Як Страна.ua маскує ворожу пропаганду

Навігація та корисні матеріали

Дезінформація може набувати різних форм. Прямолінійну,  нав’язливу чи агресивну пропаганду легко розпізнати. Однак, коли вона набуває тоншого виміру, протидіяти їй складніше.

Дезінформатори не обов’язково мають відверто брехати. Саме тому чимало експертів схиляються до заміни терміну на «зловмисна інформація». Достатньо лише селективно подавати інформацію, структурувати повідомлення у певний спосіб або ж розставляти акценти, зберігаючи видимість об’єктивності, неупередженості та безсторонності. І цим створювати спотворену інформаційну картину.

Страна.ua — онлайн-видання, яке неодноразово згадувалося у моніторингах громадських організацій та міжнародних партнерів як таке, що транслює російську пропаганду.

Ми розібрали три теми, які останнім часом висвітлювала Страна. І в усіх матеріалах знайшли перебільшення, пересмикування, відверту підтримку однієї зі сторін, висвітлювання незначних події та явищ як глобальних тенденцій.

Висвітлюючи тему визнання США геноциду вірменів у Туреччині, — теми, яка начебто безпосередньо не зачіпає Україну, — Страна.ua активно просуває антиукраїнські наративи. Видання екстраполює геополітичну ситуацію на український контекст, не називаючи Крим «російським», натомість повідомляючи, що в країні, яка розглядається Україною як союзник щодо питання Криму, нібито можуть визнати його таким.

Такі дії створюють враження, ніби Україна втрачає союзників, а питання приналежності Криму — хитке і може бути переглянутим на світовій арені. Такий ефект досягається не прямою брехнею, а шляхом добірки фактів, замовчування й підміною понять.

Ось три новинних повідомлення, опублікованих на сайті наприкінці квітня—початку травня:

• «За Чингачгука ответите!» Что означает для Украины и Турции признание Байденом геноцида армян
• В ответ на признание Байденом геноцида армян в Турции предложили признать Крым российским
• В Турции хотят признать Крым российским, чтобы в Черном море не было кораблей НАТО

Жартівлива фраза у заголовку першої статті навряд чи доречна, коли мова йде про геноцид. Однак самі матеріали можуть видатись цілком серйозним аналізом. Якщо не враховувати, що їхні автори перебільшили та драматизували ситуацію. 

У намірі визнати Крим російським насправді йдеться про позицію проросійської партії Vatan, яка не має  впливу на політичне життя в Туреччині, отримуючи на виборах десяті долі відсотка. Цей факт сайт замовчує. І не наводить офіційної позиції Туреччини з питання Криму.

Ще одним прикладом маніпуляцій є висвітлення ситуації довкола Романа Протасевича. Сайт публікував повідомлення, що збігаються з офіційною позицією Білорусі: захоплення Протасевича не було сплановано, це суто випадковість; він зізнається у вчинених злочинах без тиску; на фронті він був не в якості журналіста, а як боєць одного з добробатів.

• Протасевич пошутил, что в КГБ ему колют сыворотку правды
• Сотрудничество с властью и слезы — это выбор самого Протасевича
• «Поездка на Донбасс была ошибкой». Протасевич признался в порыве военного романтизма на службе в «Азове»
• Украина отказалась от белорусского пассажиропотока из-за Протасевича (А тот взял — и подружился с Лукашенко!)

Підбиваючи підсумки, видання стверджує: «Протасевич розповів усі таємниці опозиційного руху, який, за його словами, є просто найманою агентурою Варшави та Вільнюса. Опозиціонер заявляє, що в руки білоруській владі його здали свої. З його зізнань вимальовується картина, що режиму протистоїть не група моральних авторитетів або революційних романтиків, які борються за демократію, а купка меркантильних циніків, які поводяться як павуки в банці». Матеріал не містить жодного слова про практику систематичного застосування тортур у Білорусі проти політичних дисидентів, а також про традицію вибивати потрібні свідчення на камеру.

