Фейкові наративи російської пропаганди про Революцію Гідності

Фото: https://www.maidanmuseum.org/

Наратив про Майдан, як про причину «громадянської війни» в Україні, став наріжним каменем путінської піраміди дезінформації.   

Вже 9 років і, мабуть, аж до кінця днів свого режиму Путін та його пропаганда повторюватиме: радикали захопили владу в Києві силовим шляхом, тому Крим та Схід, які орієнтувалися на Росію, повстали проти перевороту.

Виступаючи 9 лютого 2023 року Путін  повторив свою формулу: «Ще раз хочу про це сказати – ми не розпочинали жодних бойових дій, ми намагаємося їх закінчити. Ці бойові дії були розпочаті націоналістами в Україні та тими, хто їх підтримував у 2014 році, коли було здійснено державний переворот. Із цього все почалося. Після цього відбулися події у Криму та на Донбасі»

Отже, брехня, яку системно роками поширює Кремль як в Росії, так і в світі, побудована на тезі: протистояння на Майдані стало причиною «громадянської війни», в яку потім був змушений втягнутися путінський режим, щоб захистити російськомовних від «нацистів».

Таким чином кремлівська хунта намагається зняти з себе відповідальність за злочин агресії. 

«Не революція, а погром» 

Чому Путін так багато говорить про «кривавий переворот та громадянську війну»? Річ у тім, що Кремль не міг напасти на Україну безпричинно, хоча давно прагнув здійснити свою мрію – відродити імперію, повернувши до її складу Україну. 

Мітингувальник з Євромайдану з плакатом: «Україна не повернеться. Путін, якщо любиш – відпусти!»

Ще десятиліття тому більшість пересічних росіян в один голос заперечували обґрунтовані побоювання українців щодо агресивної риторики намірів Росії: це неможливо, ми ніколи не будемо воювати з українцями, це – наші брати. Тому для підкорення України «назавжди», як про це мріяли «збирачі земель» з Кремля, потрібно було сконструювати легенду для нащадків. Вона мала б зобразити захоплення України не як жорстокий акт агресії та насилля, а як вимушений крок і навіть акт благодійності зі свого боку. 

Легенда починається з того, що одна частина України виступила проти спроб затягування її в ЄС і НАТО, за те, щоб залишитися з Москвою. За легендою, вона мала б перемогти прозахідну Україну. Можливо на етапі «примирення» в рамках Мінських домовленостей. На кшталт того, як після Паризької угоди 1973 року Північний В’єтнам взяв і захопив Південний В’єтнам. А потім проросійська Україна «вирішила» б добровільно приєднатися до Росії. Ця легенда з часом мала б оселитися в підручниках історії та стати «правдою» для підкорених українців, наче в оруеллівському творі «1984». Як це вже сталося з сотнями інших захоплених Москвою народів. Можливо тому Кремль не скористався можливістю відкрито окупувати всю Україну в 2014 році, коли для цього було більше шансів. 

За рік до нападу на Україну, у 2013 році, російським військовим була представлена концепція гібридної війни. «Акцент використовуваних методів протистояння зміщується у бік широкого застосування політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів, що реалізуються з залученням протестного потенціалу населення», – йшлося в статті за підписом начальника Генштабу ЗС Росії Валерія Герасимова. Чи був використаний протестний потенціал населення для захоплення Криму та Донбасу? Безумовно, саме так все і сталося. Як результат – Кремлю таки вдалося обдурити на якийсь час частину мешканців окупованих територій та самих росіян, які тепер нападають на Україну та свято вірять, що лише захищають «ЛДНР». 

Шукай, кому вигідно. Саме путінізм був найбільше зацікавлений, щоб на Майдані пролилася кров і стався розкол для запуску громадянської війни. Яку роль зіграли російські спецслужби в провокаціях та пролитій крові на Майдані – відповідь на це питання ми ще отримаємо від дослідників цієї сторінки історії в майбутньому. Але вже перший коментар Путіна про Майдан 2-го грудня 2013 року засвідчує його зацікавленість в радикалізації: «Події в Україні нагадують більше не революцію, а погром».

Путінська пропаганда говорить про Майдан як про переворот радикалів, які за допомогою зброї та вбивств захопили владу. Згадаємо факти, які спростовують наративи російської пропаганди.  

На протест в Києві виходили, без перебільшення, мільйони людей. Це був потужний масовий запит саме від народу, його активної частини, яка обирала європейське майбутнє для України заради демократії, верховенства права та відкритості. Українці, маючи досвід перебування в складі імперії, відчували вже в 2013 році, що путінська Росія – злочинне угруповання, яке несе небезпеку. Але остаточно для світу це стало очевидним лише у 2022 році.  

