Ковбасна у центрі геополітики: дайджест російської пропаганди за 27 квітня

Росія кинула «свого» Медведчука, а Австрія не піддалась на «газовий аншлюс» Кремля. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 27 квітня.

  1. «Ковбасний кейс» придністровської скриньки Пандори
  2. Такі різні московські «провокації»
  3. Сльозогінний страх окупантів у Херсоні.
  4. Референдумна лихоманка пропагандистів
  5. Російським «тарганам» потрібна українська кров
  6. Газовий «аншлюс» Австрії не вдався
  7. Медведчук для Путіна менш «свій» ніж повітряний дилер кокаїну

«Ковбасний кейс» придністровської скриньки Пандори 

У придністровській скриньці Пандори, яку потроху відчиняє Росія, зранку 27 квітня з’явився більш точковий кейс – Ковбасна. Це невелике селище, розташоване поблизу кордону з Україною. Цінність Ковбасної лише у наявності складу з боєприпасами – «найбільшого у Східній Європі», – як пишуть пропагандисти. І його захоплення,  мовляв, дозволить Україні вести бойові дії протягом 10 років.

Тому, після спам-обстрілів місцевого населення, російська пропаганда перейшла до більш рішучих дій. У Ковбасній і над Ковбасною негайно з’явились українські диверсанти і дрони.

НАСПРАВДІ, цим складам 73 роки. Останній раз їх поповнювали під час виводу радянських військ з території колишніх «народних демократій»: НДР, ПНР, ЧССР та УНР. (Останню абревіатуру просимо не плутати з Україною. Йдеться про комуністичну Угорську Народну Республіку, яка закінчила своє існування 23 жовтня 1989 року).

Увесь цей «радянський» мотлох зберігають під охороною  російських військ, які перебувають тут вже 30 років, з часів генерала Лебедя. Власне, для збереження цього мотлоху, на думку багатьох, і було створена та сама «ПМР». І жила вона собі спокійно у своїй радянський капсулі увесь цей час. І виживала лише за рахунок контрабанди.

І ось кремлівським «геополітикам» спало на думку, що Україна настільки обеззброєна (незважаючи на регулярні, методичні і, що важливо, наростаючі поставки сучасної західної зброї (вже й наступальної), що вона не впорається без Ковбасної.

Такі різні московські «провокації»

Історія із залученням нікому не потрібної Ковбасної з мало кому відомої «ПМР» цікава і політикою подвійних стандартів у риториці Кремля. Радник ОПУ Олексій Арестович лише гіпотетично заявив, що «Молдова – наш найближчий сусід, доля якого нам далеко не байдужа. Ми завжди з молдавським народом стояли, стоїмо і стоятимемо. Тому Молдова може і до нас звертатися по допомогу», як вже прессекретар Путіна Дмитро Пєсков назвав цю заяву «провокаційною».

Цікаво, що нічого провокаційного Пєсков не помітив, коли, наприклад, партія «Єдина Росія» на початку січня цього року офіційно звернулася до російського керівництва з проханням дозволити постачання озброєння самопроголошеним «ДНР» та «ЛНР». (Неофіційно горезвісний «воєнторг» був для них відкритий завжди).

А якщо офіційно визнана у всьому світі Молдова, наприклад, офіційно звернеться за допомогою до офіційно визнаної у всьому світі України – це «провокація».

НАСПРАВДІ, Молдова «винесла собі вирок» (принаймні, в уяві Кремля), ще коли її президентка Майя Санду 19 квітня підписала закон про заборону в країні георгіївської стрічки та знаків Z та V.

«Ми не можемо допустити використання у нашій країні символів, які уособлюють чи підтримують вторгнення РФ в Україну. Символи змінюють сенс залежно від подій, і вони вже не мають нічого спільного з війною, що мала місце 77 років тому. Вони стосуються сьогоднішньої війни в Україні», – заявила Санду, підкресливши, що «ті, хто не засуджують війну, завтра або навіть сьогодні «можуть зажадати вбивати молдаван».

Кремлівська пропаганда негайно прокоментувала, що «Кишинів був змушений піти на цей крок, намагаючись зберегти залишки нейтралітету під тиском США, всього західного блоку та України».

Отже, Молдові приготуватись. А наступним може бути Киргизстан, де Z-символіка вже заборонена офіційно.

І вся ця історія триватиме, доки у росЗМІ й надалі писатимуть не Молдова, а «Молдавия», не Киргизстан, а «Киргизия», не Беларусь, а «Белоруссия». Фантомний біль за СРСР, НДР, ПНР та іншими «ЧССР»-ами не дає спокою Путіну і всім тим, хто хворіє в одній з ним палаті.

Сльозогінний страх окупантів у Херсоні

Наприклад, як у тимчасово окупованому українському Херсоні. 27 квітня там очікувався так званий референдум щодо створення «ХерНР».  Але, схоже на те, що до волевиявлення «отруєне нацистською пропагандою» місцеве населення ще не готове. Референдуму поки немає, а мітинги протесту вже є. Цікаво, як змінювалась кількість протестуючих у російських пропагандистів. Одні вказували – 15 осіб, інші – 150.

