Інформаційний обстріл Sea Breeze: у що насправді цілила Росія

Росія не перший рік прагне дискредитувати співпрацю України з НАТО, зокрема — нападаючи з критикою на українсько-американські навчання Sea Breeze. Але в цьому році масштаб кампанії інформаційного тиску став безпрецедентним.

Уперше за десятиліття Росія заявила, що у відповідь на «провокацію» обстріляла корабель країни-члена НАТО, учасника морських навчань. І хоча переконливих свідчень, що такий обстріл дійсно мав місце, досі немає, Кремль та прокремлівські сили вже використали обстріл на словах як привід заговорити про «велику війну» і «відновлення контролю» над Україною.

Росія готувалась до «провокації»

Традиційно кремлівські спікери почали розігрівати суспільну думку ще до початку навчань. Попереджали про «ненавмисні інциденти» і лякали «оргією мілітаризму», «таємним перекиданням американської зброї в Україну» та «Третьою світовою».

У квітні 2021 секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев заявив, що Україна нібито може почати бойові дії в Криму, «організувавши за підтримки США провокації із загибеллю своїх військовослужбовців». 

«Прикриттям для перекидання сучасного озброєння й боєприпасів зі США на Донбас» назвалина початку червня навчання Sea Breeze-2021 у Міністерстві оборони РФ. Те ж саме твердження, про перекидання зброї на Донбас «під прикриттям» навчань, повторила минулої суботи Марія Захарова, офіційний представник МЗС РФ. Захарова також додала: «Навчання Києва й НАТО — це провокація нескінченної дестабілізації по периметру російського кордону».

Напередодні інциденту з британським військовим кораблем Defender, у середу вранці, посольство РФ у США на своїй твіттер-сторінці закликало США й НАТО відмовитися від проведення спільних із Україною військових навчань Sea Breeze-2021 у Чорному морі, бо вони «підвищують ризики ненавмисних інцидентів».

Усе це — заради зриву навчань, які проводяться кількадесят років поспіль для профілактики спроб дестабілізувати цілий регіон. Сьогодні вони підвищують обороноздатність України: не видуманим «перекиданням зброї», а абсолютно реальним набуттям досвіду та злагодженням взаємодії партнерів. А також — демонструють неспроможність російських претензій на господарювання у регіоні.

Дезінформаційна підготовка до власних атак — упізнаваний стиль Росії. Напередодні кожного загострення можна відстежити також відверті попередження про конкретну заплановану нею дестабілізацію.

Наприклад, у листопаді 2018 року голова комітету Держдуми РФ у справах СНД, євразійської інтеграції та зв’язках зі співвітчизниками Леонід Калашніков, фактично за три дні анонсував напад сил ВМФ Росії та Берегової охорони РФ на кораблі ВМС України в Керченській протоці: «Можливо, це веде якраз до тієї самої провокації, в результаті якої завтра — як у Солсбері, без усього, без будь-яких доказів – русскіє, там, розбомбили якийсь катер чи збили там ще щось… І ось це виключати не можна, бо Росія в цьому смислі себе буде вести і повинна вести рішуче».

Росія перегрупувала пропаганду

До червня 2021 прокремлівські ЗМІ просували звичний наратив, що Україна нібито не потрібна НАТО, а її шанси на вступ до Альянсу є нікчемними. Але 9 червня Путін несподівано сказав, що у нього інша думка з цього приводу: «Так, я знаю, бачу коментарі наших оглядачів, бачу реакцію наших засобів масової інформації, наших політиків. Всі так трошки посміюються, кажуть, все це балачки, нічого тут не буде, і так далі. У мене інша думка».

Після цих слів заголовки деяких російських видань стали лякати війною. «Українсько-американські навчання Sea Breeze як провокація великої війни». «Названі наслідки вступу України до НАТО: велика війна», «Путін чітко заявив — у разі вступу України до НАТО буде війна» і таке інше.

