Путін на «колчаківських фронтах»: дайджест пропаганди РФ за 8-10 липня

Донецькі «танкісти» увійшли до складу ЗС РФ і б’ють по своїх. «Дифузія відповідальності» стає новим трендом російського медіа-середовища. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 8-10 липня.

  1. «Воєнкорів хочуть «загнати у стійло»
  2. Про «поганих бурятів і добрих слов’ян»
  3. Федеративна фікція Росії
  4. Останній Верховний правитель

«Воєнкорів хочуть «загнати у стійло»

Загибель російських солдатів в Україні внаслідок діяльності так званих російських «воєнкорів» стала приводом для великого скандалу.

Матері солдатів військової частини з Астраханської області, які загинули в Україні, звинуватили в їх смерті кореспондента «Известий» Трушніна.

Колективне звернення жінок до астраханського відділення «Солдатських матерів» опублікував журналіст російської служби «Бі-бі-сі» Ілля Барабанов. Про це повідомила «Нова газета Європа».

У листі вони пишуть: «Після виходу репортажу Трушніна 30 червня 2022 року позиції військовослужбовців були обстріляні важкою артилерією ЗСУ. Це сталося внаслідок розсекречення у відео місця базування військової техніки та особового складу 1 взводу».

Як наслідок: п’ять військовослужбовців загинули, ще троє отримали поранення і зараз перебувають у тяжкому стані.

Жінки попросили Комітет солдатських матерів Росії допомогти в організації офіційного звернення до міністра оборони Шойгу з вимогою заборонити доступ військових кореспондентів на фронт.

«Воєнкори» одразу зайняли кругову оборону проти бажання архангельських матерів. Як висловився воєнкор Коц, «загнати їх стійло». Звичайно, стверджуючи, що саме звернення матерів –  фейк.

НАСПРАВДІ, у будь-якому випадку вже давно не є таємницею, що в своїй пропагандистський каруселі «польові літописці перемоги» видають бажане за дійсне і не слідкують ані за відеокамерою, ані за язиком. Достатньо згадати офіційний рот МО РФ: генерал-лейтенанта Конашенкова з його статистикою перемоги.

До того ж не є рідкістю, коли окупанти обстрілюють свої ж підрозділи. Одна з таких перемог над своїми сталася поблизу населеного пункту Нескучне. 

Словом, ЗСУ вдячні й тиснуть руки і російським воєнкорам, і російським артилеристам, які криють своїх з РСЗВ, за плідну співпрацю у справі нищення окупантів на українській землі.

А у Комітеті солдатських матерів заявили, що листа  не отримали. Але визнали, що з початку війни «надійшло понад 15 тисяч подібних звернень. Запитань дуже багато».

У репортажі, опублікованому на сайті «Известий» 30 червня Трушнін показує «удари танкової каруселі» ЗС РФ в «ДНР». На відео дійсно є кадри місцевості, зняті з дрону.

Після звернення архангельських матерів він почав ховати голову в пісок, заявивши: «ми працювали не з російськими військовослужбовцями, а з донецьким танковим батальйоном «Дизель». Там усі хлопці донецькі…».

Яке відношення донецький танковий батальйон «Дизель» має до ЗС РФ Трушнін, звичайно, не пояснює. Навіть архангельским матерям. Ну а те, що ось такими постановочними «карусельними» відео і кується пропагандистська «перемога» в Україні, говорити зайве. 

Про «поганих бурятів і добрих слов’ян»

У поясненні Трушніна є й ще один цікавий момент. Провину за загибель в Україні мешканців Архангельська він фактично переклав на «донецьких хлопців». І таке переведення стрілок потроху стає нормою у російському медійному середовищі.

«У Кремлі добре вміють уникати відповідальності, перекручуючи, перекладаючи все на інших. Коли світ дізнався про Бучу, Ірпінь, у Москві подумали: що робитимемо? Звісно, вони хотіли якось себе обілити. Хоча б так: є у нас інородці, буряти, дагестанці всякі. У них, мовляв, свої проблеми, вони нас не зовсім слухаються. Ніхто не говорить від свого імені, але цю думку просувають у соцмережах, Telegram-каналах, на YouTube», – каже Євгенія Балтатарова, журналістка з Улан-Уде (столиця Бурятії).

У фонді Free Buryatia Foundation, який проводить своє розслідування російських злочинів у Київській області, дійшли висновку, що окремі епізоди таки були.

«Але стверджувати, що масові звірства вчиняли саме буряти – неправильно. Важливо розуміти: немає якогось окремого, дикого бурятського батальйону під проводом бурята, який скоїв воєнні злочини. Окремих, суто бурятських формувань немає, тому що імперія боїться бунтів на національному ґрунті у її колоніях», – пояснює Балтатарова.

Те саме стосується і кадирівців, з яких у російських пабліках ліплять відморожених бороданів-головорізів. Цей образ має сіяти страх і паніку як серед українських захисників, так і серед недостатньо мотивованих воювати російських окупантів. Бо ж «чеченських опричників Путіна» залучають до «перевиховання» таких солдатів. 

НАСПРАВДІ, всі ці розмови свідчать лише про одне: ворог боїться. У психології є таке поняття «дифузія відповідальності». Це явище суб’єктивного розмиття відповідальності за будь-який вчинок між кількома членами групи. Внаслідок чого рівень відповідальності кожного члена стає значно нижчим за початковий. При цьому стає складно встановити, хто ж дійсно винен.

Але приховати відповідальність вже не вийде. Війну в Україні називають «першою не-анонімною». Абсолютно реально знайти всіх солдатів та офіцерів, хто чинив звірства на території України. Що вже й робиться.

