Кремль шукає «старшого по Європі»: підсумки візиту Макрона в Київ та Москву

Спроби порозумітись із російським та українським колегами, в ході дводенного дипломатичного турне Емманюеля Макрона до Москви та Києва, отримали жвавий відгук у російських медіа.

До самої місії російські оглядачі поставилися схвально, але стримано. Акцентували на особистому мотиві Макрона: намаганні заробити балів напередодні президентських виборів, що чекають на Францію вже за два місяці.

Втім, більше уваги ЗМІ приділили іншій гаданій та очікуваній мотивації французького президента: набуттю суб’єктності Європою в контексті глобального діалогу Москви із Заходом.

Тривалий час неформальним лідером континентальної, «старої» Європи була Німеччина в особі незмінної канцлерки Ангели Меркель. Вона ж відігравала провідну роль і в «нормандському форматі». Тепер, на думку російських оглядачів, настав час Франції Макрона посісти це місце.

У своєму протистоянні із Заходом Путін весь час намагається зруйнувати єдність у лавах противника. Вихід Сполученого Королівства з ЄС вважали у Кремлі грандіозним успіхом. Відтоді можна було грати на протиставленні між однозначно ворожими «англосаксами» (Сполученими Штатами і Великою Британією) та більш прихильними і налаштованими на компроміси «європейцями» (Німеччиною, Францією, Італією тощо).

Саме у контексті такого протиставлення росіяни розглядають активізацію у сфері міжнародної політики Франції. Путіну потрібен новий «старший по Європі», з яким можна було б спільно «рятувати» континент від «американського засилля». Цій ролі пасує і теперішнє головування Франції в Раді ЄС, однак лідерство Парижа не обов’язково мусить обмежуватися піврічною каденцією у Раді.

Російський політолог Павло Тимофєєв вважає Макрона більш потужною фігурою, аніж новий канцлер ФРН Олаф Шольц.  Москва сподівається на Макрона як на нового Ніколя Саркозі, який під час П’ятиденної війни проти Грузії 2008 року поклав значну частину відповідальності за конфлікт на постраждалий Тбілісі.

Для цього Росія буде і надалі стимулювати антиамериканізм в ЄС в цілому й у Франції зокрема. Російські оглядачі постійно підкреслюють, що Європі слід прагнути «автономії» від колективного Заходу, в якому провідна скрипка належить США. Європа буцімто не вірить у плани російського нападу і в неї немає підстав приєднуватися до «влаштованого англосаксами спектаклю». Європа ближче до Росії та схильна бути більш чутливою до російських інтересів, побоювань і побажань.

Дуже характерно, що проєктуючи таку «конструктивну» для себе роль на Європу, російські коментатори відмовляють у суб’єктності східній половині ЄС, яка знаходиться набагато ближче до РФ, ніж Франція та Німеччина, – Польщі, Литві, Латвії, Естонії… Виходить якась нещира та фальшива повага до європейського суверенітету.

Намагаючись включити у формулу своїх відносин із «англосаксами» Європу Макрона, Путін демонструє не повагу до ЄС, а своє зверхнє імперське ставлення. Європу він розглядає як геополітичного слабака, якому належить обрати собі покровителя в Москві чи у Вашингтоні.

Саме у такому поблажливому і менторському тоні висвітлювався візит до Москви Емманюеля Макрона, всадженого за довгим столом на належній від господаря Кремля дистанції.

Показний скепсис російської аудиторії викликало небажання президента Франції обговорювати путінські пропозиції безпекових «гарантій» – мораторію на розширення НАТО і неодмінне скорочення військового потенціалу Альянсу до стану 1997 року. Москва, а вслід за нею і російські медіа, підносили цю тему до рівня головної в порядку денному розмови президентів. А загроза ескалації та вторгнення в Україну, через які Макрон власне і приїхав, подавалися як питання другорядні та не цікаві Москві.

Відсутність порозуміння у важливому для себе питанні російські коментатори вважають наслідком ще недостатньо міцних позицій Макрона у ЄС та коливанням слабкої Європи між Росією та Америкою. Однак, на думку оптимістів, це явище тимчасове.

Той же канцлер ФРН Шольц, який паралельно до московської зустрічі Макрона спілкувався з американським президентом Джо Байденом, не отримав бажаного у Вашингтоні – запевняють росіяни. Адже обіцянки США підстрахувати Європу з газом у випадку блокування американцями «Північного потоку», не стали для Шольца переконливими.

А от підсумками обговорення «другорядного» українського питання в Москві залишилися задоволені. З російських релізів випливає, що сторони зійшлися на думці, ніби основною проблемою України є невиконання Києвом Мінських домовленостей. Отже з Москви до української столиці президент Франції прямував з буцімто твердим наміром змусити Володимира Зеленського виконувати взяті на себе зобов’язання. І це мало стати чи не першою історією успіху в співпраці путінської Росії з Європою Макрона.

Насправді ж обидві зустрічі залишають багато питань і простору для різних трактувань їх результатів. У Києві Макрону підтвердили відданість Мінським угодам, однак як і раніше вилізла назовні проблема їх різночитання. Про це лідер Франції й зазначив на підсумковому брифінгу 8 лютого.

А ще Макрон анонсував пошук «нових механізмів гарантування безпеки», «новий безпеково-оборонний порядок, який влаштовував би всіх на континенті». Що це означає – наразі невідомо, але російські коментатори вже поспішили ототожнити такі заяви з планами «фінляндизації» України чи іншими варіантами задоволення прагнень Москви.

Total
29
Shares

Пов'язані статті