«РИА ФАН», Федеральне агентство новин, яке пов’язують з підприємцем Євгеном Пригожиним (відомим як «кухар Путіна»), найбільш відверто виклало політичну позицію Кремля: «Україна входить у зону національних інтересів Росії. Тут більше не буде фальшивих компромісів, чим, по суті, закривається історична дискусія про можливий вступ «незалежної» до HATO. Це рішення буде розглядатися Москвою як casus belli (привід для війни, — ред.): Путін дав зрозуміти, що в цьому випадку Україна опиниться «на лінії вогню». Справа в тому, що розгортання військової інфраструктури НАТО на території України абсолютно неприйнятне для Російської Федерації в її нинішніх кордонах. Росія проголошує себе історичним і суверенним центром простору колишнього СРСР. Той, хто вирішить зробити на цьому просторі недружні по відношенню до росіян і Росії кроки, в очах Москви стане легітимною метою для відповідних санкцій і силових дій».

На прохід британського військового корабля Defender міжнародно визнаними українськими водами біля берегів захопленого Криму 23 червня країна-окупант відреагувала шквалом гучних заяв та звинувачувальних коментарів.

Інститут міжнародних політичних і економічних стратегій РУССТРАТ, який очолює членкиня комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Олена Паніна, закликав «виключити Британію з НАТО» через те, що вона начебто могла «спровокувати Третю світову війну». «Великобританія як член НАТО разом з Україною, яка в ньому не перебуває, розігрують Північноатлантичний Альянс в своїх особистих інтересах», — йдеться у заяві. Таким чином російські політики намагаються роз’єднати членів Альянсу. 

А перший заступник голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Володимир Джабаров поклав провину за «провокацію» цілком на… Україну.

«Якщо вони думають, що за допомогою провокації зможуть прорватися до НАТО, то помиляються. Країнам НАТО вічна проблема не потрібна. А Україна несе з собою постійні проблеми, конфлікти, ускладнення ситуації. Треба натовським країнам мати такого партнера?» — заявив Джабаров РБК.

Ці тези часто суперечать самі собі та будь-якій логіці: в один і той же час Україна «не потрібна» НАТО, є ключовим елементом у протистоянні НАТО з Росією або «штовхає» Альянс до такого протистояння. Але російська пропаганда користується усім доступним арсеналом, аби насадити ідею про нібито згубність співпраці України з НАТО, яка загрожує тяжкими наслідками аж до Третьої світової війни.

«Путін не запаречує проти вступу Росії до НАТО»

Тут корисно звернутися до історії, бо те, що тепер здається природним станом речей, — начебто Росія завжди ворогувала з НАТО, — не так давно виглядало інакше.

«Путін не заперечує проти вступу Росії до НАТО. Незважаючи на не надто доброзичливе ставлення багатьох росіян до НАТО, Кремль, схоже, зрозумів, що розумної альтернативи налагодженню нормальних відносин з Альянсом у Росії немає. У Брюсселі заяву Путіна сприйняли дуже позитивно. НАТО відразу висловило готовність до партнерства з Москвою». Звучить як фантастика, проте це цитата з російської преси — газети «Коммерсантъ» за 2000-ий рік.

У травні 2002 року відбувся саміт Росія—НАТО в Римі, де Путін і лідери країн-членів Альянсу (тоді їх було 19) підписали декларацію «Відносини Росія—НАТО: нова якість». Була створена Рада Росія—НАТО й вирішено, що надалі сторони діятимуть як єдина двадцятка замість колишньої формули «19+1».

Створення Ради Росія—НАТО ініціював італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі, близький друг Путіна, як проміжну сходинку, що передувала би повноцінному приєднанню Росії до Північноатлантичного альянсу. З цього моменту представник Росії отримував місце за загальним столом поряд з іншими членами.

29 травня 2002 року на саміті Росія—ЄС Володимир Путін констатував: «Холодну війну поховано».

Росія провела навчання з гібридної війни, зірвавши Sea Breeze у 2006

Перша спроба зірвати навчання Sea Breeze у Криму відбулась лише чотири роки по тому — влітку 2006 року. Успішно. За підтримки російських політиків і російської пропаганди.

Доцент кафедри Військово-морських сил Національного університету оборони України Сергій Соколюк на торішній науково-практичній конференції, присвяченій тоталітаризму, назвав ті події «репетицією гібридної війни».

Підтримуючи антинатовські протести в Криму, в яких брали участь депутати Держдуми РФ, російські ЗМІ просували думку не лише про «ворожу експансію» НАТО, але й про те, що Крим — це «не зовсім Україна». Зокрема, російський «Перший» канал стверджував: «Якщо Крим це й Україна, то виключно за анекдотичного непорозуміння».

