Фейки, спростовані проектом StopFake в 2014—2017 роках: наративи та джерела

 StopFake

Аналітичний звіт містить результати дослідження, здійсненого аналітиками StopFake, на основі архівної бази спростованих порідомлень із російських ЗМІ. 

Проект StopFake спростував понад тисячу фейкових новин про Україну за перші чотири роки свого існування. У цьому дослідженні ми  представляємо результати кількісного опрацювання фейків, спростованих командою StopFake. Застосовуючи метод контент-аналізу, StopFake проіндексував зібрані матеріали на предмет джерел походження та тематики фейків для того, щоб відтворити цілісну картину медійної «екосистеми»,  яка генерує фейки про Україну, а також виявити, які ключові наративи конструює російська пропаганди зокрема засобами фейкових матеріалів. Таким чином, головними категоріями аналізу зібраних матеріалів були джерела походження фейків та теми матеріалів. Одиниця аналізу — новинний матеріал із спростуванням фейкової інформації, опублікований на сайті StopFake.

Масив опрацьованих матеріалів — 919 новин/повідомлень, за період з березня 2014 р. по червень 2017 р. З цих 919 матеріалів — 804 новинних повідомлення.

Контент-аналіз спростованих фейків дозволив ідентифікувати вичерпний перелік ЗМІ, які були джерелом фейків або їх розповсюджували, а також виявити тенденції в поширенні фейків різними типами ЗМІ. Друга частина дослідження стосувалась аналізу тематичної структури фейків. Виявлений тематичний розподіл ілюструє тенденції у наративах, що їх конструює російська пропаганди стосовно України: динаміку просування певних тем та меседжів, засобів конструювання меседжів, модифікації наративів тощо.

Джерела фейків

Серед джерел фейків StopFake виявив 178 медіа. Абсолютним лідером поширення неправдивої інформації про Україну є російські ЗМІ (85 зі 178). Серед джерел поширення фейків дослідження також ідентифікувало 34 українських ЗМІ, 20 — ЗМІ так званих «ДНР» та «ЛНР», 39 — медіа з інших країн. Значна частина медіа з інших країн представлена чеськими, угорськими та словацькими новинними сайтами. Таким чином, можна констатувати, що російська пропаганда функціонує у повноцінній «екосистемі» розповсюдження неправдивої інформації, разом з іншими типами пропагандистських матеріалів (наприклад, заангажованою «аналітикою» тощо). Розгалуженість цієї екосистеми має як зовнішній, так і внутрішній вимір.

У зовнішньому вимірі йдеться про мережу ЗМІ та міжнародних спікерів, афілійованих з Росією, підтримку альтернативних медіа та неурядових організацій у різних країнах.

Внутрішня розгалуженість представлена залученістю великої кількості медіаорганізацій різного типу для розповсюдження пропагандистського контенту. Зокрема, аналіз спростованих фейків про Україну виявив таких лідерів серед російських ЗМІ: найбільше фейків згенерував медіахолдинг Міністерства оборони Росії «Звезда» (79 матеріалів), на другому місці — сайт Украина.ру (73 матеріали), на третьому — інформаційне агентство «РИА Новости» (62 матеріали).

Джерелами значної кількості фейкових новин були також телеканали «Россия 24» (48 матеріалів), RT (38 матеріалів), LIFE (38 матеріалів), «НТВ» (32 матеріали), інформаційне агентство «ТАСС» (31 матеріал), Lenta.ru (30 матеріалів), «Первый канал» (25 матеріалів), «Комсомольськая правда» (20 матеріалів).

Таким чином, можна констатувати, що російська пропаганда цілеспрямовано поширюється широкою мережею медіа, яка включає як російські державні інформаційні агентства («РИА Новости», «ТАСС») і телеканали («Россия 24», RT), так і приватні медіа (LIFE, «НТВ» тощо); як телебачення, так і пресу (напр., «Комсомольськая правда», «Известия»), а також онлайн-медіа (Lenta.ru, Взгляд.ру та ін.).

Кількість фейкових матеріалів, що їх розповсюджують провідні російські медіа промовисто свідчить про систематичність зусиль із поширення пропаганди. І хоча перелік ЗМІ, що їх StopFake ідентифікував серед поширювачів неправдивої інформації, містить і деякі українські ЗМІ або такі, що маскуються під українські, медіа інших країн, кількість поширених фейків ними порівняно з провідними російськими ЗМІ відрізняється у десятки разів. Так,  найбільшу кількість фейків серед так званих «українських» ЗМІ — а саме 7 матеріалів — було виявлено у контенті сайту https://nahnews.org (так зване «Новостное агентство Харьков»).

Як тепер вже  відомо, так зване «Новостное агентство Харьков» є складовою петербурзької «фабрики тролів».  Цей сайт, як і низка схожих, насправді є безпосередньо керованим та редагованим з Росії та навіть не має жодного місцевого кореспондента у Харкові. Варто також зауважити, що сайт nahnews.org послідовно відтворює ключові тези російської пропаганди стосовно України.   

