Навігація та корисні матеріали
В інформаційній боротьбі України велику роль відіграють волонтерські проєкти та самоорганізація, що, мабуть, закономірно для молодої демократії.
Як працює державно-громадське партнерство? Що слід враховувати у відстоюванні українських інтересів на дипломатичній арені, взаємодії з журналістами та громадськістю інших країн? Як і надалі нарощувати м’яку силу України?
Ми попросили поділитися своїм досвідом і розповісти про власні ініціативи після ї 24-го лютого трьох громадських активістів: Ганну Гопко, координаторку Міжнародного центру з української перемоги, Андрія Шевченка, співзасновника медіацентру “Україна”, та Растіслава Ріго, координатора роботи зі ЗМІ у Словаччині.
Усі експерти зійшлися на тому, що треба доносити інформацію до громадськості важливих для України країн світу. Вагому роль у цьому сьогодні відіграють соціальні мережі. Потрібно шукати та розказувати світу людські історії. Також усі створили свої бази даних для роботи з журналістами.
Ділитися думками експертів про м’яку силу в жорсткі часи розпочинаємо з Ганни Гопко, громадської активістки, колишньої народної депутатки та голови комітету Верховної Ради у закордонних справах 8-го скликання.
4-го березня був мій день народження, 40 років. Я була у Варшаві. Після перших десяти днів війни ми вирішили об’єднати представників громадських організацій, в основному, жінок. Серед них були Олена Голушко, Даша Калинюк, Оля Айвазовська. Нашою метою стало показати світу, що українська перемога – в інтересах і Заходу.
Я дуже вдячна в Варшаві Катерині Пісарській, Варшавський безпековий форум, Фонду ім. Івана Коляски – вони нам відразу дали притулок. Нам потрібно було щось таке, що стало б чітким сигналом для всього світу. Ми назвали наше об’єднання International Centre for Ukrainian Victory – Міжнародний центр з української перемоги. Коли світ думав, що бліцкриг Путіну вдасться відразу, чи протягом наступних 2-3 тижнів Київ окупують, що Україна не зможе, ми відразу послали сигнал та зафіксували, що потрібна лише перемога, і ми маємо цю перемогу нести.
Далі відразу були дуже складні зустрічі з світовими політиками в Польщі. Ми приносили з собою папки, де була аналітика по санкціям, по зброї, яка нам потрібна, фотографії понівечених тіл загиблих цивільних, ми розкладали ці документи і кожному давали. Від емоційних історій людей ми самі не могли стримати емоцій та плакали… Казали, що Україна, яка пережила Голодомор, дві світові війни, і яка витримала все це – все одно переможе. Ми дуже просили підтримати нас.
Кожна з наших активісток взяла по напрямку: зброя, санкції, гуманітарна допомога, міжнародний трибунал для злочинців, план відновлення країни… І почали працювати. Зараз актуальні питання: статус кандидата в ЄС, визнання Росії країною-спонсором тероризму. Ми маємо пришвидшити нашу перемогу з найменшими втратами, а також деімперіалізувати агресора.
Складаємо план відбудови країни, яка буде трендсеттером для всього світу. Бо наша країна має моральний авторитет, який будується на звитязі наших солдат. Вони дають перевагу на дипломатичному полі бою.
Україні важливо бути проактивною та грати командно. Держава понад партіями. Перемога України – це гра національної збірної, коли різні гравці працюють на одну мету. Представники різних гілок влади, політичних команд спільно з громадянським суспільством – ця синергія дасть найкращий результат. Тому ми координуємося з МЗС, з представниками Верховної Ради. Під час поїздки в Вашингтон ми запрошували Ненсі Пелосі приїхати в Київ – і з часом візит відбувся.
Треба пам’ятати, що це довгий марафон. Важливо писати фолоуапи, щоб підтримувати контакти. Надсилати аналітичні матеріали, щоб озброїти ними decision-makers – тих, хто приймає рішення.
Для адвокації дуже важлива аналітика. Дякуємо Центру глобалістики “Стратегія XXI”, який готує нам її. Вони працюють як стабільна машина, щоб швидко надавати потрібну для перемовин інформацію та розрахунки.
Треба вміти комунікувати лінки, шерити твіти, використовувати соцмережі. Мати доступ до медіа, іноземних політиків, викоистовувати акції протесту. Пригадую нашу масштабну акцію в Варшаві – коли всі лягли, символізуючи вбитих Росією.
Іноземні політики кажуть: Ганна, знаєте, ми дивимося на вас і розуміємо, що ми на відміну від вас, вже звикли перебувати в зоні комфорту, ми не знаємо, як це штовхати себе на вибір між життям і смертю заради ідеалів у які віриш, ми захоплюємося вашим героїзмом.
Але треба усвідомлювати, що навіть до страшної інформації про жертви та вбивства люди звикають, через її одноманітність. Тому треба постійно шукати нові деталі, сюжети, формати, цікавих героїв. Показувати, приміром, сім’ї підприємців, які віддали останнє на армію.
Ми створили базу міжнародних журналістів. По ній ми розсилаємо пресрелізи чи анонси, як це було з онлайн-пресконференцією азовців, щоб швидко мобілізувати увагу.
Коли включається, приміром, журналіст американського MSNBC з Харкова, який на власні очі бачить, як діти ховаються в метро від обстрілів, то українська перемога стає частиною вже його обов’язку боротьби за справедливість. І він доносить до аудиторії, що Україні дійсно потрібна зброя, щоб захищатися.
Частину грошей на адвокацію надають донори, які покривають перельоти та проживання, але частково. Бували і курйозні випадки, коли BBC приїхало записати інтерв’ю до мене у двозірковий готель у Вашингтоні, де я була змушена зупинитися через обмежений бюджет, і нам навіть не було де присісти, щоб це зробити. Але в результаті з усім впоралися.
Зараз українці допомогли нам зняти приміщення в Вашингтоні, щоб частина нашої команди – Даша Калинюк, Саша Устінова, Тетяна Шевчук, Оля Айвазовська – могли там зупинятися і продовжувати займатися комунікацією як представники українського громадянського суспільства: доносити інформацію, давати інтерв’ю, організовувати акції.
Головним активом у такій адвокації є досвід, репутація та щира боротьба за те, у що віриш. Важливо підтримувати емоційний контакт. Наприклад, на зустріч у Вашингтоні Ненсі Пелосі принесла фотографію, на якій ми з нею на зустрічі делегацій в Києві в 2015 році. Почали обговорювати, хто ще на фотографії знаходиться і таким чином домовилися про ще одну зустріч, вже в Білому Домі.
Між іншим, у Вашингтоні ми організували всі зустрічі без допомоги посольства. 40 представників Конгресу, Рада нацбезпеки США, Білий Дім, Пентагон – це все на особистих наших контактах. Навіть якщо у тебе немає статусу, приміром, депутата, але ти демонстрував, що всі ці роки борешься за Україну, віриш в її лідерство – це відкриває багато дверей.
У нас є наша громадська організація – Мережа захисту національних інтересів ANTS – мурахи. Бо ми всі – волонтери, ветерани, військові, ті, хто за кордоном працює – ми будуємо такий наш мурашник, децентралізовану мережу, яку ніхто розвалити не зможе.
Російські пропагандистські наративи треба вивчати, щоб їх розуміти. Проте найголовніше мати свій порядок денний. Україна задає стратегічний тренд.
Спілкувався Денис Самигін для Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Знайшли помилку? Виділіть текст на натисніть комбінацію Ctrl+Enter.
