Навігація та корисні матеріали
Останнім часом побільшало новин про нібито поставлене перед окупаційними адміністраціями завдання збільшити вдвічі кількість кінотеатрів на тимчасово окупованих територіях України.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки наразі не фіксує ознак активності у цьому напрямку. Швидше за все маємо справу з черговим проявом наративу про «освобождение» – десь півроку тому росіяни розповідали про повну відсутність кінотеатрів на окупованих територіях, натякаючи на культурний занепад цих міст «під Україною». Нині спостерігаємо другу серію цього «кіно».
Але реальна картинка на землі проста – у тому ж Маріуполі було три сучасних кінотеатри. Один, найстаріший, окупанти зруйнували при штурмі міста – потім намагалися відновити, але будівлю довелося знести. Найсучасніший «Мультиплекс» зруйнований вщент разом з торговим комплексом «Порт Сіті» і його вже не буде. Кінотеатр «Савона» не мав прямих влучень, він працює – це про нього писали російські пропагандисти, коли нарікали, що на російські фільми ніхто не ходить: у залах завжди не більше десяти людей.
А от що росіяни роблять у Маріуполі – так це відновлюють те, що кінотеатром вже давно не є. «Комсомолець» ніколи не перейменовувався, бо вже давно був у приватній власності, і там жила собі протестантська церква. Кінотеатру не було там останні років 15 точно. Але окупанти замість «ворожої» церкви зробили саме кінотеатр та саме «Комсомолець». Було три кінотеатри, тепер стане два. Це ніяк не про відновлення та подвоєння, особливо якщо рахувати не закладами, а глядацькими залами, яких будо кілька у розбитому «Мультиплексі».
Тут ще слід розуміти, що у користуванні кінотеатром на окупованих територіях мало що змінилося – щоб відвідати сеанс треба заплатити від 200 до 350 рублів за квиток. До цього додалася лише сувора комендантська година, яка робить неможливими повноцінні вечірні сеанси у кінотеатрах, просто театрах та, наприклад, роботу чогось схожого на спортивний бар для перегляду футбольних матчів Ліги Чемпіонів або Чемпіонату Європи без російських команд.
При цьому сучасне кіно, навіть на піратських ресурсах, в Росії не дуже й доступне: у кінотеатрах на ТОТ переважно старі фільми (але не всі та не обов’язково кращі) та багато мультфільмів, бо там відносно менше «пропаганди західного стилю життя». Плюс там всі новинки російського кінопрому. Все це зовсім не сприяє людському потоку до кінотеатрів та перетворення їх залів на головні осередки російської пропаганди.
Але Росія, крім війни та вбивств, має ще такий національний вид спорту як «розпил». Скоріше за все, ми зараз маємо справу з одним із його проявів на окупованих територіях.
Але «розпил» грошей все ж більше відбувається не на відновленні кінотеатрів у Мелітополі та Маріуполі, а на виготовленні фільмів та серіалів у Москві. При цьому ота заяложена фраза Леніна до Луначарського: «Вы должны твёрдо помнить, что из всех искусств для нас важнейшим является кино» – вже не працює, бо «вождь світового пролетаріату» казав понад сто років тому. А зараз головним для РФ є все ж телебачення: серіали, новини, політичні шоу, таке інше. Кінотеатри стоять порожні як у Донецьку, так і в Маріуполі. А на Луганщині їх не відновили навіть на старих окупованих територіях – наприклад, у Кадіївці головний кінотеатр як згорів у перші місяці «російської весни», так і досі стоїть в руїнах.
Там, де кінотеатри працюють, показують старі західні фільми та нові російські – різні «патріотичні», а також перезняті радянські. Наприклад, кіно про «Чебурашку», про «Бременських музикантів», де грають тварин грають актори з масками віслюка та півня. А ще у кінотеатрах на окупованих територіях крутять фільм «Сто лет тому вперед» – це сиквел з радянським персонажем Алісою Селезньовою. У Донецьку на цьому тижні показують «Летючий корабель» – за мотивами старого мультфільму про цареву дочку Забаву та її можливе щасливе весілля. Також на російські державні гроші зняли фільм «Холоп-2» – це про перевиховання мажорів у спеціально створеному для них патріархальному російському селищі з кріпаками зразка початку 19 століття. Другий «Холоп» випущений вже у 2024 році, й там мажорна дівчина перевиховується так, що патріотично стріляє в Наполеона. За ознайомлення з такою творчістю в кіно пропонують віддати 700 рублів з пари.
Але є й чиста пропаганда – це фільми, обов’язкові для показу у школах, технікумах, будинках культури. Самі люди на таке не ходять та й показують їх частіше не на великому екрані, а у класних кімнатах на проєкторах, екранах комп’ютерів тощо.
Центр стратегічних комунікацій фіксував протягом 2022 і початку 2023 років примусову явку дітей на демонстрації російських мультфільмів у будинках культури в Нікольському та Мангуші на окупованій частині Донецької області.
Те ж стосується і Луганщини, де так зване «міністерство освіти ЛНР» восени 2023 року проводило в усіх підопічних закладах обов’язкові перегляди «музыкально-художественного фильма «Русская земля», знятого при підтримці 8-ї загальновійськової армії РФ за участі цілої роти «акторів» зі 123-ї мотострілецької бригади. Є також фільми, спеціально присвячені різним бригадам російських окупаційних військ.
Такий контент можливо дивитися хіба що з-під палки або під дулами російських автоматів. Тож Генеральній прокуратурі слід розглянути можливість кваліфікації цих сеансів як окремого виду тортур.
Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.
