Не правосуддя, а воєнний злочин. Що означають «вироки» окупантів українським військовим

Навігація та корисні матеріали

Так звані «верховні суди» «ЛНР» і «ДНР» 10 березня оголосили «вироки» полоненим українським військовослужбовцям Максиму Буткевичу, Владиславу Шелю і Віктору Похозею. Судилище над воїном ЗСУ Буткевичем проходило в окупованому Луганську, справу «азовців» Шеля і Похозея «слухали» в Донецьку. Усіх трьох демонстративно «визнали винними» у воєнних злочинах: Буткевича засудили на 13 років. Шель і Похозей дістали від окупантів 18,5 і 8,5 років колонії суворого режиму відповідно. 

Додаткового резонансу це повідомлення отримало через бекграунд Буткевича, відомого журналіста та правозахисника. Міністерство закордонних справ України засудило дії окупантів, назвавши «вироки» незаконними та нікчемними. З вимогами звільнити Буткевича виступили українські та міжнародні правозахисні організації.

Це вже не перші подібні рішення окупаційних псевдосудів. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пояснює, чому така практика не має нічого спільного із правосуддям, є черговим воєнним злочином Кремля, і чому для найбільш людожерських вироків використовуються не російські суди, а квазіустанови «Л/ДНР».

Чому «вироки» фейкових судів є юридично нікчемними

Згадані вище та всі попередні «вироки» є недійсними і не матимуть жодних юридичних наслідків тому що:

• «суди», що діють на окупованих територіях не є легітимними владними установами. Вони є частиною російської окупаційної адміністрації, а не самостійною гілкою влади, і в своїй діяльності лише імітують юридичні процедури;
• «судді», які виносять рішення від імені чи то «народних республік», чи то Російської Федерації, фактично, є самозванцями. Свої посади вони отримали не за законною процедурою, а були призначені окупаційною адміністрацією;
• Донецька і Луганська області є частиною України у міжнародно визнаних кордонах, на них розповсюджується юрисдикція українських судів. Лише вони мають право здійснювати правосуддя на цій території;
• російські окупанти систематично практикують тортури щодо військовополонених та цивільних заручників. Тому будь-які свідчення, у тому числі зізнання в злочинах, не можуть вважатися належними, достовірними, допустимими і достатніми доказами.

Чому «вироки» фейкових судів є воєнним злочином

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими гарантує їм право на справедливий суд. Виносити вироки полоненим мають право лише суди, створені належним чином, і судові гарантії яких «визнані цивілізованими народами як необхідні». Жодному з цих критеріїв квазісуди «ДНР» і «ЛНР» не відповідають:

• ці установи створені незаконно, і їх рішення не визнаються жодною державою світу, крім РФ;
• самозвані «судді» не можуть вважатися неупередженими. Адже практично всі вони перебувають під слідством в Україні,  їм регулярно оголошують заочні підозри у державній зраді та участі у терористичних організаціях;
• окупанти системно й умисно порушують право полонених на захист. 

Європейський суд з прав людини у проміжному вироку у справі «Україна та Нідерланди проти Росії», винесеному 25 січня 2023 року, встановив, що на окупованих територіях створено квазісудову систему, яка здійснює «адміністративну практику». Тобто, не здійснює правосуддя, а лише легалізує спущені згори рішення. Отже, всі ухвалені цими квазісудами «вироки» є грубим порушенням Третьої Женевської конвенції у частині права полонених на справедливий суд та недопущення катування, і їх можна вважати воєнним злочином.  

Навіщо Кремлю потрібні фейкові «вироки»

Показові квазісудові розправи над полоненими є частиною війни Росії проти України. 

• «судові процеси» зазвичай супроводжуються інформаційними кампаніями, спрямованими на подальшу дегуманізацію українців, звинуваченнями ЗСУ у воєнних злочинах і тавруванням полоненних як «нацистів»;
• вироки використовуються для деморалізації українців,  посилення тиску на уряд та дестабілізації суспільно-політичної ситуації.

Протягом літа та початку осені минулого року російські  медіа активно рекламували підготовку показового судилища над захисниками «Азовсталі». Telegram-канали публікували відео виготовлення металевих кліток, у яких планувалося тримати полонених, та віщували їм смертні вироки. 

Після обміну 22 вересня тема суду над «азовцями» миттєво зникла з російського медіапростору. Цю інформаційну кампанію, а також позасудову страту полонених в Оленівці, можна вважати частиною гри  на підвищення ставок, яку Кремль вів під час перемовин щодо обміну.

У червні 2022 року  «Верховний суд» «ДНР» засудив до страти громадян Великої Британії Ейдена Асліна та Шона Піннера ‒ військовослужбовців 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ. Під час  цього процесу Кремль намагався не лише роздмухати тему «іноземних найманців», а й діяв як звичайний терорист. Взявши британців у заручники, Путін намагався тиснути на офіційний Лондон через його послідовну позицію щодо  військової підтримки України.

Примітно, що для винесення найбільш людожерських «вироків» використовуються не власне російські суди, а фейкові установи  «ЛНР» і «ДНР». Вони засуджують не лише до величезних термінів ув’язнення, а й до смертної кари, якої у самій РФ немає. З 2014 року це дозволяло Кремлю вдавати свою непричетність і торгуватися з Україною та Заходом у відповідь на прохання вплинути на бойовиків. Але 30 вересня 2022 року Путін оголосив анексію чотирьох областей України, і ця дипломатична гра втратила сенс. Справи Буткевича, Шеля і Похозея фабрикував уже безпосередньо Слідчий комітет РФ, а не лише «Міністерство держбезпеки» «Л/ДНР».

Не можна виключати, що Кремль намагається ускладнити чи заблокувати потенційний обмін полоненими у форматі «всіх на всіх» після завершення бойових дій. І виторгувати щось за «дострокове» звільнення кожного «засудженого за воєнні злочини».

Україні подібні «судові процеси» та «вироки» дозволяють з’ясувати долю полонених, які можуть певний час вважатися зниклими безвісти. Більше це не змінює нічого: Україна намагається витягнути з полону всіх військовослужбовців, незалежно від того, засуджені вони окупантами чи ні. Прецеденти вже є. У 2020 році було обміняно танкіста Богдана Пантюшенка, якого псевдосуд окупантів засудив до 15 років позбавлення волі.  

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки