Навігація та корисні матеріали
Російський лідер усе своє політичне життя характеризувався агресивною манерою поведінки, намагався зображати із себе «крутого хлопця», виглядаючи вождем та уявляючи себе кіногероєм. Проте Путін вже давно є старіючим диктатором, чия поведінка здебільшого є далекою від адекватності у цивілізованому світі.
Подібні ж тенденції можна прослідкувати й у політиці самої Російської Федерації, як внутрішній, так і зовнішній.
Один з небагатьох пунктів, через який із Росією досі рахувалися на міжнародній арені, – «військова міць». Росія усі останні 20 років витрачала мільярди на побудову свого образу. «Друга армія світу», «аналогов нєт», «сильна наддержава», яка може змусити США та Європу рахуватися зі своїми амбіціями на межі божевілля.
Увага Росії всі ці роки спрямовувалася саме туди – на формування образу. Натомість внутрішні та економічні проблеми залишалися поза увагою. Але й «військова могуть» Росії розбилася на друзки, зіткнувшись зі Збройними Силами України. Власне, поразка РФ в Україні, західні санкції, ізоляція та витрати стали дзеркалом для Росії, у якому можна побачити «звичайну» (а не «вєлікую») і разом з тим деградуючу країну.
Влада Росії – «цар», а суспільство – всього лише «натовп»
Корінням багатьох бід у Росії є її історія, у якій завищена роль особистості, точніше, значущість фігури правителя у державі. Ні триста років тому, ні зараз у Росії не було конкуруючих політичних сил (що необхідно для демократії), як і тиску на лідера з боку суспільства. Як наслідок – збереження авторитарної влади аж до сьогоднішнього дня.
А влада у РФ завжди робила ставку на «психологію натовпу». Тобто суспільство не повинно мати можливостей для використання свого суверенного права – обирати та припиняти повноваження уряду. Але от який парадокс: на початку свого першого президентського терміну (того, що був ще у минулому сторіччі) Путін позиціонував себе як проєвропейський політик. Сьогодні ж він протистоїть європейським цінностям та всьому цивілізованому світу. І що ми бачимо! Він досі зберігає приблизно той самий рівень своєї підтримки серед росіян.
Узурпація влади у Росії стала причиною придушення демократії. А це, фактично, забрало шанси цієї держави на можливий розвиток.
Натомість вихід, який знайшла для себе Росія, – привласнити собі чужу історію (привіт, міфи про «Київську Русь», яка нібито дала початок РФ). А після – завжди шукати ворога ззовні, розпочинати війни та «розхитувати» інші країни.
Росія обрала шлях залякування світу, а не розвитку
Країни Заходу та Європи вже давно усвідомили, що демократичні інституції набагато ефективніші за тоталітарні. Натомість ставка Росії досі на авторитаризм, при чому близький до диктатури силової та військової верхівки.
Тому, власне, головний вектор політики РФ досі – пропагувати агресію, залякуючи світ новою Світовою війною, якої, як ще нещодавно вірили у Європі, більше ніколи не буде.
Річ у тому, що у Кремлі розуміють: якщо конкуренція вийде за межі військової сфери, наприклад, у площину економіки чи медицини, то усі побачать правду – Росія пастиме задніх. Тому навіщо вкладати шалені ресурси у розвиток, коли можна вдаватися до нецивілізованих методів, тероризуючи світ війнами та голодом?
Але й у цій орієнтованій на «військову міць» стратегії РФ можливі значні прорахунки. І один із них – це ставка на нібито «необмежені» ресурси.
Що не так із «величчю» Росії?
Економіка Росії як була, так і залишається сировинною. І при цьому надзвичайно нікчемною у порівнянні, наприклад, зі США та Китаєм.
Ресурси, на які покладається РФ, могли змінюватися (золото, нафта, газ), але залишалися центральними для її бюджету. Наразі близько 40-50% бюджетних надходжень генерує нафтогазовий сектор. І ця частка може й надалі зростати. А це робить Росію вразливою.
США та Європа вже застосували жорсткі санкції проти Росії через її вторгнення в Україну. І ці санкції завдали непоправного удару російській економіці. Щоправда, у довгій, а не короткій перспективі. І якщо росіяни зараз, можливо, не відчувають їх повною мірою, то через 3-5 років вони торкнуться ледве не кожної російської родини.
Справді, Європі дуже непросто включити всю енергетику у санкційний пакет, адже близько 40% газу, що імпортується до ЄС, є російським. Проте курс на поступову відмову Заходу від усього російського вже виглядає невідворотним. І для Росії насправді це є значно більшою проблемою, ніж для Європи. Адже переорієнтація нафти та газу з РФ на Азію вимагатиме багато часу та колосальних ресурсів (зокрема, для будівництва необхідної інфраструктури).
Наслідком буде – падіння видобутку та, відповідно, доходів, які потрібні РФ для продовження своєї агресивної, але дуже дороговартісної політики.
Наостанок
Російському населенню вже давно час зрозуміти, що причиною минулих, нинішніх та майбутніх бід є тотальне неприйняття їхньою владою реальності, у якій Росія – це посередня країна, у якої немає якогось «особливого шляху». Аби отримати шанс на добробут, РФ потрібно зупинити цей процес ізоляції та відсторонення від всього цивілізованого світу. Проте сьогодні, на жаль, збройна агресія проти України – це єдиний фактор, через який з цією країною й досі вимушені вести перемовини на політичній міжнародній арені.
Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.
