Головний підсумок року – поразка Росії: дайджест пропаганди за 29 грудня

Путін готує привітання з новим 2023 роком, ще не знаючи, чим він для нього завершиться. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 29 грудня.

  1. Терористично-енергетичні конвульсії Москви
  2. Чому Прилєпіну сумно за Кремль
  3. Сторіччя СРСР за 310 днів війни з радянською РФ
  4. Кінець історії, який роблять українці

 Терористично-енергетичні конвульсії Москви 

29 грудня Росія раділа черговій «калібровці» України і волала від «зради» з приводу  знесення пам’ятників Катерині ІІ та Суворову в Одесі. Радість і «зрада» йшли одночасно в одному флаконі пропагандистського «бояришніка» із рефреном: «Ну, чому ці українці нас так не люблять».

У свою чергу МО РФ відійшло від свого звичного нудного медійного канону «а-ля Конашенков» і випустило «креативну» Telegram-листівку з грізним попередженням: «Калібри не закінчаться ніколи».

НАСПРАВДІ, те, що ніколи не треба казати «ніколи» відомо з часів «Херсон назавжди з Росію». Цього ж дня стався черговий «інцидент із БПЛА» на саратовському аеродромі «Енгельс», що знаходиться на відстані 750 км від України. Після попередніх повітряних пригод з’явилась інформація, що росіяни вивели з нього свою далекобійну авіацію ще далі від українських кордонів.

Таким чином, підняття її у повітря та подальше здійснення пуску ракети займає більшу кількість часу і відповідно – зменшує фактор несподіванки. Цей чинник (разом з іншими) розширює можливості української ППО зі знешкодження ракет. Що вона регулярно й демонструє.

Так, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний повідомив, що 29 грудня по Україні було випущено 69 крилатих ракет, і 54 з них збила ППО.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ППО України проти цифр Суровікіна

Інший цікавий аспект: кількість ракет, спрямованих на Україну з кінця листопада, майже не змінюється: 23 листопада – 70; 5 грудня – понад 70; 16 грудня – понад 70; 29 грудня – 69.

Український військовий експерт Олександр Коваленко пояснює, що «більшого обсягу ракет для підтримки системності їх ударів через технологічні процеси у росіян немає. Але цей обсяг стає не тільки передбачуваним і очікуваним, а й до того ж не завдає критичного впливу на наші можливості щодо підтримки функціональності інфраструктури».

Простіше кажучи, ці суровікінські терористично-енергетичні ракетні конвульсії просто підкреслюють воєнну агонію та безсилля Росії.

Чому Прилєпіну сумно за Кремль

І на цьому безсилому тлі вона щосили намагається надути переговорні щоки. Спочатку прессекретар Кремля Пєсков заявив, що  «жоден «мирний план» не може існувати, якщо він не враховує входження до складу Росії чотирьох нових регіонів». А 29 грудня вже й очільник МЗС Лавров окреслив межі російських зазіхань на територію України. Звичайно, щоб зафіксувати їх і воювати надалі.

«Висуваючи різноманітні ідеї та «формули миру», Зеленський плекає ілюзію домогтися за допомогою Заходу виведення наших військ з російської території Донбасу, Криму, Запоріжжя та Херсонщини, виплат Росією репарацій, явки «з повинною в міжнародні трибунали» тощо. Ми на таких умовах ні з ким розмовляти не будемо. Чи залишилися на територіях, підконтрольних київському режиму, адекватні політики сказати важко», – заявив Лавров.

НАСПРАВДІ, якщо Лавров, наприклад, вважає, того ж Киву «адекватним українським політиком», то це, насамперед, говорить про неадекватність самого Лаврова. По-друге, після оприлюднення «генеральної лінії партії», на нього з Пєсковим образилися навіть«Z-патріоти». Так, Захар Прилєпін, з одного боку, назвав ці кордони «прилюдним приниженням», а з іншого, визнав, що «ніхто нічого нам не віддасть. Ні чотири області, ні дві».