1 грудня 2013 року, віче після побиття студентів на майдані Незалежності в Києві, після якого протести стали масовими. Джерело: Радіо Свобода.

Не треба забувати, що частина з нападів на правоохоронців (приміром, перший, що стався 2 грудня на Банковій), трактувалися багатьма учасниками Революції гідності як відверта провокація невідомих осіб з метою дискредитації Майдану. 

«Третя сила – провокатори Заходу» 

Російська пропаганда регулярно згадує, що на Майдані брала участь третя сила – снайпери, які стріляли як в протестувальників, так і в поліцейських. Вона звинувачує «грузинських снайперів Саакашвілі», які діяли «на замовлення Парубія, Парасюка та Пашинського»,  звісно, «не без участі західних спецслужб». 

Те, як часто і впевнено російська пропаганда говорить про третю силу та снайперів, наштовхує на думку, що кремлівські спецслужби і могли бути тією самою третьою силою. 

Пригадаємо, що під час президентства Януковича, Кремль зміг розставити  серед керівництва силових відомств України своїх агентів. Наприклад, керівником СБУ на початку 2013 року став громадянин Росії Якименко, який не тільки втік до РФ у 2014 році, але й керував окупаційною спецслужбою на Херсонщині під час повномасштабної війни у 2022 році. СБУ звинувачує Якименка в організації катування українських громадян в Херсоні: працюючи на ФСБ, ексголова СБУ став керівником окупаційної «державної служби безпеки у Херсонській області». Отже, як бачимо на прикладі Якименка, і без міфічних «грузинських снайперів», «активістів на гроші Сороса», «агентів Коломойського чи західних спецслужб», наявність третьої сили, що діяла в інтересах путінського режиму та провокувала кровопролиття на Майдані є очевидною. Додамо, що попередник Якименка на посаді керівника СБУ у 2012 – 2013 рр. Ігор Калінін також втік саме до Росії. 

Про те, як путінізм керував кадрами в українських силових структурах напередодні захоплення України, свідчить і призначення на посаду міністра оборони 24 грудня 2012 року Павла Лебедєва. Вже 21 лютого, ще до своєї відставки, він залишив Київ. Вже за місяць, 18 березня, Павло Лебедєв був присутній в Кремлі під час зборів з нагоди «приєднання» Криму, а в 2015 році увійшов до правління Російського союзу промисловців та підприємців. 

Також з березня 2014 року в Росії перебуває колишній заступник Секретаря РНБО України Володимир Сівкович, якого Державне бюро розслідувань (ДБР) звинувачує в організації розгону мітингу біля стели Незалежності в ніч на 30 листопада. «За його безпосередньої участі відбулася організація побиття учасників однієї з перших акцій протесту молоді за євроінтеграційний курс нашої держави. Наразі він є одним з очільників антиукраїнського руху, що створений спецслужбами РФ», – повідомляє ДБР. Нагадаємо, що застосування надмірної сили тоді вплинуло на ескалацію та збільшення протестного руху. 

Проте після втечи в Росію, за інформацією ДБР, Сівкович, працюючи на ФСБ, «координував роботу з українською частиною угруповання, яка збирала та передавала представникам РФ відомості, що становлять державну таємницю, а також намагалася впливати на кадрові рішення в органах безпеки України». 

Отже, як ми бачимо, «третя сила» під час Євромайдану була, і це, судячи з усього – спецслужби Путіна, які контролювали керівництво силового блоку уряду Януковича. Загалом, ДБР заявляло, що ідентифікувало понад 20 «беркутівців», які сьогодні воюють проти України з боку Росії. 

На фоні цих реальних важелів впливу, які мали росіяни під час Євромайдану, міфічні «печеньки Нуланд», «громадські активісти на західні гранти» чи «грузинські снайпери-найманці Саакашвілі», як третя озброєна сила, виглядають непереконливо. Якщо Якименко сьогодні на Херсонщині воює проти України, то можна припустити, що і за часів свого перебування в СБУ, під час Майдану, він воював так само проти України. 

Версія про російський слід кривавих провокацій на Майдані є логічною і з історичної точки зору: більшовистсько-чекістський режим, який почався з переворотів, терору та насилля сто років тому, цим і продовжується – за часів путінізму.  

«Війна розпочалася на Майдані» 

Путін стверджує, що війна розпочалася на Майдані. Дійсно, телекартинка протистояння з вогнем та побиттям – справляють враження, як велике насилля. 

