Чи готова Європа до нового Берлінського муру: дайджест пропаганди за 28 грудня 2023 року

Навігація та корисні матеріали

Москва озвучила «плани СВО» на наступний рік і свою «переговорну» позицію. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 28 грудня 2023 року.

1. У мартиролог путінських «героїв» потрапив «тулунський маніяк»
2. РФ готує українських дітей до війни проти батьківщини
3. Для Росії санкції – не «море по коліно»
4. Від Бердянська до Берліна – відстань невелика

У мартиролог путінських «героїв» потрапив «тулунський маніяк»

Місяць тому довгий список убивць і маніяків, які отримали помилування від Путіна за готовність вбивати не лише вдома, а ще й в Україні, поповнився двома канібалами. А 28 грудня стало відомо, що на війні в Україні загинув «тулунський маніяк» – 55-річний Павло Шувалов, який у Росії зґвалтував 27 жінок, двох із яких убив. (Про нього, навіть, був знятий документальний фільм «Тулунський маніяк. Полонянки шкіряного мішка»). У 2021-му він отримав 24 роки тюрми. А 2023-го його випустили з колонії. Шувалов прибув в Україну на початку травня і загинув.

НАСПРАВДІ, якби не українці, цей та багато інших виродків цілком ймовірно вже б розгулювали на свободі по Росії та ще й у статусі героя. Перед тим, як опинитися в Україні, його, звісно, помилував Путін. Загалом завербовані в колоніях тільки найманці ПВК «Вагнер», які отримали помилування від президента Росії, вже після участі у війні з Україною стали фігурантами щонайменше 192 кримінальних справ у 2023 році.

Як підрахувала «Верстка», публічно повідомлялося про 32 злочини, скоєні колишніми в’язнями після повернення з фронту, ще 160 кримінальних справ виявили в судових картотеках. Найбільше проваджень – 83 – порушено за статтями «крадіжка», «грабіж» та «розбій».

Зі 160 знайдених кримінальних справ подробиці вироків відомі у 105. Серед них: 36 – за тяжкими та особливо тяжкими статтями, 41 – за статтями середньої тяжкості. Деякі кримінальні справи містять до восьми злочинів, десятьох помилуваних Путіним судять за двома або трьома кримінальними справами, а одного відразу за шістьма. 

РФ готує українських дітей до війни проти батьківщини

Досить великого розголосу набула стаття в виданні «Nikkei Asia», в якій з посиланням на джерела стверджується, що Путін у березні 2023 року нібито сказав Сі Цзіньпіну, що Росія «буде воювати щонайменше п’ять років в Україні». Питання «Хто ж саме воюватиме?» у контексті великої кількості депортованих до РФ українських дітей, звучить страшно. Достатньо згадати історію 17-річного Богдана Єрмохіна, раніше вивезеного до РФ з окупованого Маріуполя. Йому надіслали повістку з вимогою стати на військовий облік.

НАСПРАВДІ, за даними Українського національного інформаційного бюро, станом на кінець цього року на батьківщину з РФ вдалося повернути лише 387 із понад 19 тисяч українських дітей. І їхня депортація триває з 2014-го. Наступного року дітям, яким тоді, наприклад, було по 8-10 років, виповниться по 18-20. І вони також стануть (або вже стали) військовозобов’язаними у РФ.

Частина українських дітей, депортованих до РФ, вже влаштована до російських родин. «Там усі стикаються з перевихованням. Їм кажуть: «Ти – росіянин. Ти використовуєш російську мову. Ти забуваєш про все, що було раніше, і починаєш нове життя. Ідеш до школи, отримуєш нові, російські документи. Виховуєшся справжнім росіянином. І ти маєш бути вдячним за те, що ми тебе врятували», – заявив DW уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець.

Велика кількість депортованих українських дітей зараз носять мілітарну форму та проходять відповідну підготовку у російських дитячих таборах. Це й викликає побоювання, що Путін планує використовувати їх як солдатів у подальшій «5-річній війні проти України».

Вже з моменту окупації Криму Москва проводила кампанію з русифікації та індоктринації українських дітей, яка включає постійне повторення пропаганди, суміш обіцянок і залякування. Молодь переконують, що Україна все одно буде розбомблена й зруйнована, а українські діти не потрібні своїм батькам і т.д.

Ксенія, сестра українського підлітка, якого помістили до російської родини, розповіла The New York Times про зустріч із братом: «Він був розгублений, стривожений, ніби йому погрожували і сказали не розмовляти зі мною. Коли я простягла руку, щоб обійняти, адже ми не бачилися 9 місяців, він усунувся. Брат повторював фразу: «Це не війна, це спецоперація».