«Але сто тисяч сидять, дивляться російські новини. Думають, як далі буде життя складатися. Нормально буде складатися», – пише Захар Прилєпін.

НАСПРАВДІ, нічого нормально у окупантів не складається. Хоча б тому, що у результаті силового розгону мирного мітингу постраждали четверо осіб. Серед них 71-річна жінка з опіками грудної клітини і розривом легені та 50-річний чоловік, у якого перелам ноги.  Вік постраждалих чітко вказує, що жодної ностальгії за СРСР у херсонців немає. Чому? Питання навіть не риторичне.

До того ж, якщо 15-150 мирних людей розганяють за допомогою сльозогінного газу та світлошумових гранат, то це говорить лише про одне – окупанти відчувають страх. Звичайний страх. Намагатися примусити боятися інших людей можуть тільки ті, хто самі боїться.

 Референдумна лихоманка пропагандистів

Але референдум у Херсоні все одно дуже потрібен. Хоча б, аби створити телекартинку для Путіна. Адже інших «перемог» немає. А 9 травня близько. Вже навіть тренування почались. Але навіть тренування «референдуму» не виходять. Військовий кореспондент Андрій Цаплієнко, оприлюднив скріншот листування мешканців Херсону.

НАСПРАВДІ, як пояснив «Суспільному» херсонський політолог та економіст Володимир Молчанов: «Виборчі комісії, виборчі дільниці, списки – жодного з цих компонентів у них немає. Що вони зможуть зробити, це поставити скриньку десь на центральній площі та зняти картинку, може частково з тими, хто прийде за черговою дозою гуманітарки або привезеними з Криму «артистами». За його словами, це не справить враження навіть на росіян, оскільки вони прагнуть захоплення України й без «референдумів». Тому, з референдумом у Херсоні у окупантів сміх крізь сльози.

Російським «тарганам» потрібна українська кров

Ще одна сльозогінна історія про те, як пропагандисти намагаються пояснити російським глядачам, що ж власне робить армія РФ в Україні.

Ось один з них так заплутався у поясненнях, що заявив буквально наступне: «Війна – це геноцид росіян, бо вони напали на Україну і тепер помирають тут, а винен у цьому Захід, бо росіяни та українці один народ». Наприкінці свого спічу пропагандист прирівняв росіян до тарганів (!).

Рятувати цих тарганів пропонують за допомогою крові, яку, на думку депутатів Держдуми, мають здавати українські військовополонені для російських окупантів.

НАСПРАВДІ, «така практика примусового донорства була поширена в нацистських концтаборах… Росія грубо порушує статтю 26 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими», – наголошує уповноважена ВР з прав людини Людмила Денісова.

Якщо хто не знає, то, наприклад, у концентраційному таборі гітлерівців у Саласпілсі, створеному в окупованій Латвії 1941 року, за деякими даними, за три роки було викачано понад 3,5 тисячі літрів дитячої крові.

Газовий «аншлюс» Австрії не вдався

Якщо раніше, у своєму угарі «боротьби з неонацистами», російські пропагандисти вдавались до фейків для внутрішнього споживання, то тепер вони вийшли і на офіційний міжнародний рівень. Так, вони радісно повідомили, що «влада Австрії та австрійський газовий регулятор OMV прийняли умови оплати російського газу в рублях.»

НАСПРАВДІ, тут не витримав навіть сам канцлер Австрії Карл Нехаммер, який з особистого смартфону спростував фейки російської пропаганди: «OMV продовжить платити за газ у євро. Австрія суворо дотримується спільно узгоджених санкцій ЄС», – написав він.

Медведчук для Путіна менш «свій» ніж повітряний доставщик кокаїну 

І наостанок про Віктора Медведчука, якого Росія так довго позиціонувала «своїм», що той сам у це повірив. 27 квітня стало відомо, що американця Тревора Ріда, якого свого часу засудили в РФ на 9 років за побутову п’яну бійку з поліцейськими, обміняли на російського льотчика Костянтина Ярошенка. Його було заарештовано у 2010 році в Ліберії за звинуваченням у підготовці до транспортування великої партії кокаїну. Пізніше наркокур’єра депортували до США, де у вересні 2011 року засудили до 20 років ув’язнення. Власне, коли в Росії засуджували Ріда, вже тоді було ясно, що це заручник для обміну. Але для якого? 

Як з’ясувалось, кокаїновий повітряний кур’єр Ярошенко для Путіна важливіший, ніж його кум Медведчук. І цим сказано все. Навіть не для його дружини Оксани  Марченко, а для колаборантів Херсонщини Володимира Сальдо та Олександра Кобця. На відміну від Медведчука, Путін, навіть їх прізвищ не знає.  

Total
7
Shares

Пов'язані статті