона, на те, що він каже… і ми вб’ємо всіх французьких солдатів, які прибудуть на українську землю».
З огляду на те, що Толстой заявив не «якщо прибудуть», а «які прибудуть», можна припустити, що Росія внутрішньо вже погодилася з проривом і цієї «червоної лінії». За два роки вона поступово відсувалася за маршрутом: «удари по Криму» – «удари по Керченському мосту», «удари в глибину території РФ» – «захоплення території РФ» – «евакуація людей з території РФ» – «Бєлгородський напрямок». Москва психологічно вже готова до наступної лінії – «французької». І тому цей «вбивчий» наратив з усіх прасок буде все сильніше доноситися нею на європейську аудиторію.
НАСПРАВДІ, варто розуміти, що запрошення та прийняття іноземних військових контингентів – це право будь-якої суверенної країни. (Ті ж російські війська зараз перебувають в Сирії «на запрошення її уряду»). Тому Київ та умовний Париж, що називається, в своєму праві. Міжнародному.
Свого часу представник РФ в ООН Чуркін розмахував якимось «папірцем від Януковича» з проханням до Путіна ввести війська в Україну. За цією ж кремлівською логікою – чим Макрон гірший? Якщо Москва вважає Україну «своєю територію», то це виключно її фантомний біль, який Київ продовжуватиме лікувати. З Парижем або без нього. З НАТО чи без.
До речі, 21 березня Глава Військового комітету Альянсу Роб Бауер заявив, що «НАТО і Україна ближчі, ніж будь-коли» і висловив впевненість, що «шведський прапор буде не єдиним синьо-жовтим перед нашою штаб-квартирою». За його словами, «вторгнення Путіна ніколи не було пов’язане з якоюсь реальною загрозою безпеці від України чи НАТО, а лише з тим, що він боїться набагато потужнішого, ніж будь-яка зброя на Землі – демократії». Ось це і є головна «червона лінія» для кремлівського «наполеона». І заради її не перетину в Росії він ладен вбити в Україні скільки завгодно росіян.
Чи назавжди в Росії «путінізм»
21 березня відбувся передостанній акт російських «виборів». ЦВК РФ офіційно оголосила Путіна царем «президентом». Останній і урочистий інавгураційний акт «коронаційної» буде в травні. Цей фарс (якщо чогось не трапиться) знову повториться ще за шість років. А потім можливо ще. І ще.
У зв’язку з цим багато хто порушує питання: «гаразд, Путін – зрозуміло, а чи путінізм у Росії – назавжди?». Видання Foreign Affairs у своїй розлогій статті не надто оптимістичне. Ось її ключові тези:
- Путінізм на ранній стадії характеризувався поєднанням суспільної доброзичливості та байдужості. Байдужість, яку Кремль прищеплював, перешкоджаючи участі населення в політиці і сприяла авторитаризму.
- До 2022 року Росія прийшла до «путінізму воєнного часу». Він був повністю авторитарним та частково мобілізованим для війни, але при цьому залишав місце для самозаспокоєності та байдужості.
- Протягом майже 25 років перебування при владі Путін мав дві мети. Перша – створення величезної машини репресій, що знищує будь-які внутрішні сили, які протистоять йому, чи потенційно можуть це зробити. Друга – позбавити більшість росіян можливості уявити майбутнє без себе. «Путінізм назавжди» дає багатьом росіянам відчуття стабільності — це політична спадковість, яку вони дуже добре знають і приймають.
- Початок повномасштабної війни з Україною став важливим кроком у будівництві «вічного путінізму». Багато росіян тепер приймають такі доктринальні істини: Путін вміло веде необхідні бойові дії, він — єдиний, хто може очолювати Росію, і саме йому належить нести у майбутнє Росію на своїх плечах.
- Історія з Навальним – це знак, що «путінізм назавжди» не ховається, не маскується, не претендує на демократичність і не чутливий до зовнішнього впливу. Путін показує, що збирається діяти безкарно.
- Війна в Україні зробила «путінізм назавжди» сильнішим. Якщо російські військові почнуть досягати чогось наближеного до перемоги, путінська система стане ще агресивнішою всередині країни та за кордоном.
- Навіть якщо Путін раптово піде зі сцени, інструменти примусу, швидше за все і далі будуть там, де він їх по собі залишить — у Кремлі, службах безпеки та армії.
- Оскільки Путін не призначив наступника, після його відходу зі сцени цілком може початися боротьба за владу. Але її учасники (якщо їм вдасться запобігти кривавій бійні) матимуть безліч стимулів для збереження саме такої путінської системи.
Страшніша цифра для Кремля – 0,99%
Канцлер Німеччини Олаф Шольц на саміті ЄС у Брюсселі заявив, що «доходи від російських активів нікому не належать, тому їх можна використовувати на військову допомогу Україні». Єврокомісія, нагадаємо, раніше затвердила пропозицію щодо використання цих доходів для України.
Про необхідність використання російських коштів у війні проти Росії говорили ледь не з початку повномасштабного вторгнення. В Москві це вже звично називають «крадіжкою та порушенням міжнародного права», але вже визнають: «Без сумніву, слідом за цим поступово будуть викрадені і всі наші гроші, заморожені в ЄС».
НАСПРАВДІ, для Росії є набагато страшніша цифра – 0,99%. Відомий український фінансовий аналітик В’ячеслав Бутко порахував: «За два роки війни Україна отримала від міжнародних партнерів $192,8 млрд допомоги (військової – $101 млрд, фінансової – $74,8 млрд, гуманітарної – $17 млрд). В середньому на рік – $96,4 млрд. Основні донори – країни G7 (в т.ч. через міжнародні фінансові організації), країни Євросоюзу, що не входять до G7 (через ЄС та самостійно) та Норвегія. Їхній сумарний ВВП (за 2022 рік) – $52,2 трлн».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що зробити, аби санкції проти РФ стали більш дієвими
«Джерелом допомоги Україні є надходження до бюджетів. Середнє (зважене на розмір економіки країни) значення доходів бюджетів всіх рівнів до ВВП країн G7 та країн ЄС, що не входять до неї та Норвегії, становить 35%. В середньому до центрального бюджету вони залучають 53% доходів бюджетів усіх рівнів. Це – $9,683 трлн на рік. Таким чином підтримка України за один рік становить лише 0,99% їхніх сумарних річних бюджетних надходжень», – пояснює Бутко.
Звісно, можна по-різному ставитися до цієї цифри. Але що буде, коли країни-партнери нададуть Україні (крім російських грошей), хоча б ще декілька відсотків зі свого сумарного бюджету? Ось тоді вже новітнім «кутузовим» доведеться Москву ще раз палити, щоб «французам» не дісталася.
Хоча, можливо, це дійсно єдиний і дієвий спосіб позбавити Європу назавжди якщо не від путінізму, то хоча б від одного закомплексованого «наполеона».