Видобування газу: між фейками і правдою газової незалежності України

Навігація та корисні матеріали

Коли йдеться про видобуток газу на Донбасі, Росія, зазвичай цілком байдужа до питань збереження довкілля,  раптово демонструє загострене екологічне мислення. І починає лякати усілякими катастрофами. Ціль у цих страшилок одна – зберегти залежність України від російських енергоресурсів.

В Україні найбільші родовища газу вже виснажені на 80-85%. Разом з тим, вона має ще значні нерозвідані запаси газу, розташовані у важкодоступних ділянках або щільних породах. Зокрема розробка Юзівської площі у Донецькій та Харківській областях у перспективі дасть великий обсяг інвестицій, створить нові робочі місця і поповнить місцеві бюджети податками. Але цьому намагається стати на заваді Росія, яка зацікавлена у тому, щоб Україна була слабкою та залежною.

І в Україні в неї є свої помагачі. Так, 13 грудня на офіційному сайті ОПЗЖ з’явилася заява, де стверджується, що «Донбасу загрожує екологічна катастрофа через забруднення річки у зв’язку із видобуванням сланцевого газу».

Крім того, що на Донбасі наразі не видобувають сланцевий газ, викид токсинів, за даними фахівців, стався на Харківщині, вище міста Ізюм. Отже, він не пов’язаний із видобуванням газу з взагалі.

Але це не заважає проросійським політикам роздмухувати паніку, виступаючи проти видобутку так необхідного Україні газу.

«Приректи слов’ян на повільне вимирання»

З чого розпочалася війна на Донбасі? В об’єктивній реальності її початком стало захоплення 12 квітня 2014 року групою бойовиків під командуванням експолковника ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрілкова). Звичайно, це не могло бути приватною ініціативою: озброєний конфлікт на кордоні з Росією за участю її громадян не міг розпочатися без команди Кремля.

Але московська пропаганда вигадувала про це неймовірні історії. З одного боку, щоб приховати пряму провину за розв’язання війни, а з іншого, щоб налаштувати місцеве населення проти України.

Одна з таких історій у Росії була вже напоготові, ще коли команда президента-втікача Віктора Януковича шукала альтернативні шляхи отримання газу. Тоді були укладені договори з компанією Shell на видобуток газу зі щільних порід на Донбасі, а проросійські сили в Україні розпочали кампанію протесту, яка у 2013 році проходила під гаслами на кшталт «Сланцевый газ убьет Донбасс».

Ця кампанія могла б поборотися на конкурсі найабсурдніших «жахів» зі страшилками, пов’язаними з вакцинацією проти COVID-19.

Наприклад, в одному з маніфестів стверджувалося, що справжньою метою цих договорів було «отруїти ґрунтові та поверхневі води, річку Сіверський Донець та Азовське море», щоб «приректи на повільне вимирання кілька мільйонів слов’ян – мешканців Донецької, Харківської, Луганської областей, нижнього Дону як потенційних супротивників майбутнього протистояння імперій Китай – Росія проти Америки».

Після початку агресії на Донбасі цей фейк знову пішов у хід. І транслювався у різних варіаціях.

«У 2013 році в Давосі Янукович підписав із Shell договір про «Юзовський проєкт», тобто про видобуток сланцевого газу на території Донецької та Луганської областей. Під час видобування сланцевого газу Україна може бути на 50% забезпечена своїм газом…Війна проти ДНР, особливо жорстокі обстріли та бомбардування населених пунктів – це лише спосіб знищення та виселення ста тисяч жителів Донбасу, які протестують проти отруєння ґрунтових вод, ґрунту та повітря своєї рідної землі». (А.Шойхет, російськомовний ізраїльський публіцист. Липень 2014 року)