6 матеріалів було ідентифіковано як фейки на сайті «Обозреватель». Решта ж українських та іноземних ЗМІ були джерелом не більш як 1—3 фейків серед тих, які спростував StopFake.

Тематика фейків

Проаналізувавши вибірку з 500 матеріалів — прикладів кремлівської пропаганди, вдалось ідентифікувати 18 тем, що їх об’єднують. Вперше цю класифікацію здійснив співзасновник StopFake Євген Федченко у своїй статті Kremlin Propaganda: Soviet Active Measures by Other Means (Estonian Journal of Military Studies), Volume 2, 2016, pp. 140–169 www.ksk.edu.ee/publikatsioonid):

  1. Незаконне захоплення влади в Україні в результаті повалення законного керівництва (Сoup d’état)
  2. Україна — «фашистська держава»
  3. Україна — «держава, яка не відбулась»(failed state)
  4. Росія не є окупантом і не здійснювала військового нападу на Україну
  5. Дискредитація українських Збройних сил
  6. Фейки, що дискредитують добровольчі батальйони, які офіційно увійшли до складу Збройних Сил України у 2015 році
  7. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) та біженці з Донбасу та Криму
  8. Територіальний розпад України
  9. «Територіальні претензії» від сусідніх країн (претензії на частини України, які будуть приєднані такими країнами, як Польща, Угорщина, Румунія або Словаччина)
  10. Фейкова легітимізація анексії та окупації Криму з використанням представників іноземних урядів, міжнародних організацій та іноземних ЗМІ
  11. Фейкі, які «пояснюють», що війна в Україні фактично здійснюється американськими військовими, НАТО чи західними приватними військовими контракторами
  12. Зменшення західної підтримки України — «втома від української тематики»
  13. Маніпулювання міжнародними організаціями
  14. Фейки, що маніпулюють політичними та економічними відносинами між Україною та ЄС (наприклад безвізовий режим, Договір про вільну торгівлю, пісенний конкурс «Євробачення» тощо)
  15. Розповіді про розпад ЄС, розпад США та Заходу в цілому, «громадянська війна», яка тим ніби то точиться, їх незначущість  у світовій геополітиці
  16. MH17
  17. Фейки щодо використання Заходом біологічної зброєю проти українців або на тимчасово окупованих територіях (історії про СНІД / Зіка / інші захворювання)
  18. Фейкове змішування тематик Україна/Сирія/терористи з ІДІЛ (наприклад, кримські татари зображуються як джихадисти, Україна — як навчальний майданчик для терористів (http://www.ksk.edu.ee/wp-content/uploads/2016/12/soigiadlane_2_www.pdf, стор 159)

Аналіз тем, представлених у фейкових матеріалах, продемонстрував, з одного боку, їх доволі велике різноманіття; з іншого боку — тяглість у просуванні російських наративів щодо України. Проягом чотирьох років в медіа систематично просувались певні акценти, які мали би вплинути на громадську думку серед різних аудиторій.

Зокрема, найбільша кількість спростованих матеріалів (121) стосувалась української армії та добровольчих батальойнів.

З перших днів військового протистояння з боку російських окупантів, активні напади на українську армію розпочалися і в кремлівських медіа. Головна мета цих матеріалів представити українську армію на противагу російській — слабкою та некерованою. На прикладі таких новин добре простежується, як російська пропаганда будувала дестабілізаційну та агресивну риторику щодо формування ставлення до українських військових. Описуючи українську сторону, російські ЗМІ використовували формулювання — «збройний переворот», «київський режим», «хунта», «дезертирство», та розсталяла чітко окреслені героїчні акценти відносно до Росії — «Росія допомагає братнім народам», «Росія не веде війни», «російська армія благородна та миротворча». Таким чином, російська пропаганда не просто викривлювала змісти, маніпулювала, штучно формуючи певні міфи та уявлення, а й здійснювала ціннісну та етичну інверсію, коли злочинець зображується жертвою, а жертва обвинувачується у скоєнні злочину.

Окреме значення приділялось просуванню ідеї про «Свавілля української армії». У рамках цієї тематики російською пропагандою було створена низка шокуючих та абсурдних фейкових повідомлень, в яких розповідалось про масові безчинства українських військових. Згадаємо відомий приклад пропагандистського відеоповідомлення про нібито звірства українських військових в селі Степанівка Шахтерського району Донецької області. 2 листопада 2014 року в ефірі російського «Першого каналу» транслювалося відео, в якому розповідалось про військові дії в цьому селі.  В сюжеті   самопроголошений «голова сільської громади» Віктор Бікодоров говорить про те, як в село нібито увійшли українські війська і зігнали всіх жителів в одному місці. На питання місцевих мешканців: «за що ви воюєте на нашій землі», прозвучала відповідь: «Нам пообіцяли клаптик землі і два раба». Відео є яскравим прикладом абсурдної та відвертої маніпуляції російських пропагандистів. У матеріалі відсутні будь які докази та офіціальні підтвердження цих слів. Відеоряд складався з динамічної нарізки кадрів, які фактично є синтезом епізодів, відзнятих в селі Степанівка в 2014 році та  документальної хроніки жахіть часів другої світової війни. Українську армію автори матеріалу називають «карателями», а використання відеоряду звірств німецько-фашистських загарбників, слугувало маніпулятивною аналогією між цими подіями. Журналісти «Першого каналу» бездоказово асоціювали українців з фашистами, створюючи у телеглядачів негативне ставлення до них. Разом з тим автори замовчують той факт, що саме сепаратисти знищили селище під час обстрілів.