На рівні Держдуми РФ прозвучала пропозиція анексувати півострів. Держдума одноголосно проголосувала за протокольне доручення про запит інформації в уряду РФ про заходи щодо повернення Криму до складу Росії відповідно до Кучук-Кайнарджийського договору від 1774 року, укладеного між двома вже неіснуючими державами — Російською та Османською імперіями.

Автор цього документа, депутат від фракції ЛДПР Микола Кур’янович заявив: «Загострення відносин не треба боятися — тиснути на Київ і економічно, й політично, використовувати нашу російську діаспору. І моя точка зору, вести справу на розкол України. […] У найближчій історичній перспективі Україна втратить статус незалежного суб’єкта міжнародного права. Оскільки ніколи державності в України не було. Це російська земля».

Дослідник Сергій Соколюк звернув увагу на абсурдність тієї ситуації. У форматі Росія—НАТО у 2006 році існувало й активно працювало 19 спільних робочих груп, тоді як Україна мала з НАТО лише 5 робочих груп. На багатьох напрямках Росія співпрацювала з НАТО значно глибше, аніж Україна. Одночасно з підтримкою антинатовських протестів у Криму, російський «Перший» канал із захопленням розповідав про візит фрегата FFG-49 ВМС США до Санкт-Петербурга.

За свідченнями людей з близького оточення Путіна, приблизно до 2005 року в Кремлі продовжували всерйоз сподіватися на запрошення до НАТО. І обговорювали, при якому розкладі це запрошення приймуть. Путін був переконаний, що Росія не мусить «стояти в черзі» — НАТО має попросити Росію про приєднання.

Російські антизахідні міфи пропрацювали 15 років

Жахливо болючою для Кремля стала поразка підтримуваного ними кандидата на президентських виборах 2004 року в Україні, тому що там не могли зрозуміти її причин, пояснюючи все підступом Заходу.

З тих пір у Кремлі на євроатлантичні устремління України реагували як на провокацію й злочин проти Росії. І не лише України — Росія агресивно «захищає» всіх колишніх «братів» від спроб вирватися з російських обіймів у бік Заходу.

У 2007 році підтримуваних Росією масових заворушень, які супроводжувалися грабунками крамниць та знищенням майна, зазнала Естонія. Її посольство в Москві блокували, закидали камінням. Скоординована атака хакерів на деякий час вивела з ладу сайти парламенту Естонії, міністерств, банківських установ, засобів масової інформації. Все це відбулося після перенесення радянського меморіалу війни в Таллінні, що в Кремлі оголосили «ревізією підсумків Другої світової війни».

На можливу перспективу вступу Грузії до НАТО Кремль відповів нападом на цю країну в серпні 2008 року, офіційним визнанням Абхазії та Південної Осетії, а також антигрузинською кампанією всередині Росії, зокрема цілеспрямованими затриманнями й депортацією грузинів.

За даними видання «Коммерсантъ», на закритій зустрічі Ради Росія—НАТО навесні 2008 року Путін натякнув, що в разі вступу до НАТО Україна може припинити існування як єдина держава.

«Коли ж мова зайшла про Україну, Путін розлютився. Звертаючись до Буша, він сказав: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава!» І тут він дуже прозоро натякнув, що якщо Україну все ж таки приймуть у НАТО, вона просто припинить існування. Тобто фактично він пригрозив, що Росія може почати відторгнення Криму й Східної України», — повідомляло видання.

Відтоді російська пропаганда стала активно просувати низку міфів, частково сприйнятих політиками та аналітиками на Заході за щиру правду. Ці міфи мали виправдати агресивну політику Росії по відношенню до сусідів, що прагнули до демократії та незалежності.

Королівський інститут міжнародних відносин (більше відомий як Chatham House) у травні цього року розібрав 16 таких «міфів та викривлених уявлень». Зокрема, це міфи про «триєдиний народ», «сферу привілейованих інтересів» та «підступне розширення НАТО».

