Навігація та корисні матеріали
Повномасштабне вторгнення в Україну починалося під акомпанемент жорсткої і безкомпромісної риторики Москви. Стаття Тимофія Сєргєйцева «Що нам робити з Україною», опублікована на сайті російської державної агенціїї «РИА Новости» 3 квітня 2022 року, добре відображає тогочасні настрої у Кремлі. «Терміни денацифікації ніяк не можуть бути меншими одного покоління», – писав Сєргєйцев, наголошуючи на необхідності «ідеологічних репресій» проти «значної частини народної маси» і міркуючи про те, чи доцільно зберігати назву «Україна» для окупованої території. Схоже, у Москві справді вірили у можливість «бліцкригу» і вже будували плани реколонізації України. Під час зустрічей з українськими делегаціями у лютому, березні та квітні 2022 року, зокрема у Стамбулі, Росія сподівалася, що Київ, шокований масштабами війни, погодиться на всі російські ультиматуми і капітулює – якщо не де юре, то де факто. Але цього не сталося.
Про готовність до мирних перемовин у Москві знов заговорили восени 2022 року. Проте ця риторика була оманливою. На той момент армія агресора втратила стратегічну ініціативу, була вибита з Київщини, Чернігівщини та Сумщини, а згодом – з Харківщини і правобережної Херсонщини. Аби запобігти колапсу власних збройних сил, Москва була змушена оголосити часткову мобілізацію і кинути у «м’ясні штурми» тисячі в’язнів, зарахованих до ПВК «Вагнер». Початок переговорів дозволив би окупантам взяти оперативну паузу, якої дуже потребували російські генерали. Однак, такого подарунка Москва не отримала. Понад те, у жовтні 2022 року Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО, в якому зафіксована неможливість вести переговори з Путіним.
Протягом 2023 року Путін декілька разів повертався до теми перемовин, а у 2024-му запевнення у власній готовності до дипломатичного врегулювання стали постійним рефреном в офіційній риториці Кремля. Втім, за своїм змістом це радше ультиматуми, аніж реальне запрошення до діалогу. Наприклад, очільник МЗС РФ Сергій Лавров 30 травня 2024 заявив, що «прискорити врегулювання» можна у випадку «припинення постачання західної зброї та припинення бойових дій Києвом». Не треба пояснювати, що виконання цих вимог було б для України самовбивчим. Тією ж мірою неприйнятні вимоги озвучив Путін 14 червня 2024 року: мовляв, для початку переговорів Україна мусить, з-поміж усього іншого, вивести війська з території Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей. Те, що Київ не пристане на такі «щедрі пропозиції», у Москві чудово розуміють. Проте є всі підстави вважати, що на даному етапі така риторика Кремля виконує зовсім інші функції, які не мають нічого спільного із пошуками шляхів до миру.
Маніпуляції міжнародною думкою
По-перше, заяви Кремля про готовність до перемовин є частиною російської пропагандистської кампанії, спрямованої на руйнування консенсусу міжнародної спільноти щодо підтримки України. Спроби переконати світ в тому, що путінська «СВО» була відповіддю на агресивні наміри Києва, виявились жалюгідними, а російські фейки про «біолабораторії», в яких українці буцімто готували зброю масового ураження, та подібні нісенітниці стали предметом кпинів. Росія була однозначно визнана агресором, а Україна – жертвою неспровокованого нападу. Тепер Кремль вдався до іншої спроби зманіпулювати міжнародною думкою. Його надзавдання – переконати світ в тому, що Москва вже давно закликає до мирного врегулювання, натомість Київ вперто відкидає шлях дипломатії і жадає продовження кровопролиття, наражаючи держави Заходу на загрозу неконтрольованої ескалації і примушуючи їх фінансувати власний «мілітаризм».
У Європі неоціненну підтримку Путіну в цій кампанії надає Віктор Орбан, який у липні 2024 року здійснив «миротворчу місію», відвідавши Київ та Москву, після чого надіслав власний «мирний план» лідерам Європейської Ради. За даними «Радіо Свобода», яке ознайомилось з непублічним документом, Орбан ретранслює позицію Москви. Очевидно, що такі дії угорського лідера допомагають Путіну просувати власну позицію на європейський порядок денний. Те саме відбувається у Сполучених Штатах, де амбівалентна риторика Дональда Трампа часом відверто резонує з російськими наративами. Вочевидь, у Москві сподіваються, що західний консенсус рано чи пізно розпадеться, і Києву не залишиться нічого, окрім як приймати ультиматуми Путіна.