І як би не намагалися пропагандисти переконати, що «то все дикі буряти, чеченці, дагестанці», правда полягає в тому, що всі вони – мешканці (громадянами їх назвати важко) РФ. І їх знаходять, судять і судитимуть надалі як росіян, а не окремих бурятів, чеченців чи дагестанців.

Федеративна фікція Росії

А шанс у бурятів, чеченців, дагестанців, татар та інших народів РФ стати по-справжньому незалежними, а не «федеративними», може дати, як не дивно для них це пролунає, саме перемога України.

На цьому, наприклад, наголосив екс-президент Польщі Лех Валенса. Як пише Le Figaro, він закликав Захід не обмежуватися лише захистом України від російського вторгнення. Потрібне «визволення самої Росії». Валенса впевнений, що без повної зміни політичного режиму в Москві глобальну безпеку може гарантувати лише розчленування нинішньої Російської Федерації, яка залишається імперською.

«Там живе 60 народів, яких поглинули так само, як поглинають українців сьогодні. Ми повинні допомогти цим народам повстати…», – каже Валенса.

НАСПРАВДІ, давно відомо, що Російська Федерація – це величезна фікція. Навіть у радянських республіках СРСР було більше конституційно закріплених прав, ніж зараз у того ж Татарстану. В останній «обнулітельній» редакції російської Конституції з’явилася стаття про «нерозривність території країни». Тобто, якщо навіть гіпотетично та ж Казань забажає відокремитись від Москви і стати незалежною, це заборонено конституцією з усіма правовими і силовими наслідками.

Сама сутність федеративної республіки передбачає, що населення регіонів утворює федерацію та визначає форму її влади і управління, а також визначає національну ідеологію та державну політику – зовнішню та внутрішню.

Сьогодні ж російські регіони про політику ніхто не питає, їх навіть не інформують про наміри та домовленості як на міжнародній арені, так і з питань внутрішнього розвитку. Та й губернаторів провінцій визначають в Кремлі.

Про національну політику в Російській Федерації якнайкраще свідчить наявність там дисидентів і політв’язнів з числа активістів національних рухів. І в цьому ситуація разюче нагадує сталінський ГУЛАГ.

Колишнього кандидата на виборах у Державну думу та на посаду президента Башкортостану Айрата Дільмухамметова вперше засудили до позбавлення волі на три роки у 2011-му за опозиційну публіцистику в республіканській пресі. У 2015-му він отримав три роки за книгу, написану ним ще до попереднього вироку. Після звільнення активіст провів на волі лише півтора роки. Його знов кинули за ґрати, як тільки він публічно заявив про необхідність відновлення посади президента Башкортостану (скасованої 2015 року) і про свій намір балотуватися на неї. Активіст сидить і зараз за свої мрії про демократичний та вільний Башкортостан.

Айрат Дільмухамметов та сотні інших російських політв’язнів колись скинуть з себе в’язничні роби і займуть належне їм місце у суспільному житті. Через це вже проходили: В’ячеслав Чорновіл, Мустафа Джемілєв, Семен Глузман…

А путінська федерація повторить шлях Радянського Союзу з його закономірним фіналом, як у 1991 році, коли він «як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припинив своє існування».

Останній «Верховний правитель»

До речі, у пізньому Радянському Союзі вигадали нову посаду для очільника держави – президент. Першим і останнім президентом СРСР був Михайло Горбачов.

Щось схоже відбувається і в пізній Російській Федерації. Тільки там хочуть навпаки: поміняти англо-саксонську назву «президент» на ісконну «правитель». Ініціатива виходить від ЛДПР – російських «ліберальних демократів», які, відомо, не є ані лібералами, ані демократами.

НАСПРАВДІ, презирливий термін «правитель» дуже часто використовується в наративах антиукраїнської російської пропаганди.

Тому у зв’язку із запровадженням такої посади Кремлю доведеться пояснювати: чим їх правитель відрізняється від правителів націоналістичної хунти? А ще вирішити термінологічну суперечність, бо ж якщо Путін – правитель, то хто тоді Мішустін, який очолює «правительство»? 

Тоді доведеться перейменувати і уряд. На боярську думу?  Але вже є Державна дума. На кабінет міністрів? Але прем’єр-міністр – це ж у ненависних їм англо-саксів. Та й слово «міністр» не слов’янського походження. Залишається відродити Ізбу приказів та призначити Шойгу дяком ратного приказу.

У Кремлі на всяк випадок заявили, що поки не визначилися зі ставленням до ініціативи ЛДПР. Але, з огляду на бажання глави Ради Федерації Матвієнко законодавчо усунути з російської мови засилля іноземних слів, ідея владі до вподоби.

Можливо Путін дійсно буде «правителем». Тільки «Верховним». Щоб не плутали з Мішустіним.

З цього приводу нагадаємо долю першого номінального «Верховного правителя Росії» – адмірала Олександра Колчака, який за його ж словами, «поставив війну вище за Батьківщину».

Коли він тікав з Петрограду, то зізнався, що «вивіз із собою дві сумнівні цінності: тверде переконання в неминучості державної катастрофи зі слабкою вірою в якесь диво, яке могло б запобігти їй, і моральну порожнечу». 

Дива не трапилось, Колчака розстріляли. На льоду маленької сибірської річки за особистим наказом Леніна.Отже, це невдячна справа. Дива в Росії не трапиться. Хоча вона, за традицією, буде до останнього на нього уповати. А чи буде Путін при цьому останнім: президентом, генсеком, царем, імператором чи «верховним правителем» – суду неважливо.  Як і розстрільній команді на березі маленької сибірської річки. Ніхто ж не знає, куди заведуть Путіна майбутні «колчаківські фронти» із «дикими бурятами».

Total
1
Shares

Пов'язані статті