Мотузка для Вучича: чим обернувся Сербії газовий союз з Росією

На початку жовтня президент Сербії Александар Вучич заявляв, що без російського газу йому б довелося «взяти мотузку та повіситися». А з ним серби зможуть у мороз ходити по квартирі в майках і шортах. Коли він дізнався нову ціну за цей російський газ, знову з’явилася причина схопитися за мотузку. Цього тижня він летить до Москви, щоб попросити її знизити.

Хоча Росія з Сербією вважаються союзниками, це не союз рівних. Це таке собі асиметричне поєднання, у якому Москва постійно демонструє своє домінування. Вона використовує Сербію на свою користь, продавлюючи власні інтереси, не особливо враховуючи інтереси союзника.

Сербія надала «Газпрому» мажоритарні пакети акцій своєї найбільшої нафтогазової компанії NiS, а також уклала інші угоди, які тісно пов’язали країну з постачанням російських енергоносіїв. Всупереч протидії з боку ЄС і США, Сербія побудувала так званий «Балканський потік» – споруджену за ініціативою Росії ділянку газогону для постачання природного газу до низки балканських країн в обхід України, яка з’єднала «Турецький потік» від кордону з Болгарією до кордону з Угорщиною. Саме про це рішення Вучич сказав, що якби на нього «не вистачило сміливості», то довелося б взяти в руки мотузку. Мовляв, усі хочуть взимку ходити по квартирі в майках і шортах, для цього потрібен газ, а де ж його ще взяти, тільки в Росії.

Вучич назвав «смішними» твердження, що Росія використовує енергетику та поставки газу як інструмент тиску. Утім, йому самому тепер дещо не до сміху.

Станом на сьогодні, російська сторона запропонувала Белграду купувати газ за ціною 790 доларів за 1 тис.куб.м. Поставки газу за цією ціною мають розпочатися з 1 січня 2022 року. Це майже втричі дорожче, ніж Сербія платить зараз.

Вучич повідомив, що Росія запропонувала формулу, за якою ціна на 70% розраховувалася б з біржової вартості й на 30% – за нафтовою формулою. Сербія пропонує зробити навпаки: щоб ціна на 70% розраховувалася за нафтовою формулою і на 30% – за біржовою вартістю. У такому випадку країна купуватиме газ за 510 доларів. «Але ми це також не можемо оплачувати», – зазначив Вучич.

Президент Сербії розраховує на те, що йому вдасться домовитися з Росією. «Я вам кажу зараз: я знаю Путіна, і у нас буде найвигідніша ціна. Я з ним ще не говорив, тільки буду розмовляти, але у нас буде найнижча ціна», – каже Вучич.

Їхня зустріч призначена попередньо на 25 листопада. На порядку денному головним питанням буде співпраця в енергетичній сфері, зокрема обговорення умов майбутньої газової угоди. Відкритим залишається питання, що Белград запропонує (чим поступиться в політичному та економічному плані) Кремлю.

Бажання Кремля можна розділити на програму-максимум і програму-мінімум – або «духовні» та матеріальні потреби.

Щодо першої групи бажань, її офіційно не оголошують, представляючи просто як vox populi, народні міркування:

  • «Ще Крим російським не визнав, а вже ціна на газ не влаштовує»
  • «Вучич на братських почуттях грає й хоче ціну як для Білорусі? Прекрасно. А зробити Сербію союзною державою разом з Російською Федерацією він не хоче? Халяви не буде, втомилися вже»
  • «Якщо вони не можуть платити, то хто платитиме за них Росії? Нехай входять до складу Росії тоді, ми ж не проти»

Також у Кремля, мабуть, є таємні сподівання на те, що «Росія розколе замерзлу без газу Європу». Принаймні на цю тему пише одне з пропагандистських видань. Вони посилаються на заяву Вучича, що Сербія може заборонити експорт електроенергії, щоб «у людей були теплі будинки». І міркують, хто ще міг би наслідувати їхній приклад.

На відміну від «духовних» потреб, про другу частину бажань, суто матеріальну, у Росії кажуть відвертіше. Там не можуть пробачити Сербії минулорічної «Вашингтонської угоди» (хоча офіційно Росія її вітала, неофіційно називала через нього Сербію «інструментом гри США проти Росії й Китаю»). А також того, що Сербія має офіційний статус країни-кандидата на вступ до ЄС.

Отже, програма-мінімум полягає в наступному:

  • Надати дипломатичний статус для співробітників Російсько-сербського гуманітарного центру в Ниші – на Заході його вважають потужною російською шпигунською базою
  • Відмовитися від планів з диверсифікації поставок енергоносіїв – чого потребує від Сербії ЄС
  • Піти на конфронтацію з ЄС, не підкорятися європейським правилам – Сербія разом з Україною є учасником Енергетичного співтовариства, країни-члени якого беруть на себе зобов’язання в області енергетики, згідно з якими створюють нормативно-правову базу відповідно до європейських стандартів
  • Продати нафтохімічну компанію HIP-Petrohemija – стратегічне підприємство, єдиний в Сербії виробник полімерів і синтетичного каучуку

Як відзначало балканське видання Direktno, Вучич є, мабуть, єдиним головою держави у світі, який «погрожує повіситися, коли опиняється в ситуаціях, з якими не може впоратися або які він не контролює». У 2019 році він казав з іншого приводу, що йому хочеться «повіситися на вітрогенераторі».

Можна припустити, що легкими перемовини Вучича з Путіним не будуть.

Але, як стверджує Деніел Сервер, професор Університету Джона Гопкінса та експерт з балканської політики, Вучич уже обрав свою сторону: він запровадив в країні автократію та зосередив свою зовнішню політику на Сході. І повторює кремлівські мантри щодо поточної газової кризи, звинувачуючи в ньому Європу. А Путіна називає «кінгмейкером» – мовляв, він може «впливати кому, за якою ціною і наскільки підняти ціну».

У цілому Сербія «дивиться на Схід». Що змушує експертів ставити запитання: «Чи справедливо з боку ЄС пропонувати членство все більш антизахідній Сербії, відмовляючи в цьому Україні, де громадяни вірять в ЄС, дивляться на нього й сподіваються на майбутнє, яке набагато ближче до Заходу, ніж до Росії?».

Російські ЗМІ наполегливо поширюють дезінформацію про те, що Росія є головним економічним благодійником Сербії. Хоча, згідно з інформацією Центру аналізу європейської політики, її торгівля та інвестиції в цю країну не тільки є мізерними у порівнянні з європейськими, але й базуються переважно на непрозорих угодах, які приносять користь лише корумпованим політикам.

Чи може принести користь Сербії те, що Росія використовує її як маленький гвинтик своєї великої геополітичної гри? Занадто щільні зв’язки з Москвою можуть сприяти короткочасній ситуативній вигоді, але вони мають сумні стратегічні наслідки. Про це красномовно свідчить приклад Білорусі: ціною за обійми з Путіним є перетворення на вигнанця та втрата майбутнього.

Total
3
Shares

Пов'язані статті