«Віктор Янукович, поки був президентом України, продав землі Донецької та Луганської областей світовим гігантам – Chevron та Shell – під видобуток сланцевого газу. У результаті територію важливо просто зачистити від населення, щоб воно не заважало під ногами й нікому не довелося платити компенсації. Там, де видобувають сланцевий газ, не можуть жити люди, а отже, на Донбасі довелося б розселяти цілі міста. Війна дешевша». (Джульєтто К’єза, нині покійний італійський комуніст, тісно пов’язаний із СРСР, а потім із Росією. Вересень 2014 року)

За цією логікою, якщо дотримуватися фактів, Янукович, який уклав договір, був американським агентом. Також американським агентом був Гіркін (Стрілков), який створив, привід для війни (casus belli). І Кремль, виявляється, теж зайнятий американськими агентами, бо без прямого вторгнення російських військ війна на Донбасі закінчилася б не розпочавшись.

«Несподіваний поворот»

При цьому зовсім іншої лінії тримався російський «Газпром», відкидаючи ідею, що війна на Донбасі якось пов’язана з газом. В Україні, мовляв, взагалі немає сланцевого газу, а якщо є, то його видобуток є не рентабельним.

Саме так писав корпоративний журнал «Газпрому» в липні 2014 року: «Останнім часом у темі сланцевого газу намітився несподіваний поворот. По-перше, з’являється маса повідомлень про те, що війна в Україні йде через родовища сланцевого газу… Якщо говорити про сланцевий газ в Україні, то поки що взагалі не ясно, є він там чи ні, – його тут тільки шукають, причому безуспішно. Велика ймовірність, що рентабельних запасів сланцевого газу на території України виявити не вдасться».

Що слід розуміти як те, що «Газпром» дуже сильно не хотів би, щоб Україна мала додаткові джерела отримання енергоносіїв. Хоча тут вони мимоволі сказали правду. В Україні видобування сланцевого газу не ведеться. Його запаси не є підтвердженими. Їхні пошук і видобування не є економічно доцільними. Про те, який саме газ планують видобувати на Донбасі, пояснимо нижче.

Деякі російські пропагандисти примудрялися поєднувати обидва наративи: насправді покладів газу немає / його видобуток невигідний, отже, прихід іноземних газовидобувних компаній на Донбас насправді є операцією прикриття для чогось ще страшнішого.

Логіка була не така важлива, головне було закріпити у свідомості споживача пропаганди наступний зв’язок: видобуток газу на Донбасі – катастрофічні наслідки.

Вигадувати – не спростовувати. Закон Брандоліні (він же «принцип асиметрії нісенітниці») свідчить: «Кількість енергії, яка необхідна для спростування нісенітниці, є набагато більшою, ніж для її створення».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Газова пастка для Європи: як Кремль намагається розсварити країни ЄС

Shell та Chevron пішли з України – зокрема через опір місцевих жителів, налаштованих російською пропагандою проти видобутку газу, і близькість фронту до ймовірних родовищ.Проєкт був надовго заморожений.

Йдеться про ту саму Юзівську площу – це найбільша (7 886 км²) в Дніпровсько-Донецькому басейні нафтогазова ділянка, розташована в Донецькій і Харківській областях. Нині – найперспективніша на суходолі в Україні.

Дослідження показують, що родовище здатне щороку давати до 10 мільярдів м³ природного газу: майже третину від всього теперішнього щорічного споживання в Україні.

Протягом семи років ці багаті надра жодним чином не використовувалися. Так Україна втрачала газ, податки, робочі місця і соціальні інвестиції. Торік Юзівську площу передали для розвідки та видобування державному «Нафтогазу України». З грудня 2020 року вона є власником компанії «Надра Юзівська», яка володіє правами на Юзівську площу.

Нафтогаз зібрав необхідну геологічну інформацію й розпочав перші польові роботи – відновлення старих, раніше законсервованих свердловин. Згодом компанія планує пробурити й нові свердловини.

Але українська компанія зіткнулася з такою самою протидією, як колись іноземні. Російські пропагандисти знову дискредитують ідею видобування газу на Донбасі. І для цього воскресили, здавалось би, забутий міф, до якого знову приплели американців.