Таким чином, не говорячи про це прямо, Страна вибілює режим Лукашенка, який зайняв ворожу позицію щодо України, і представляє українську позицію як необґрунтовану, лицемірну й непослідовну.

Тепер погляньмо, як Страна.ua висвітлює найболючішу для України тему — російську агресію. Якщо взяти нещодавні матеріали за відповідним запитом, можна побачити таку картина: нібито Україна сама винна у конфлікті, розпалює його, довела до точки неповернення; українська армія вбиває дітей; Захід її покинув. І нарешті, конфлікт наполегливо пов’язується з ультраправими.

Дивимося конкретні приклади:

• Гибель людей на Донбассе говорит о том, что наше общество больное
• «В целях разжигания войны». Как погиб 4-летний Владик Дмитриев и что это значит для ситуации на Донбассе
• В «ЛНР» обвинили ВСУ в обстрелах школы и детсада
• «Точка невозврата для Донбасса». Семь главных вопросов об авиаударе ВСУ по Луганску 7 лет назад
• «Нарисовали гигантское яблочко на спине Украины». Чего ждут от встречи Байдена и Путина на Западе и в России
• Французские сенаторы потребовали от МИД страны реакции на ситуацию с ультраправыми в Украине. Что это значит?

Прикметно, що сайт дотримується загальноприйнятої в Україні практики брати в лапки «ДНР» і «ЛНР», додавати до них «так звані», а  Росія подекуди навіть може бути названа «агресором». Крім того, негативна інформація йде упереміш з нейтральними новинами (але ніколи з позитивними про українську армію). Таким чином досягається ефект «своїх». Не надто уважний читач сприймає такі повідомлення, як внутрішньо-українську (соціально прийнятну) позицію. Однак це оманливі маркери, адже головними мовниками про війну на Сході, її інтерпретаторами виступають російські політики та «експерти» або представники «народних республік». Зокрема загибель хлопчика «розслідується» з посиланням на тих, хто звинувачує українську армію в навмисній провокації з метою розпалювання війни.

Уникаючи прямих звинувачень на адресу України, які б зчитувалися як зовнішні й однозначно ворожі, через що мали б обмежений вплив і звужували аудиторію, Страна.ua за допомогою малопомітних маніпуляцій представляє позицію агресора як обґрунтовану, а позицію України — як «специфічну» (читай: неправдиву).

Читаємо: «Украинские власти и Верховная Рада по-своему отреагировали на смерть 4-летнего мальчика Владика Дмитриева на неподконтрольной территории Донбасса, в гибели которого в «ДНР» и в России обвиняют Украину. Украинская сторона эти обвинения отвергает. В парламенте зарегистрирован проект постановления о почтении памяти детей, которые погибли «вследствие вооружённой агрессии Российской Федерации». Текст документа пока не опубликован, но его название говорит само за себя. Напомним, гостивший у бабушки под Донецком четырёхлетний мальчик погиб при срабатывании взрывного устройства, которое могло быть сброшено с беспилотника».

На прикладі цього повідомлення видно, що позиція агресора представлена як основна, якій Україна заперечує, начебто не маючи для цього достатньо аргументів.

Нагадуємо, що немає жодних доказів смерті хлопчика від вибухового пристрою з начебто українського безпілотника. Українська армія не запускала дрон у напрямку Олександрівського, де загинула дитина. Крім того, в цій місцевості розміщені російські РЕБ (системи радіоелектронної боротьби), і український дрон ніяк не міг туди долетіти.

Насправді, це була кількарівнева інформаційна операція з дискредитації України та української армії. Ми свого часу спільно з громадськими організаціями пояснювали, як вона була проведена.

Наведені прийоми дезінформації показують, як ненав’язливо і навіть непомітно можуть  транслюватися відверто ворожі наративи. Що робити, аби не ставати жертвою подібної пропаганди?

Дотримуватись інформаційної гігієни. Не читати сумнівні джерела, обирати лише ті медіа, що дотримуються журналістських стандартів та мають зрозуміле фінансування.