Навігація та корисні матеріали
Центр стратегічних комунікацій згадує та спростовує основні міфи російської пропаганди навколо конфлікту на сході України протягом 2014-2022 років.
1. «Почуйте Донбас!»
Російська пропаганда часто апелює до начебто безправного становища Донбасу у складі України. Мовляв, у Києві не поважали, не рахувалися з інтересами, тому й не лишили регіону іншого виходу, ніж відділення.
Насправді, це брехня та маніпуляція. Більшість часу протягом 1991-2014 років в Україні при владі були президенти – фаворити виборців Донецької та Луганської областей. Останній з них, Янукович, не лише сам походив з Донбасу, але й привів до влади в країні так званий «донецький клан».
Донбас – це не лише прихильники Путіна та Януковича. У 2014 році в містах Донеччини та Луганщини був потужний рух за єдність України. Сотні тисяч людей виїхали, щоб не жити в російській окупації. Десятки тисяч східняків воюють у складі Сил оборони.
Життя регіону назавжди розділилося на «до»та «після». Символами українського Донбасу були «Донбас-арена» і прийом міжнародного чемпіонату Євро-2012. Символами окупації – концтабір «Ізоляція» та мобілізація «гарматного м’яса» на війну проти власної країни.
2. «Новоросія» і «народні республіки»
Путін та його посіпаки люблять повторювати, що в складі України випадково опинилися російські історичні землі, де живуть російські люди, які понад усе прагнуть возз’єднання із Росією.
У 2014 році для прикриття апетитів Москви замість областей півдня і сходу України вигадали «Новоросію» та «народні республіки». Ця псевдоісторична конструкція хитка, бо стоїть на рихлому фундаменті брехні.
Новоросія – не більше, ніж назва кількох адміністративних утворень Російської імперії. Від початку масової колонізації в 18 столітті тут стабільно переважає українське населення, що й дало підстави включити цей край до складу Української Народної Республіки, а пізніше – радянської України.
Донбас знаходиться у складі України стільки ж часу, скільки існує сама сучасна українська державність – понад сотню років. А в 1991-му майже 84% мешканців Донеччини та Луганщини проголосували за українську незалежність.
3. «Україна першою напала»
Україна ніколи не нападала на жодну сусідню країну. Донецька та Луганська області також є Україною, її невід’ємною частиною, а сама на себе Україна напасти не могла за визначенням.
На початку 2014 року держава була розбурхана революцією й ослаблена втечею за кордон її проросійської влади. В окремих регіонах залишалися об’єднані «антимайданом» прихильники Януковича. Їх настроями скористалася Росія для свого гібридного вторгнення.
Російська агентура, зокрема озброєні бойовики Ігоря Гіркіна, почала захоплювати міста на сході, проголошуючи не лише незгоду з новою владою в Києві, а й розрив з українською державою. Вони ж перші відкрили вогонь на ураження: 13 квітня вбили співробітника СБУ Геннадія Біліченка. В подальші дні вбивства продовжилися.
Вихід ситуації з-під контролю та загроза повторення кримського сценарію спонукали керівництво України оголосити АТО 14 квітня. Сама назва операції не передбачала повномасштабного конфлікту. Її метою було відновлення миру і конституційного ладу в регіоні. Однак бойовики, при все більшому залученні Росії, вдалися до ескалації, вбивств і терактів, розкручуючи маховик війни.
4. «Росія тут ні при чому»
У представленні російської пропаганди, на Донбасі повстали звичайні шахтарі та трактористи, які купили екіпірування у воєнторзі, а військовою технікою і зброєю заволоділи в бою як трофеями.
Насправді, якби не РФ, то ніяка АТО взагалі б не знадобилася, а Донецьк і Луганськ нині були мирними та квітучими європейськими містами. План розчленування України розробили в Москві – як покарання за небажання українців жити з Януковичем та інтегруватися з Росією.
Росіяни постачали бойовикам і своїй агентурі зброю та військову техніку. Досить швидко на Донбасі були помічені кадрові військовослужбовці ЗС РФ. Через кордон сили АТО обстрілювала російська артилерія та авіація. Згодом в Україну зайшли цілі батальйонно-тактичні групи з Росії. Вони й урятували бойовиків та найманців від неминучої поразки.
На переговорах у Мінську Путін вдавав з себе нейтрального посередника і миротворця. Але саме до нього апелювали, вимагаючи припинити наступ на Донбасі. Залежність, підлеглість і керованість антиукраїнських формувань з боку Москви не викликала ні в кого сумнівів. І саме тому за невиконання Мінських угод ЄС наклав свої санкції на Росію.
5. «Де ви були вісім років?»
Опонуючи протестам проти повномасштабного вторгнення та варварських бомбардувань росіян, ті намагаються представити свої дії як відплату за нібито аналогічну поведінку України щодо Донбасу. Втім достатньо порівняти сучасні майже цілі Донецьк і Луганськ із руїнами Маріуполя і Попасної, щоб зрозуміти абсолютну фальшивість такої аргументації.
Пропаганда вирішила скористатися шоком українців від потрясінь лютого-березня 2022 року, щоб переписати історію та підмінити пам’ять про події, які цьому передували. Насправді колаборанти та гібридні російські війська на сході України самі постійно порушували режим припинення вогню, від чого потерпали не лише військові, але й цивільне населення прифронтових територій.
Режим перемир’я Росія порушила майже одразу після підписання Мінська-1 восени 2014 року. Невдовзі розгорілися масштабні бої за ДАП і Дебальцеве. Щоб зупинити це, довелося знову збиратися в Мінську і підписувати нову угоду: Мінськ-2. Україна до останнього сподівалася на дипломатичне врегулювання конфлікту. Президент Володимир Зеленський пішов на безпрецедентні кроки для деескалації. Це відбувалося саме в той час, коли Путін планував своє повномасштабне вторгнення.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.