«Сланцевий газ, який розробляється на Донбасі, набагато дешевший за той, який видобувається в США. І за його допомогою Байден та компанія розраховують взагалі витіснити Росію з газового ринку… Американцям потрібна територія Донбасу, але їм не потрібні люди. Їм треба, щоби місцеве населення покинуло ці землі». (Сергій  Заворотній, радник екс-прем’єра України Миколи Азарова, в інтерв’ю «Московському комсомольцю», квітень 2021 року) 

Очевидно, вони сподіваються, що ніхто не згадає, що відбувалося у попередніх «серіях», коли сланцевий газ на Донбасі, якщо він взагалі там є, добувати геть невигідно. У хід пішли кричущі заголовки на кшталт «сланцевий екоцид» та «сланцевий геноцид».

«Нетрадиційний», але такий самий природний

З чого загалом складається цей міф на побутовому рівні? Насамперед із того, що йдеться про якийсь незвіданий, чужорідний спосіб видобутку, який настільки небезпечний, що від нього відмовилися у всьому світі.

Усе це відверта брехня.

У випадку з Юзівською площею йдеться про видобуток не сланцевого газу, а т.зв. газу ущільнених порід (центрально-басейнового типу). Він існує в дуже схожих геологічних утвореннях, як і звичайний природний газ (пісковиках, а не в сланцях, які набагато щільнішіші, ніж пісковики), тому і добувати його складніше, ніж так званий традиційний газ.

«Нетрадиційним» є не сам газ, а спосіб його видобутку. Відмінність полягає в тому, що він видобувається із низькопроникних та низькопористих порід. Видобуток газу з них вимагає застосування технології гідророзриву пласта (ГРП): тріщини всередині землі відкриваються і розширюються шляхом введення води, хімічних речовин і піску під високим тиском.

Видобуток газу з них вимагає застосування технології гідророзриву пласта (ГРП): тріщини всередині землі відкриваються і розширюються шляхом введення води, хімічних речовин і піску під високим тиском.

ГРП – це технологічний процес закачування рідкої суміші під тиском, достатнім для збільшення природних чи утворення штучних тріщин у продуктивному пласті породи (зазвичай щільної) із подальшим закачуванням рідини (на водній або вуглеводневій основі, кислотні розчини тощо) із розклинювачем або без нього для створення високої пропускної здатності з метою отримання припливу газу у свердловину після закінчення процесу.

Знову ж таки, попри свою «нетрадиційність», цьому методу вже понад 70 років.

• Першу комерційну операцію з ГРП провела компанія Halliburton ще у 1949 році. З того часу у США ГРП провели більше ніж на мільйоні свердловин.
• У колишньому СРСР перший промисловий експеримент ГРП відбувся ще в 1952 році.
• Перший у світі гідророзрив вугільного пласта провели в Україні в Донецькому басейні в 1954 році у межах робіт по підземній газифікації вугілля.
• У тому ж 1954 році у Бориславі вперше в Україні впровадили нову технологію інтенсифікації припливу нафти за допомогою ГРП.
• Про історію гідророзриву вугільних пластів на Донбасі можна прочитати у статті Миколи Філімоненка, де він описує промислові випробування методу спрямованого гідравлічного розчленування вугільних пластів у 1970-ті роки, які проводилися в рамках завдання забезпечення власними енергоресурсами та недопущення їхнього дефіциту.
• У 2018 році в Китаї видобуток газу ущільнених порід, сланцевого газу та метану вугільних пластів, який вимагає ГРП, разом склав 41% загального внутрішнього видобутку природного газув країні. Китай розробляє газ із низькопроникних пластів з 1970-х років.
• У 2016 році горизонтальні свердловини з проведення ГРП склали 69% усіх свердловин з видобутку нафти та природного газу, пробурених у США, і 83% від загальної кількості пробурених лінійних свердловин.
• Згідно з даними Baker Hughes від 2019 року, майже 90% усіх нових нафтових і газових свердловин є горизонтальними свердловинами з гідророзривом.
• У штаті Каліфорнія, де не розроблявся видобуток за технологією ГРП, різко зросла залежність від іноземної нафти.
• До буму провдення ГРП США в цілому ставали все більш залежними від іноземної нафти. А вже у 2016 році США були самодостатніми – від 86% до 91%.
• Щорічно Росія та Білорусь виробляють понад дві тисячі ГРП. Білорусьнафта створила підрозділ, який уже зробив понад двісті гідророзривів пласта.

