Інтерв’ю з «прес-хати»: як білоруські спецслужби ламають політв’язнів

Сьогоднішня Білорусь стає небезпечним місцем не лише для власних громадян, але й для українців. А для нас ще й жахливим нагадуванням про те, на що здатна влада, яка дозволяє собі катувати й брехати.

Білоруський державний телеканал ОНТ показав годинне «інтерв’ю» з журналістом Романом Протасевичем. Воно виконане у стилістиці показових сталінських процесів, коли людина зізнається у скоєних злочинах, співпраці з іноземними спецслужбами, кається, визнає, що заслужила суворе покарання, прославляє вождя. Вперше практика такого публічного покаяння була застосована в Білорусі після виборів 2010 року, а з літа-осені минулого року вона стала рутинною.

Слід зазначити, що, наприклад, Британія закликала притягнути до відповідальності осіб, причетних до запису інтерв’ю. Про це заявив глава МЗС Великої Британії: «Переслідування тих, хто захищає права людини та свободу ЗМІ в Білорусі, має припинитися. Ті, хто бере участь у зйомках, примусі та режисурі інтерв’ю, мають нести відповідальність».

Протасевич на запису виглядає пригніченим і наляканим, на зап’ястях у нього помітні глибокі рани. Інтерв’юєр фактично змушує Протасевича самого сказати, чому він заслуговує смертної кари, загрожує можливою екстрадицією до «ЛНР», повідомляє йому про важкий психологічний стан його дівчини, яка також перебуває в ув’язненні, натякає на «підозрілі» стосунки молодого хлопця зі старшими чоловіками. Натяки на гомосексуальність — один із видів тиску силовиків на політв’язнів. Поширення подібної інформації загрожує політв’язневі тим, що в місцях позбавлення волі він опиняється в касті «осіб із низьким соціальним статусом», що вкрай ускладнює його життя за ґратами. Такий прийом застосовували, наприклад, до Андрія Саннікова, кандидата у президенти на виборах 2010 року. Він був застосований і проти Сергія Тихановського, потенційного кандидата у президенти, заарештованого влітку минулого року ще до виборів.

Для розуміння контексту, в якому слід оцінювати «зізнання» Протасевича, ми зібрали низку фактів про методи тиску білоруських спецслужб на політв’язнів.

1 червня білоруський політв’язень Степан Латипов спробував накласти на себе руки в залі суду. Під час засідання у своїй справі Латипов встав на лавку в клітці для обвинувачених і за допомогою ручки спробував перерізати собі горло. Він встиг вигукнути, що йому погрожували порушити справи на його рідних і навіть сусідів, а також 51 день утримували в «прес-хаті». Як розповів колишній політв’язень Михайло Жемчужний, «прес-хата» — це камера з потужною звукоізоляцією і без вікон, стіни обшиті гумовим покриттям, яке поглинає удари. Під нею розуміється створення нестерпних умов, щоб насильством, психологічним і фізичним, добитися від ув’язненого потрібних свідчень і визнання провини, зламати людину.

Раніше в червні в Шкловській колонії загинув 50-річний політв’язень Вітольд Ашурок. Офіційна причина смерті — зупинка серця. Проте коли родичі отримали тіло з перебинтованою головою, в них виникли підозри про насильницький характер смерті. Спочатку їм відповіли, що тіло нібито ненавмисно впустили в морзі. Однак пізніше Слідчий комітет опублікував відео, на якому чоловік, що перебуває у штрафному ізоляторі, двічі падає з невідомої причини, вдаряючись головою об підлогу. За свідченням людей, які були присутні на похованні, на тілі політв’язня були помітні явні сліди тортур.

25 травня в Мінську наклав на себе руки 18-річний підліток, сирота, фігурант кримінальної справи про «масові заворушення». У передсмертній записці він звинуватив у своїй смерті Слідчий комітет і написав про тиск, який на нього чинився.

Тільки минулого року правозахисний центр «Весна» задокументував понад 1000 свідчень жертв тортур: «Їх аналіз дає підстави стверджувати, що тортури мали масовий, системний характер і були організованою, політично вмотивованою каральною акцією влади, спрямованою на залякування білоруського суспільства». Ще у вересні минулого року експерти ООН отримали інформацію про 450 задокументованих випадків катувань і жорстокого поводження з людьми в Білорусі, коли їх затримували за участь в мирних акціях протесту. В тому числі інформацію про насильство проти жінок і дітей, «включаючи сексуальне насильство й зґвалтування гумовими кийками».

«Троє затриманих отримали на Окрестіна або в автозаку по дорозі туди травми, які свідчать про сексуальне насильство. 31-річний чоловік був госпіталізований із внутрішніми слизовими крововиливами ампули прямої кишки, 29-річний — з анальної тріщиною й кровотечею. Третій потерпілий — 17-річний підліток, у нього, крім інших травм, діагностували пошкодження слизової оболонки прямої кишки», — повідомляло видання «Медіазона» з посиланням на джерело у Слідчому комітеті.