По-третє, цілком вірогідно, що вже більш чітко артикулюючи свої забаганки наприкінці цього року, вже з наступного Кремль спробує понизити градус «великої екзистенційної війни з Україною та колективним Заходом» до рівня «територіальної суперечки між двома країнами».   

І саме в такий спосіб надалі позиціонуватиме конфлікт у світі. Мовляв, «Україна вважає ці території своїми, а ми – своїми. Таких конфліктів у світі багато. І ніхто в них особливо не втручається. Тому і в цей не варто».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як російська пропаганда «вмовляє» Захід відмовитися від військової допомоги Україні?

Не вийде. Якщо Москва не хоче слухати навіть український народ (який відповідно до всіх опитувань готовий й надалі продовжувати війну до повного вигнання окупантів зі своєї міжнародно визнаної території), то нехай дослухається свого.

Придворна соціологія у вигляді ВЦИОМ 29 грудня з’ясувала, що найбільш значущим здобутком війни з Україною для росіян стало меркантильне зняття водної блокади раніше окупованого ними Криму. І аж ніяк не історичне «приєднання до складу РФ чотирьох регіонів».

Сторіччя СРСР та 310 днів війни з радянською РФ

Вся ця кремлівська камарилья, звичайно, мріяла про зовсім інше: відновлення СРСР, розвал якого (а не сталінізм і дві жахливі світові війни) Путін вважає «наймасштабнішою катастрофою ХХ століття».

За інших історичних обставин, 30 грудня 2022-го у Москві могли б відзначати 100-річчя Радянського Союзу. І не можна виключати, що саме під цю дату і намічалася остаточна перемога у «спецоперації». Але всупереч задумам Путіна, вона перетворилася на затяжну війну. «Гарячу» – з Україною, і «холодну» – з Заходом.

І так само, як колись СРСР, нинішня РФ намагається перемогти Захід у «холодній війні». Лавров у своєму інтерв’ю 29 грудня в цілком радянському стилі заявив, що «розширення НАТО… грубо порушує зобов’язання не зміцнювати власну безпеку за рахунок безпеки інших».

НАСПРАВДІ, нова «холодна війна» Росії чітко рухається прокладеними у 1980-х роках рейками СРСР. До тієї ж самої кінцевої станції:

– Тривала війна на виснаження. Тоді був Афганістан, зараз Україна.

– Різке падіння цін на нафту. Тоді США домовилися з Саудівською Аравією, яка вдвічі збільшила видобуток нафти, чим обвалила світові ціни на неї втричі. Наразі США встановили «стелю цін» на російську нафту. Підсумок один – сильне скорочення його експортного виторгу, що неминуче призведе до падіння життєвого рівня росіян.

– Програш у гонці озброєнь. Тоді США перевели змагання у сферу космосу, започаткувавши Стратегічну оборонну ініціативу (СОІ) з глобальної протиракетної оборони. До такого виклику СРСР виявився вже неготовим. Так само, як зараз РФ виявилася неготовою до оборонних ініціатив Заходу (зокрема з постачання ПРО), але вже не на космічних, а на цілком земних – українських просторах. А поки Путін змагається у гонці озброєнь з власним народом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія вглядається в СРСР

У такому режимі СРСР протримався 3 – 4 роки, потім розвалився. Росія протримається значно менше. Бо «Варшавського договору» проти НАТО наразі не існує. Ради економічної взаємодопомоги на противагу Євросоюзу, США, Японії – також. Єдине, що може влаштувати Путін – нудні поминки по Радянському Союзу.

30 грудня 1922 року – дата більш символічна, ніж юридична. Того дня на І З’їзді Рад був у загальних рисах погоджений проєкт Договору про створення Радянського Союзу, який пізніше зазнав суттєвої переробки.

Фактичною датою заснування СРСР є 6 липня 1923 року, коли були затверджені й введені в дію у вигляді Конституції остаточний варіант Договору та Декларація про створення Радянського Союзу. Протягом 1924 – 1936 років саме 6 липня відзначалося як святковий та вихідний день. Лише в 1930-х почали відзначати 30 грудня замість літнього свята.

