Іноземні журналісти про свій досвід роботи в Україні: результати опитування

Україна як ніколи потребує міжнародної підтримки: західна зброя допомагає ефективно знищувати ворога, а економічна допомога суттєво пом’якшує наслідки втрати понад 30% ВВП. 

Рівень цієї допомоги суттєво залежить від суспільної думки в країнах-партнерах, безпосередній вплив на яку мають медіа – адже іноземні громадяни переважно дивляться на війну в Україні очима своїх журналістів. 

Тому Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки спільно з партнерами провів опитування іноземних журналістів, які вже майже рік висвітлюють війну Росії проти України аби дізнатися про умови їхньої роботи: з якими проблемами вони стикаються, що вирішити не вдається. Та найголовніше – як іноземні ЗМІ бачать шлях до спрощення своєї роботи?

Далі наведемо основні ключові моменти дослідження та фінальні рекомендації. Переконані, що хоча б часткова реалізація наведених рекомендацій допоможе Україні суттєво покращити систему роботи з іноземною аудиторією.

Спеціалісти Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) на запит Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при МКІП опитали іноземних журналістів з 28 країн, які у 2022 році працювали в Україні: американців, поляків, іспанців та представників інших країн світу. Вони розповіли, що їм допомагало, або навпаки – заважало якісно здійснювати свою роботу в нашій країні. 

В першу чергу іноземні журналісти звернули увагу на те, що цікавою для аудиторії є  інформація, пов’язана з їхніми власними країнами. Зокрема, офіційні візити політиків, спільні заяви, допомога, історії співгромадян, які наразі перебувають в Україні тощо. 

«Британські ЗМІ в основному зосереджені на висвітленні подій, в яких бере безпосередню участь їхня країна, зокрема, на постачанні зброї. Важливою є візуалізація: фото- та відеофіксація цих процесів. Але наразі можливість доступу до такої інформації обмежена», – поділився своєю думкою журналіст з Великобританії. Можливість поширювати такі матеріали допомогла б іноземними ЗМІ більш ефективно висвітлювати війну в Україні. 

Цікавлять іноземних журналістів також історії пересічних українців. Аудиторії цікаві сюжети про те, як звичайні люди долають виклики війни.  

Понад половини учасників опитування мала змогу безпосередньо поспілкуватися з представниками ЗСУ. І ця комунікація отримала найбільш позитивні відгуки серед опитуваних. Журналісти відзначили професійність та ввічливість армійців, відкритість в наданні коментарів, можливість комунікувати з представниками ЗСУ англійською – безпосередньо і без перекладачів. Велика кількість інформації,  в тому числі англійською, доступна в  Twitter та офіційних Telegram-каналах. 

Разом з тим іноземні журналісти скаржаться на недостатню кількість пресофіцерів. Це безпосередньо впливає на оперативність роботи іноземних медійників, адже вони змушені займати чергу, щоб отримати необхідну інформацію.

Отримати доступ до президента України чи представників його Офісу іноземним журналістам ще важче. Лише п’ятій частині учасників опитування, які намагалися поспілкуватися з главою держави чи його речниками, вдалося це зробити.

З огляду на можливість затримок у  комунікаціях з державними органами, журналісти нерідко ухвалюють рішення не витрачати на це час. Сам процес вони називають складним, довгим і малозрозумілим. 

Досвід співпраці з українськими фіксерами (помічниками журналістів, що допомагають їм вибудовувати комунікацію з місцевими жителями та офіційними особами) залишив позитивне враження в більшості опитаних іноземців. Ключовою проблемою міг бути хіба мовний бар’єр: знайти фіксера зі знанням інших, крім англійської, іноземних мов не завжди просто. 

«Всі вони були винятково чудовими. У мене не вистачає слів, щоб подякувати їм за їхні знання, за їхню підтримку, за їхню пристрасть і за все інше. Ми мали блискучі професійні моменти. Ми мали особисті моменти, які залишаться в моєму серці до кінця моїх днів», – поділився своїм враженням індійський кореспондент.  

Найсуттєвішою проблемою більшість опитаних назвали обмеження доступу до звільнених територій. На відміну від інших, ці правила не є чітко прописаними та застосовуються найбільш вибірково.

Щодо акредитації, то більшість опитаних (60%) отримали її легко. 37% назвали цей процес суттєвою проблемою.

