Президент вигаданої країни: що Путін збрехав про Україну

Звернення Путіна з нагоди дипломатичного визнання псевдореспублік на окупованих Росією територіях сходу України було густо замішане на історичній аргументації.  До такої риторики господар Кремля вдається не вперше. 

Вже з 2014 року він активно просуває свої уявлення про минуле, повчає істориків, пише статті. Для Путіна минуле, а точніше, власне спотворене уявлення про минуле, є джерелом легітимності поведінки не лише в середині РФ, але й на міжнародній арені. Складається враження, що Путін займає крісло президента не Російської Федерації, а іншої, вигаданої ним країни – «історичної Росії». Він дбає про територіальну цілісність «історичної Росії», переймається станом її економіки, а також питаннями моралі її мешканців. Саме з такої позиції Путін засвідчує своє ставлення до України – як до бунтівної провінції, яка намагається втекти, вийти зі складу його уявної держави.

Звісно, романтичні уявлення про власне минуле ще відіграють значну роль у формуванні національної ідентичності. Але це може бути темою виключно культурно-освітнього порядку денного – шкільних підручників з історії, патріотичного виховання, творів мистецтва. Кожна країна має власний історичний наратив, і це є нормальним. Навіть незважаючи на кардинальні відмінності між історичними наративами сусідніх країн. Як у випадку Росії та України.

Гітлер також уявляв себе германським вождем, а Муссоліні – імператором Риму. В наш час посилатися на історичну аргументацію у з’ясуванні стосунків із сусідами – варварство і цілковитий моветон

Однак у цивілізованому світі для вирішення питань міжнародних відносин ця романтична «внутрішня кухня» є абсолютно неприйнятна. Світ керується не чиїмись суб’єктивними уявленнями про «історичні права», а міжнародним правом, з універсальними принципами, що є взаємно прийнятними.

Наприклад, чіткі кордони можливі лише між легітимними міжнародно визнаними державами. Між уявними країнами, такими як «історична Росія» чи «історична Німеччина», чіткі кордони неможливі в принципі. Усім цим уявним країнам з минулого не вистачить і Юпітера, щоб розміститися без взаємних територіальних зазіхань.

Світ заплатив дорогу ціну за усвідомлення цих принципів. До чого призводить захоплення історичною романтикою у міжнародних відносинах продемонструвало криваве ХХ століття. Гітлер також уявляв себе германським вождем, а Муссоліні – імператором Риму. В наш час посилатися на історичну аргументацію у з’ясуванні стосунків із сусідами – варварство і цілковитий моветон.

Вже вкотре Путін оголошує українців – тими ж росіянами, тільки блудними вівцями, що відбилися від стада. А тих українців, які не згодні з його поглядами на минуле, він називає націоналістами і неонацистами. Отже для приведення реальності у відповідність з путінською картиною світу, Росії необхідно за всяку ціну позбутися цих незручних українців.

На спосіб їх усунення вказує путінська риторика, що демонізує і дегуманізує громадян України, які є патріотами своєї країни. І вже неважливо, що таких неформатних для путінської картини світу українців є мільйони. Ми все це вже проходили в Радянському Союзі, коли суспільство форматувалося за більшовицькими лекалами, а знищенню підлягали цілі класи та суспільні верстви.

Україна у міжнародних відносинах послідовно спирається на принципи і норми міжнародного права, в яких є все необхідне для обґрунтування територіальної цілісності та суверенітету нашої держави, її представленості на рівних у спільноті народів. Нам більшого і не треба.

Що не так в словах Путіна?

Однак, все ж варто відповісти на один пасаж путінської промови, який розходиться не лише з українським історичним наративом, а але й правдою та здоровим глуздом.

Російський президент стверджує, що Україна була повністю створена більшовиками на місці, де до цього була лише його «історична Росія». Диктатор погрожує нам «декомунізацією», під якою він має на увазі демонтаж української державності.

Цю маніпуляцію Путін повторює регулярно, її він запозичив у колись маргінальних чорносотенних авторів, які поєднували українофобію та уявлення про єврейську більшовицьку змову проти «матінки-Росії».

Не більшовики, а саме український національний рух в листопаді 1917 року проголосив Українську Народну Республіку

Насправді, творцем сучасної української державності є український національний рух, який визрівав протягом 19 століття і гучно заявив про себе на початку 20-го. Він мав глибоке культурне та історичне коріння, яке сягало часів, коли Московська держава ще не прийшла на українські землі.

Не більшовики, а саме український національний рух в листопаді 1917 року проголосив Українську Народну Республіку – першу модерну українську державу. Якби доля була до українців більш лагідною, то УНР втрималася б, як Польща або Фінляндія. Ці країни також постали на руїнах імперії і обійшлися без більшовицької допомоги в державотворенні.

Натомість УНР зазнала більшовицької агресії та після кількох років нерівної боротьби була знову окупована Росією. І тут варто погодитись з Путіним, що ленінські поступки українцям у вигляді власної республіки та окремих збережених атрибутів державності були зроблені з метою втримати владу. Але російський президент чомусь не розвинув цю думку: поступки українцям отримані не «з барського плеча», без поступок просто неможливо було зберегти контроль над Україною.

Українці тоді не змогли відстояти незалежність, але вже тоді стали фактором, з яким неможливо не рахуватися. А Ленін проявив себе як більш прагматичний політик, ніж мрійник про «історичну Росію» Путін. Та це аж ніяк не є підставою для українців шанувати Леніна – диктатора, який втягнув наш народ у криваві більшовицькі експерименти, що коштували мільйонів жертв.

Total
15
Shares

Пов'язані статті

Читати

Кремль поставив експеримент на жителях ОРДЛО

У Росії 17–19 вересня пройшли вибори до Державної думи VIII скликання, а також місцеві та регіональні вибори. Без реальної опозиції, яка була зачищена напередодні, зате з новоспеченими «росіянами» з ОРДЛО. Вони перетворилися на електоральну дійну корову для російської партії влади, популярність якої сильно просіла.
Читати

Істеричні факти: що стоїть за реакцією Росії на форму українських футболістів

Синьо-жовті футболки з контуром України та усталеним навіть у міжнародному використанні гаслом «Слава Україні! Героям слава!» — здавалося б, нічого сенсаційного. Але в обрисах — український Крим. Який Росії тимчасово окупувати вдалося, а от переконати світ визнати вкрадене російським — ні. Реакція офіційних осіб Кремля на футболки була настільки ж емоційною, наскільки асиметричною, що вкотре доводить готовність Кремля вхопитися за будь-який привід.