Втім, оманливість російської риторики на Заході чудово розуміють. Наприклад, 24 червня 2024 року канцлер ФРН Олаф Шольц, коментуючи «мирний план» Москви заявив, що «Путін все ще повністю відданий війні та переозброєнню, ніхто не може цього ігнорувати», і що наразі головне завдання – довести Путіну, що він не може підкорити Україну на полі бою. Ця заява наразі відображає загальний консенсус Заходу стосовно перспектив російсько-української війни. Дорікати Україні у надмірних амбіціях немає підстав, адже саме Київ ініціював Глобальний саміт миру в Швейцарії у червні 2024 року. Те, що його намагалася зірвати та дискредитувати Росія, промовисто свідчило про її справжню позицію, котра зовсім не збігається з офіційною риторикою Кремля.
Розхитування України
По-друге, миротворча риторика Кремля є частиною інформаційної кампанії з дестабілізації України. Так, з грудня 2023 по червень 2024 тривала агресивна інформаційна операція Росії із дискредитації Володимира Зеленського. Її приводом було завершення п’ятирічної каденції Зеленського на посаді президента. Москва намагалася переконати і західні суспільства, і насамперед українців у тому, що Зеленський – це узурпатор, який використовує війну як привід для збереження своєї диктаторської влади.
Ця операція провалилася: в очах світу Зеленський лишився легітимним, а в Україні зберігається широкий суспільно-політичний консенсус щодо того, що Зеленський має виконувати свої повноваження до завершення війни. Тепер російська операція увійшла в іншу фазу: пропаганда запевняє українців у тому, що саме Зеленський є головною перешкодою на шляху завершення цієї жахливої війни. Мовляв, двері до миру прочинені, але Зеленському з його «наполеонівськими амбіціями» та його оточенню вигідно, щоб війна тривала «вічно».
Цю кампанію Москва провадить не лише інформаційними засобами. Наприклад, удари по енергетичній інфраструктурі України, завдані Росією навесні-влітку 2024 року, були цілковито позбавлені сенсу з військового погляду, але дуже ускладнили становище цивільного населення. Також 8 липня було завдано удару по дитячій лікарні «Охматдит» у Києві. Все це, вкупі з посиленням тиску на фронті, за задумом Кремля, має деморалізувати українців. До подібної тактики Росія вдавалася на початку повномасштабного вторгнення, влаштувавши різанину у Бучі та низку інших шокуючих за своєю жорстокістю каральних акцій. Але тоді це навпаки консолідувало українців, які переконалися, що ця війна має екзистенційний характер, і відмова від опору означатиме не мир, а кривавий масовий терор. Цього разу в Кремлі обрали більш цинічну тактику, супроводжуючи терористичні атаки запевненнями про те, що мирні перемовини можуть розпочатись «хоч завтра», як висловився Путін 20 червня 2024 року.
Все це супроводжується іншими агресивними пропагандистськими кампаніями проти України, за якими стоять російські спецслужби. Дезінформаційна машина Кремля намагається занурити українців у альтернативну дійсність, в якій Сили оборони України знаходяться на межі колапсу, економіка стрімко наближається до дефолту, а країна паралізована страхом перед «насильницькою мобілізацією» і наближенням «найважчої зими», яку доведеться переживати в холоді і темряві. Схоже, навесні 2024 року у Кремлі серйозно сподівалися, що їм вдасться підняти українців на «третій Майдан», який би паралізував державні інституції і призвів вже до реального колапсу оборони. Тепер, оновивши тактику, Москва намагається вплинути на позицію Києва через маніпуляції суспільними настроями. Втім, як свідчать соціологічні опитування, «план Путіна» залишається для українців неприйнятним. Наприклад, за даними Київського міжнародного інституту соціології, 55% українців наполягають на неприпустимості територіальних поступок в обмін заради миру.
Таким чином, заяви Москви про готовність до дипломатичного врегулювання наразі є зброєю, спрямованою проти України. Зважаючи на поточні результати, цю зброю можна вважати малоефективною. Проте недооцінювати ворога небезпечно – і це чудово розуміють у Києві. Саме тому українська дипломатія діє проактивно, готуючись провести другий Саміт миру вже у листопаді поточного року. Як зазначив Володимир Зеленський, Україна не проти участі російських представників у заході. «Я не хочу, щоб вони нам заблокували процес підготовки спільного плану. – розповів Зеленський під час спілкування з французькими медіа наприкінці липня 2024 року. – Ми його підготуємо з вами, і він буде на столі. І, будь ласка, якщо весь світ хоче, щоб вони були за столом, ми не можемо бути проти, тому що для нас важливо їх зупинити».
Втім, чи з’являться представники РФ на саміті, наразі не відомо. За бажання, у Кремлі можуть знайти десятки приводів, щоб проігнорувати цей захід. Проте сталий та справедливий мир не може ґрунтуватися на мінливих бажаннях Москви. І саме тому консолідовані військові та дипломатичні зусилля України та її міжнародних партнерів спрямовані на те, щоб примусити Росію припинити злочинну агресію, а також унеможливити її повторення.
Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.