Кроком назустріч іноземним журналістам в Україні могла б стати політика  «єдиного вікна» – якби питаннями взаємодії з міжнародними медіа не ситуативно, а на постійній засаді опікувався один чітко визначений орган (бажано державний), наділений відповідними повноваженнями. Щоб іноземний журналіст чітко знав до кого йому звертатися, аби отримати оперативну можливість працювати в Україні, або, в разі виникнення проблем, вирішити питання на місці.

Також іноземні журналісти рекомендують Україні запровадити державну політику щодо акредитації – з роз’ясненням чіткого механізму взаємодії: як журналістам, так і  всьому ланцюгу командування Сил оборони. Необхідною умовою є детально виписана прозора процедура отримання акредитації. Зокрема, чіткі вимоги для медійників (включно з фрилансерами), а також скорочення до 7 робочих днів термінів розгляду заявок. Налагодження системи зворотного зв’язку могло б дати журналістам розуміння того, на якому етапі розгляду перебуває його заявка, а також змогу розв’язати проблеми у разі їх виникнення. Правила та підстави для втрати акредитації також варто чітко виписати.  Так само як і правила апеляції для її поновлення.

В умовах війни питанням акредитації іноземних медіа займається Міністерство оборони України. Але при цьому вважається недоцільним, коли додаткові акредитації чи реєстрації вводять ще й місцеві органи влади та Оперативні командування ЗСУ на місцях  – це суттєво ускладнює координацію та впливає на ефективність роботи журналістів безпосередньо «в полі». 

Особливо гострим це питання стоїть під час поїздок у прифронтові зони та на звільнені території. Журналісти просять цей механізм доступу для медіа зробити більш прозорим. І відмовитись від практики «місцевої» акредитації, оскільки вона дублює акредитацію від ЗСУ.  

Крім того, існує нагальна потреба в збільшенні штату пресофіцерів. А там, де доступ журналістів неможливий, частіше проводити престури, до розробки яких залучати медійників, враховуючи їхні реальні потреби.

Крім того, до процесу видачі акредитації  іноземним медіа варто долучити Міністерство закордонних справ України. Це дозволить уникнути непоодиноких інцидентів, коли оформлення дозволів для роботи в Україні іноземних журналістів суттєво затягується (іноді на місяці) через процедуру перевірки закордонних медійників Міністерством оборони та СБУ. Своєю чергою МЗС, яке має у своєму складі закордонний апарат посольств, краще за всіх в Україні знає медійний ландшафт країн, з яких йдуть запити на акредитацію. Це також дозволить уникнути скандалів із періодичним позбавленням акредитацій іноземних журналістів.

Ще одним напрямком в роботі з іноземними ЗМІ, на який просять звернути увагу – надати можливості працювати журналістам безпосередньо в військових підрозділах або в безпосередньому контакті з ними – “embedded journalists”. Це міжнародно прийнята практика, яка навіть вже відпрацьована і раніше практикувалась в Україні.  

Були б корисними іноземним журналістам і регулярно оновлювані  додаткові ресурси з корисною інформацією. Наприклад, відеокаталог (відеобаза) від військових операторів для акредитованих журналістів.  Але важливо, щоб вона була в оригінальному вигляді – без редагування та обробки (наприклад, з додаванням музики, часто неліцензованої).

Різноманітні майданчики для регулярного, зокрема, неофіційного, обміну думками та обговорення проблем між журналістами, пресофіцерами та представниками державних органів також могли б стати дієвим інструментом підвищення ефективності роботи всіх зацікавлених сторін.

Крім цього, пресслужбам та комунікаційникам державних органів влади варто нагадати про їх безпосередній обов’язок – забезпечувати зворотний зв’язок із журналістами. А також оновити перелік офіційних актуальних контактів для журналістів на сторінках державних установ.  

Врахування цих рекомендацій з боку іноземних журналістів не просто дозволить спростити їм роботу. Це підвищить оперативність та об’єктивність інформування іноземної аудиторії про україно-російську війну. Що є важливим для підтримання позитивного іміджу України в цілому та українців за кордоном зокрема. І також для широкої підтримки нашої країни та її боротьби проти агресора. А для цього українська боротьба за життя, свободу і незалежність має постійно знаходитись у фокусі міжнародної уваги. 

Завантажити аналітичний звіт
«Досвід роботи іноземних журналістів в Україні під час війни»

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Total
0
Shares

Пов'язані статті