Після катувань до реанімації потрапив підліток Тимур. Як виглядав його діагноз: черепно-мозкова травма; струс головного мозку; відкритий перелом вилично-орбітального комплексу; гемисинусит правої верхньощелепної пазухи; судомний синдром; параорбітальна гематома справа; множинні забої м’яких тканин і кінцівок; травматичні ерозії рогівки обох очей. Тимурові палицею виколювали очі, били електрошокером по п’ятах, а після того, як він відмовився співати гімн ОМОНу, перекинули голову, в рот засунули палку й забивали її всередину.

Схоплені силовиками в Мінську громадяни Ізраїлю описували умови утримання в ув’язненні, як «справжнє гестапо». Білоруські правозахисники кваліфікують факти системного застосування тортур як «злочин проти людяності».

Сімейна пара, Марія й Юрій Амбросови, прийшла в РУВС, щоби подати заяву про зникнення сина, й сама стала жертвою катувань. Як стало відомо пізніше, їхнього сина, 23-річного Єгора, було затримано співробітниками ОМОНу. При затримані йому вивернули руки, одразу одягли наручники, а в автозаку побили до втрати свідомості. У РУВС його продовжували бити, навіть коли Єгор лежав на підлозі в калюжі власної крові.

А ось що розповіла його мати, Марія, про те, як поводилися з ними: «Там почався фільм жаху в реалі. По приїзду нас, як худобу, гнали палицями й ударами кулаків у напівпідвальне приміщення з плямами крові на підлозі, поставили обличчям до стіни, руки назад. До кожної жінки підходили співробітники ізолятора, питали прізвище, де затримали, рік народження й при цьому били по обличчю, з криками: «Швидше говори, сука». Виламуючи руки, заштовхали в кімнати для роздягання. У мене забрали бюстгальтер із протезом грудей і пов’язку, яку я підкладаю  під силіконові груди. Я вирішила, що зав’яжу на голову для гігієни, але до мене підлетіла наглядачка, блондинка років 35-ти, зірвала хустку, вдарила об стінку, заломила руки, з криками й матами потягла на коридор. Потім пригнали голих наших чоловіків, гнали повз нас, жінок, із криками й лайкою, б’ючи палицею по всіх частинах тіла. Погнали нас на другий поверх. Нам заламали руки, нагнувши майже до підлоги, били, в тому числі ногами. Чоловік розповідав, що чоловіків били палицею, відбиваючи геніталії. Наступні три доби я провела в камері на десять квадратних метрів із 36 співкамерницями, а потім і 51 жінками. Ми чули постійні стогони — били людей у коридорі й надворі. Такого я не бачила ні в одному фільмі жахів. В одну з ночей до нас впихнули 20 дівчат. Вони розповіли, що в них на очах штабелями, вздовж паркану укладали їхніх хлопців, змушували співати гімн і били, поки з них не виходили фекалії».

Політв’язням у Білорусі також влаштовують «газові камери»: виливаючи на підлогу в ущерть набите ув’язненими приміщення до 20 літрів розчину хлорки й перекриваючи доступ кисню. Позбавляють сну, мучаючи нічними перевірками, забираючи матраци, позбавляють води, їжі.

Режисер, громадська активістка Ольга Миколайчик провела в ізоляторі на Окрестіна 30 діб: «22 доби я провела в ШІЗО — це така бетонна камера 2 на 2. Шконку прикручують на день до стіни, тільки на ніч відкручують. Сидиш цілий день на металевій табуретці 20 на 20, вона врізається в дупу, в мене там, видно, вже квадрат. Гарячу й холодну воду в ШІЗО відразу відключили. Тільки раз на добу давали літр холодної води, щоб попити, і літр, щоб змити “толчок” і замити труси. 30 діб мене не водили в душ. Гребінець не давали, і у всіх позабирали гребінця… Дуже холодно було вночі. Звісно, не давали ні ковдр, ні матраців. І тим, хто був з нами, теж не давали, щоб вони політичних сприймали негативно. На вулицю стали виводити тільки на 23-тю добу, на пів години».

Про умови утримання в СІЗО КДБ, де перебуває Протасевич, відомо мало. Але ми можемо судити про них із розповідей кандидатів у президенти та інших політв’язнів, які пройшли через нього після виборів 2010 року. У разі Протасевича звертає на себе увагу той момент, що йому ставлять у провину участь у війні за Україну. І публічно загрожують можливою екстрадицією до «ЛНР».

Це робить Білорусь територією, потенційно небезпечною для будь-якого громадянина України, який брав участь у бойових діях на Донбасі, і в цілому для будь-якого громадянина України, який розділяє патріотичні погляди.

Total
0
Shares

Пов'язані статті

Читати

Росія перезаряджає мову

У Росії за замовчуванням вважають громадян України та Білорусі «носіями російської мови» (НРМ або НРЯ російською мовою) і…
Читати

«Історія як зброя: як Росія перекручує наративи про Другу світову війну». Підсумки онлайн-конференції

Для Кремля історія — не щось, що треба вивчати і пам'ятати, а щось, чим треба керувати. Мета — спотворити історичний контекст, щоб Росія та її сучасні дії виглядали гідно й навіть героїчно. Аби виправдати власну агресію, підтримку терористів у світі, а також внутрішні злочини проти прав і свобод людини