Хто підпалив воду в крані?

Один з найвідоміших епізодів документального фільму «Земля газу» американського режисера Джоша Фокса, який вийшов у 2010 році й сприяв створенню руху проти видобутку газу за допомогою технології ГРП (на нього активно посилалися зокрема і в Україні), виявився фейковим. У цьому епізоді чоловік запалює воду, що витікає з його крана.

За даними Департаменту природних ресурсів Колорадо, розслідування показало, що газ у водопроводі чоловіка «не пов’язаний з нафтогазовою діяльністю». Далі у звіті зазначається, що протягом десятиліть було добре відомо, що водоносний горизонт у цьому районі забруднений природним метаном.

Режисера допитали з цього приводу і він зізнався, що знав, що цей епізод з підпалюванням води не був пов’язаний з видобуванням газу за технологією ГРП. Але справу було зроблено –  яскрава пропагандистська картинка пішла в маси.

Фільм, до речі, дуже сподобався «Газпрому». А режисер був публічно звинувачений в тому, що брав гроші на нього у російської компанії. 

Ця історія мала б стати уроком і привчити перевіряти факти, а також дослухатися думки експертів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна не змерзне: 6 років без російського газу

А вони свідчать, що, наприклад, реагенти для бурового розчину, які, згідно з фантазіями деяких пропагандистів, «вбивають усе живе навколо», закуповуються не на чорному ринку біологічної зброї, а у звичайних і офіційних постачальників хімреагентів, і вони «практично не відрізняються від складу шампунів і рідкого мила». І що є конструкція, яка в кілька разів перевищує за величиною та за ступенем екологічної небезпеки свердловину – зливова каналізація невеликого села.

Свердловина – це труба місткістю 200 тонн рідини. Найбільший гідророзрив в Україні становив 1200 тонн. Експерти для порівняння пропонують подивитись на райцентр після травневого дощу, і показують, що «тільки дощ тричі на місяць створює [схожий] гідророзрив пласта». Зливова каналізація, діаметром 500 мм навколо центральної площі, довжиною 200 метрів – переповнена. У промоїну, що утворюється, в невеликий яр, стікають зливові води об’ємом 4 тонни за хвилину. Ця вода є розчином солей і масел, вихлопних газів, які накопичилися за зиму в пилу та бруду на поверхні асфальту.

«А що говорити про зливні ями і про добрива, які, не завжди, але часто, застосовуються на полях та городах? І відбувається це не на глибині 4 тисячі метрів», – додають експерти. Колодязі не обміліють, вода не погіршиться, ґрунт не провалиться, повітря не забрудниться, радіація не підвищиться.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ГТС України продовжують модернізувати – цьогоріч оновили на понад ₴4,6 мільярда

Утім, Україна все одно зробить великий крок назустріч енергетичній незалежності. А місцеві громади матимуть свої вигоди у вигляді інфраструктурних та соціальних проєктів.

Наприклад, рентна плата, яку сплатила компанія Нафтогаз до місцевого бюджету Оскільської ОТГ (де знаходиться Святогірське родовище) за період 2018-2020 роки становила 1,7 млн грн. У разі збільшення обсягу видобутку газу, ця сума зростатиме. А в окремих ОТГ Полтавської та Харківської областей, де Нафтогаз веде видобування газу, рентні відрахування взагалі сягають понад 40 млн грн щороку.

Отже, є за що боротись. Юзівка – справді одне з джерел газової незалежності України. Треба тільки не забивати це джерело фейками.