Як бачимо, історію любили переписувати не лише за Путіна, але й за Сталіна. Що ж, цікаво буде побачити, що залишиться від радянських руїн до їх фактичного 100-річного ювілею. Звісно, якщо в Росії до того часу ще залишиться бодай хтось, хто зможе згадати про ювілей. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін підтвердив звання самозванця-історика

Кінець історії, який роблять українці

Не треба бути спічрайтером Путіна, щоб накидати тези його новорічного звернення: «Рік був важким… Усе проти нас… Але перемога буде за нами… Велика Росія… Ура!».

Наприклад, минулого року він казав, що «ми у стислі терміни відновили економіку і за багатьма позиціями зараз виходимо на реалізацію стратегічних завдань розвитку».

Ця ж теза пролунає і цього року. Але вже не під «ковідним», а під санкційним «соусом».

Про «відновлення» російської економіки найкраще свідчить фото японського токарного верстата DMG CTX ALPHA 300 на заводі в Іжевську. Перед візитом Шойгу оригінальну назву верстату прикрили біркою «Концерн Калашников», нашвидкоруч приліпленою синім і жовтим скотчем.

Таких випадків, звісно, багато. І над ними, як і над рештою російського «імпортозаміщення», сміються в усьому світі.

Але найцікавіше у новорічному спічі Путіна те, що він тоді і зараз буде знову казати, щось на кшталт: «Росія виходить на реалізацію стратегічних завдань розвитку».

НАСПРАВДІ, для усіх мешканців Росії, яким з усіх пропагандистських щілин розповідають, що «Путін створює новий світовий порядок», реальні геополітично-стратегічні підсумки цього року вже підбиті. Їх сформулював політолог, науковий співробітник університетського коледжу Лондона Володимир Пастухов.

«Головним підсумком минулого року стала геополітична поразка Росії. Путін уже програв війну. Більше того, його поразка вже створює передумови для глобальної зміни світового порядку, але не зовсім того, на який він розраховував: це буде світопорядок, в якому Росії, в кращому випадку, відведуть місце в другому ряду партеру, і в якому вона дивитиметься більшу частину світових прем’єр, як спостерігач. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Топ-10 перемог України за 10 місяців великої війни

Для того, щоб зрозуміти, що війна програна, зовсім не треба чекати на її завершення, адже немає потреби з’їсти всю діжку, щоб зрозуміти, що це не мед.

Війна нацистської Німеччини зазнала поразки не під час штурму Рейхстагу Червоною армією, а в той момент, коли була створена антигітлерівська коаліція. Саме тоді стало очевидним, що розрахунок на розкол великих держав не виправдовується.

Путін програв війну, коли замість переговорів про нові кордони в Європі отримав «Рамштайн» – нову антиросійську коаліцію. Він особисто може вірити в її неминучий розвал. Але кожен підірваний в Україні цивільний об’єкт цю коаліцію лише цементує.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 70 років Путіна українському коту під хвіст

У його «великій суперечці» з Заходом Путін «кліпнув очима» першим і «вляпався» в ту «велику війну», уникнення якої завжди було стратегічним завданням будь-якої російської деспотії. Для жодної з них ця історична халепа не лишалася безкарною, і немає жодної причини вважати, що для Путіна історія зробить виняток…».

Можливо, українці цього й досі не усвідомлюють, але  НАСПРАВДІ, велику історію кінця путінської деспотії зараз – на очах усього світу – роблять саме вони. З новим роком, друзі, і з новими перемогами! 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Total
0
Shares

Пов'язані статті

Читати

Вперше з часів Другої світової: Путін оголосив мобілізацію, щоб врятувати російську «спецоперацію»

Російський верховний головнокомандувач Путін підготував черговий неприємний сюрприз своєму населенню. Під приводом необхідності «захисту суверенітету і територіальної цілісності»…