Від промивання мізків до репресій. Окупанти посилюють тиск на українців на ТОТ

Навігація та корисні матеріали

Напередодні перевиборів Путіна у РФ, росіяни інформаційно і політично зачищають тимчасово окуповані території України. Адже їм відведена своя роль у цьому спектаклі псевдодемократії.

Перша ознака пропаганди на окупованих територіях — її «кремлівський» характер. Ця методика відрізняється від інших тим, що немає «неважливих» напрямків та інструментів впливу. До пропаганди треба залучати всі засоби: від гучномовців дротового радіо та районних газет до Telegram й каналів із сотнями переглядів на такому специфічному ресурсі як Rutube.

Це без урахування великого телебачення та федеральних ЗМІ. Фінансування знаходиться для всього.

Є паперові газети кожного району, є плакати та листівки на стовпах та агітаційних дошках адміністративних будівель, лікарень та шкіл. Є обов’язкові Telegram-канали кожної адміністрації кожного містечка та окремо ще й голови цієї адміністрації – вони мають від тисячі підписників, але дисципліновано по колу роблять перепост один одного та «старших» ресурсів: того ж Пушиліна, Сальдо чи Балицького.

Мережа Telegram-каналів максимально розгалужена, працюють тематичні групи у ВКонтакте та «Одноклассниках». Нова риса у пропаганді: починаючи з 2022 року перестали працювати у забороненому Фейсбуці.

Важливе плече – плітки. У Волновасі, наприклад, всі знають що «у посадці біля траси стоїть машина для прослуховування розмов людей з Україною». Показові «укази глави «ДНР» про воєнний стан, цензуру та прослуховування – це теж про роботу з переляком. Перевірки на блокпостах підписок на Telegram-канали та листувань на смартфонах також більше задля залякування.

У 2023 році нова «юридична навала» – у Маріуполі у розбитих судах знайшли старі кримінальні справи та влаштовують по них показові процеси, оскільки «з 2014 року це була тимчасово окупована Україною територія». «Суди» засідають у двох місцях під головуванням зрадників з так званих «судів ДНР» (зокрема Будьонівського міжрайонного у Донецьку) двічі на місяць – більше для картинки «правосуддя».

Як на староокупованих, так і на окупованих з 2022 року територіях ще один новий тренд – місцеві агітатори перебираються до РФ, їх міняють кадри з «великої землі». Специ з російськими паспортами з’являються не тільки в інформаційній сфері, але й у ще одній вкрай важливій – у школах.

До школи приходять вчителі з Росії. На новоокупованих територіях зарплата «освітян» відрізняється від колишніх ОРДЛО у середньому на 20-30 тисяч рублів. Це надбавки за позашкільну роботу з підтягування «патріотичного виховання». Якщо в малих сільських школах у 2022 році від дітей ще можна було почути українську мову та пісні, згодом над учнями та вчителями посилили ідеологічний контроль і репресії. 

Пряник у вигляді великої зарплатні ідеологічним працівникам потроху замінюють на переслідування. У 2024-му люди, які відмовилися від російських паспортів, вже у меншості. Вони вже не можуть проїхати у прифронтові села, не отримують медичної допомоги та інсуліну, соціальної допомоги та пенсії. Їх ще випускають через кордон на Ростов-на-Дону, але все частіше не дають вертатися назад, до своїх домівок. Матерям цивільних заручників у тюрмах на ТОТ у 2023 почали говорити, що швидше за все у негромадян РФ скоро перестануть приймати передачі для в’язнів.

І вже зараз чим далі, тим більше людям погрожують депортацією «іноземних громадян» (українців, які відмовилися від паспорта РФ). Ці розмови почастішали ще наприкінці 2023 року. Найбільш «впертим» пояснюють, що невдовзі розлучать їх з дітьми, дружинами та батьками, які паспорт взяли.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «На півдні під час окупації діяла українська підпільна держава», — Данилов

Центр стратегічних комунікацій співпрацює з різними організаціями та ініціативами, які зосереджені на дослідженні ситуації на тимчасово окупованих територіях.

Протягом 2022-2023 на базі Укрінформу було проведено біля десятка різних заходів спільно із Центром близькосхідних досліджень, команда якого займається, зокрема, польовими дослідженнями громад Херсонської та Запорізької областей. Також і тих, які були, чи й досі залишаються в окупації.

Їх висновки підтверджують тезу про те, що люди в окупації чекають повернення української влади й чинять спротив агресору. Не обов’язково збройний, часом це тихий саботаж окупаційних правил, відмова від співпраці та взаємодії, діяльність мереж підтримки та довіри.

У цій ситуації надзвичайно важливу роль відіграє зв’язок окупованих з вільною територією: бути в курсі новин, планів, настроїв, отримувати від української держави сигнали, призначені саме для людей в окупації. Це завдання стратегічних комунікацій.