Те, що депортовані українські діти це повторюють, – проблема. Те, що Путін через певний час їх може відправити їх воювати проти своєї ж батьківщини – злочин.

Для Росії санкції – не «море по коліно»

Для путінської «воєнної п’ятирічки» вже знайшлося і соціально-економічне обґрунтування. Його сформулював міністр оборони РФ Шойгу: «Тільки продовжуючи бойові дії в Україні та розширюючи армію, можна досягти соціально-економічного розвитку Росії».

НАСПРАВДІ, про рівень цього розвитку нещодавно розповіла глава Центробанку РФ Ельвіра Набіулліна, яка знає реальну ціну російського рубля (нагадаємо, ще у квітні він тягнувся до замбійської квачі). У своєму інтерв’ю – вперше після початку повномасштабного вторгнення в Україну, вона перерахувала санкції, які найбільше вдарили по російському фінансовому сектору.

Найболючішим виявилося відключення Росії від SWIFT. За словами Набіулліної, РФ готувалася до подібного сценарію ще з 2014 року і налаштовувала національну платіжну систему, що, однак, не вирішило проблему транскордонних переказів: «Так, вибудовуються ланцюжки, вони постійно змінюються, але це залишається ще проблемою для багатьох підприємств».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як НБУ переграє Центробанк РФ

Ще одним ударом Набіулліна назвала замороження активів російського Центробанку за кордоном. «Дуже болісною темою стало блокування та замороження активів приватних осіб – мільйонів людей, які не потрапили під санкції, але опинилися із замороженими грошима», – додала вона.

І зазначила, що «Росії варто готуватися до посилення санкційного тиску, навіть якщо є спокуса думати, що тепер нам море по коліно».

Від Бердянська до Берліна – відстань невелика

І наостанок про плани Москви на наступний рік. Їх 28 грудня озвучив Медведєв: «СВО продовжиться, її мета – роззброєння українських військ та відмова нинішньої української держави від ідеології неонацизму… А Одеса, Дніпропетровськ, Харків, Миколаїв, Київ – російські, тимчасово окуповані міста, поки що марковані жовто-блакитним». Особливої уваги заслуговує те, як Медведєв помаркував лапками переговорну позицію Росії.

НАСПРАВДІ, ці «переговори» в лапках – сигнал саме для Заходу. Адже з вуст його політиків досі лунають наївні заклики. Одним з останніх став прем’єр-міністр федеральної землі Саксонія у ФРН Міхаель Кречмер, який в інтерв’ю виданням медіагрупи Funke заявив, що для досягнення перемир’я в Україні «Києву можливо доведеться визнати, що окуповані території РФ йому тимчасово недоступні». При цьому він визнає, що «жоден квадратний метр української території не став російським. Але, як і у випадку з іншими великими конфліктами, для остаточного вирішення потрібен час».

Кречмер також закликав уряд ФРН не припиняти постачати зброю Україні, а й водночас шукати дипломатичні способи припинення війни. Він визнав, що Росія для Німеччини – «небезпечний, непередбачуваний сусід». Однак, на його думку, ідея «послабити РФ у військовому, політичному та економічному відношенні, щоб вона не становила для нас загрози, – це підхід родом із XIX століття. Він закладає основу для подальших конфліктів».

Звісно, Європа та світ можуть знову спробувати «задобрити» Росію, «щоб вона не становила для нас загрози». З часу агресії проти Грузії 2008 року та України – з 2014-го це робилося вже не раз. Починаючи з проведення Олімпіад та чемпіонатів світу з футболу і завершуючи будівництвом «Північних потоків». Путін вже тоді відчув, що Європа – слабка. Зараз підстав так вважати в нього буде ще більше. 

І він піде далі. І ось тоді вслід за визнанням «тимчасово недоступним» Маріуполя чи Мелітополя, наступними (за головним «національним проєктом» Путіна і планами Медведєва) можуть стати Харків, Одеса, Київ. А потім Варшава і столиця тієї самої Саксонії – Дрезден.

За умов того, що із 84,4 млн осіб громадян ФРН тільки 17% заявили про готовність стати на захист держави (ще 19% «імовірно» зробили б це), – шлях до місць своєї КГБ-стської молодості Путін пройде швидко. Тому зупинити його треба саме зараз, і саме поразкою, а не розмінюватися на визнання «тимчасової недоступності» Бердянська. 

Від нього до столиці ФРН не така вже й велика відстань. А з моменту руйнування Берлінського муру пройшло не так вже й багато часу. На усвідомлення цього простого факту у Європи є лише рік. Наступний. 2024-й.