В основу численні брехливих повідомлення про те, що ніби «карателі били солдатських матерів», «знищували дитячі садочки», «вбивали священиків», «розстрілювали мирні села» лягали емоційні сюжети, які будувалися за відсутності логіки,  аргументів та доказів, мали психологічні впливи на аудиторію, залякуючі та формуючи крайньо негативне ставлення до українських військових та України в цілому.

Таким чином, кожен дев’ятий матеріал містив неправдиву інформацію про українських військових, що за кумулятивним ефектом мало створити криміналізований образ українських збройних сил та делегітимізувати їх.

Другим за популярністю був фрейм про Україну як «фашистську державу» (82 матеріали).

Значну частину фейків становили матеріали про анексію Криму (69 матеріалів), деградацію української політики (69 матеріалів), а також «новини», які начебто підтверджували тезу про те, що війна в Україні — справа рук США та/або НАТО, а воюють з українського боку — приватні найманці (66 матеріалів).

Намагаючись сформувати негативний образ українського військового та командування як ворогів та нападників безжальних та водночас непрофесійних, російська пропаганда поєднує цю тему з наративом «ключового ворога — Заходу», який веде глобальну геополітичну війну проти Росії, а Україна в цій боротьбі є лише полем бойових дій. В цьому контексті образ української армії отримує нові змістові складові. За численними повідомленнями, які були опубліковані в російських медіа, саме Захід (США та НАТО) ведуть в Україні війну. Серед таких повідомлень: «На стороні України воюють найманці з США», «В українській армії воюють афроамериканці», «На стороні України воює польська приватна компанія ASBS Othago», «П’яні американські солдати спричинили бійку в Маріуполі».

Ще одним із яскравих наративів, який увібрав у себе спектр дій російської пропаганди щодо дискримінації української армії — стала тема  «Boeing MH17» (33). Численні медіаматеріали,  в яких обвинувачується українська армія, говорилося про те, що західні країни визнали винною українську сторону, вигадувалися висновки слідчих комісій.

«Україна все хотіла збити, нарешті російський літак-шпигун і нарешті збила об’єкт, який виявився літаком, котрий просто не знав, що тут безпольотна зона оголошена Україною» — цитата Пургина в матеріалі РІА Новості.

«Ймовірною метою української ракети, що потрапила в літак Boeing 777 компанії Malaysia Airlines, міг бути літак президента Росії, повідомляє джерело в Росавіації. Борт «номер один» поблизу Варшави перетнувся з малайзійським лайнером в одній точці і на одному ешелоні» — цитата з матеріалу RT.

Однак у випадку з темою «Boeing MH17» головною метою російських медіа було не створити уявлення про винного, адже про непричетність української сторони до цього злочину говорило більшість фактів та доказів, а скоріше створити ефект «інформаційного шуму», коли через численні інформаційні повідомлення про цю подію аудиторія повністю перестає аналізувати ситуацію та сприймає ту позицію, яка транслюється більшістю медіа.

Чимало уваги також отримали такі теми, як «зменшення підтримки України Заходом» (50 матеріалів) та відносини Україна-ЄС (46 матеріалів).

Наприкінці 2015 року пропагандистська тематика в контексті України змінюється та набирає нових змістів. Стає очевидним геополітичний розмах Росії та універсальність методів пропаганди, які тепер вона застосовує по відношенні до різних країн — Сирії, Туреччини, Німеччини тощо.  Цікавої трансформації набуло висвітлення тем, які пов’язані з українською, турецькою та сирійською тематикою. В російських медіа з’являються метеріали «Туркобандерівці: на Україні воюють джихадисти» (телеканал Росія 24) або «Батальйон «Азов» готовий разом з Туреччиною воювати проти Росії в Сирії» (RT), «На боці сирійських терористів воюють українці» (nbnews.com.ua) (35 матеріали). В цьому випадку російські медіа створюють синтетичний образ ворога, який нібито вбирає всі основні загрози для Росії.

Загалом аналіз тематики фейків та представлених фреймів показує послідовні намагання російської пропаганди сконструювати образ України як failed state, через делегітимізацію збройних сил, керівництва держави та політик у різних сферах. Ще один ключовий елемент конструювання образу України на додачу до failed state — зображення українського суспільства як такого, де дедалі більшу вагу набирають крайні націоналістичні погляди та групи, що виділяють такі погляди.


Автори дослідження: Дарія Орлова, Ольга Макар, Вікторія Романюк, Марія Жданова

Total
0
Shares

Пов'язані статті