Тезу про «підступне розширення НАТО» Путін вкотре повторив в своїй статті для німецького видання Die Zeit, опублікованій 22 червня цього року. Мовляв, коли СРСР погодився на возз’єднання Німеччини в 1990 році, його керівництву було дано [усну] обіцянку, що «кордони блоку до вас наближатися не будуть». А потім — підманули. «Запитайте у Горбачова», — казавПутін раніше в інтерв’ю американському каналу NBC. «Просто наплювали на наші інтереси», – це вже в інтерв’ю каналу «Россия 24».

Як доводить Chatham House, такої обіцянки в принципі не могло бути зроблено. Тоді це питання навіть не обговорювалося в НАТО, оскільки Варшавський договір та СРСР все ще існували. Восени 1990 року в західних столицях не передбачалося, що СРСР розпадеться через рік. Зникнення СРСР створило зовсім іншу геополітичну реальність, яка швидко виявила розбіжності між західними країнами та Росією щодо управління європейською безпекою та, зокрема, щодо ролі НАТО.

Міф про розширення НАТО, наголошує у звіті Chatham House, також містить суттєве спотворення фактів: тоді як Російська Федерація стала фактичним правонаступником СРСР після його розпаду, Росія існувала в інших кордонах, і її інтереси в галузі безпеки не могли бути синонімічними інтересам СРСР. Російські керівники того часу не хотіли, щоб Захід розглядав нову Росію як усічену форму СРСР, а скоріше як країну, яка відновила свій суверенітет і повертається до своїх європейських коренів після трагедії більшовизму. Крім того, СРСР підписав Паризьку хартію в листопаді 1990 року із зобов’язанням «повністю визнати свободу держав вибирати власні механізми безпеки». Засновницький акт НАТО—Росія, підписаний у 1997 році, аналогічним чином пообіцяв поважати «невід’ємне право» всіх держав «вибирати засоби для забезпечення власної безпеки».

Щодо концепції «сфери привілейованих інтересів», в яку Росія включає Україну, це позбавляє держави свободи волі та ігнорує їхні власні інтереси. Таке мислення, яке полягає у відмові меншим державам або цілим регіонам у суверенному праві на самовизначення, є проявом неоколоніалістського світогляду. Використання цієї концепції має реальні руйнівні наслідки, доказом чому є російська агресія проти України.

Щось новеньке: російська пропаганда «повертає Україну і Тайвань до рідної гавані»

Росія продовжує вперто відмовляти Україні в суб’єктності. Один із нових наративів — проведення паралелей між Україною й Тайванем. Він є частково визнаною державою, островом у Східній Азії, на володіння яким претендує комуністичний уряд Китайської народної республіки, вважаючи Тайвань провінцією, яка від них відкололася.

«Україна і Тайвань неминуче повернуться до рідної гавані», — стверджує РИА «Новости», називаючи дві країни «уламками великих держав». «Російським Тайванем» називає Україну ИА Regnum.

Епізод із британським кораблем Defender та навчання Sea Breeze для російської пропаганди є приводом заявити російські претензії на контроль над Україною в цілому.

Ось що пише, наприклад, сайт РЕН-ТВ: «В ході навчань відпрацьовуватимуться операції, безпосередньо спрямовані проти Донбасу… Ми добре розуміємо, що оргія мілітаризму, яку розгорнули в Причорномор’ї британці та янкі, припиниться тільки з відновленням російського контролю над цим спільним для нас усіх чудовим регіоном».

Сьогоднішній світ добре знає ціну російській дезінформації, вивчив російську гібридну зброю та об’єднується для протидії російському зловмисному впливу й агресії. 

Україна — на передовій цих процесів, а західні партнери підтримують і посилюють її позиції та обороноздатність. Це й прагне зруйнувати Росія, бо сильну Україну «повернути» вже не вийде.

Total
0
Shares

Пов'язані статті

Читати

«Іх там нєт» на Олімпіаді: перше місце з політизації спорту

Офіційно «іх там нєт»: збірна Росії формально не бере участь в Олімпіаді в Токіо. Російським спортсменам заборонено до грудня 2022 року виступати під своїм прапором, гімном і назвою країни на великих міжнародних змаганнях. Заборона пов’язана з програмою допінгу, організованою не тільки тренерами, лікарями та представниками спортивних федерацій, але також російськими чиновниками й спецслужбами.