Але згадаймо суть – протистояння супроводжувалося  бійками, але без застосування вогнепальної зброї з боку євромайданівців. Кілька випадків, які використовує російська пропаганда, наприклад, її улюблений епізод з «рушницею Пашинського» чи кадри, пострілів з вікна – не носили масового, системного характеру. Навіть, якщо припустити, що йдеться не про провокації для створення картинки, а дійсно озброєних євромайданівців. Інакше в наявності були б й кадри з озброєними загонами бойовиків, які входять та захоплюють Київ.  Саме такі, як в Краматорську, що були зняті 12 квітня. Відео фіксує, як добре організований та озброєний загін без розпізнавальних знаків захоплює міський відділ міліції, долаючи спротив місцевих правоохоронців. Того ж дня група бойовиків під керівництвом росіянина Стрєлкова-Гіркіна так само захопили Слов’янський  міський відділ МВС. Схожим чином на Донбасі гібридно окуповували й інші міста. «Якби наш загін не прийшов на Донбас та не став би ядром спротиву, ядром «російської весни», то скоріше за все, «російська весна» була б подавлена в зародку», – зізнався пізніше Гіркін, підтверджуючи вирішальну роль росіян. 

Захоплення російськими бойовиками міського відділу міліції в Краматорську. 

Російська дезінформація часто згадує готель «Україна», як місце, яке контролювали євромайданівці та звідки велася стрільба снайперів.  Натомість як довело слідство, більшість людей було вбито саме на вул. Інститутській – внаслідок пострілів з верхньої частини вулиці. Цю частину Інститутської на той момент контролювали бійці «Беркута» та інших підрозділів міліції та Внутрішніх військ МВС. Прокурор у справі розстрілів на Майдані Ігор Земсков у інтерв’ю «Бабелю»  розповів, що «немає експертизи, яка підтверджує, що з готелю «Україна» вбили чи поранили бодай одного учасника Майдану».  Нагадаємо, 20 лютого на вул. Інститутській загинула найбільша кількість людей – 47 осіб. При цьому позиція біля Жовтневого палацу, з якої спецпризначенці вели вогонь про протестувальниках, потрапила на відео та добре відома громадськості. 

Семен Пєгов,  на сьогодні один з найвідоміших російських мілітарі-блогерів та інформаційних злочинців російського фашизму, 20 лютого 2014 року перебував у Києві на Інститутській в кількох десятках метрів від вбитих та коментував в прямому етері розстріли, що також є свідченням про залученість російських спецслужб. 

Звісно, говорячи про насильство на Майдані, російська пропаганда замовчує факти звірячого побиття євромайданівців «тітушками» з антимайдану, яке відбувалося за підтримки правоохоронців 18-го лютого в Маріїнському парку.    

«Нас обманули американці» 

Ще один путінський наратив: США та Захід пообіцяли Росії, що протестувальники розійдуться, та погодилася, але США її обдурили й підтримали «кривавий переворот».  «Так грубо й нахабно – мабуть, вперше», – розповідав Путін у фільмі Соловйова про те, як саме його обдурили американці.

У 2021 році Путін повторив: «Коли колишній президент Янукович погодився з усіма вимогами опозиції? Він готовий був, по суті, відійти від влади та через три місяці оголосити нові вибори. Ні, треба було здійснити кривавий держпереворот, який спричинив відомі наслідки».

Але промовисті деталі показують, що це – чергова легенда для прикриття злочину. Представник Росії Володимир Лукін тоді «чомусь» був єдиним, хто не підписав цю угоду. Мабуть, тому, що Росія вже тоді повним ходом проводила операцію з захоплення Криму. Цей факт викрила прикра для Кремля помилка: на медалі «За повернення Криму» забули підправити та викарбували справжню дату початку операції – 20-го лютого – на день раніше за підписання Януковичем мирної угоди між владою та опозицією, про яку бідкається Путін.  

У 2014 році Путін розповів своє бачення подальших подій, за яким виходить, що Янукович злякався переслідування і попросився в Росію. «Не приховуватиму, ми допомогли йому перебратися до Криму і він там ще перебував протягом кількох днів, у Криму… Так, скажу відверто, він попросив вивезти його до Росії, що ми й зробили. Ось і все».

22 лютого ВР 328-ма голосами народних депутатів підтримала постанову про усунення Януковича з посади президента, аргументуючи таке рішення його самоусуненням та призначила позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року. Ні про який «київський режим» не може йтися, адже на відміну від реально існуючого московського режиму чекістів, українська влада регулярно змінюється та переобирається на вільних виборах. Про реальний стан свободи слова говорить той факт, що відверто кремлівські дезінформаційні телеканали Медведчука закрили тільки у 2021 році, через 7 років з початку гібридної війни.    

Те, що в Україні стався суспільно-політичний конфлікт, не давало право іншій країні нападати на Україну.  Наприклад, зміна ладу в 1991 році в СРСР не означала, що комуністичний Китай міг захопити частину Росії задля підтримки «законного комуністичного ладу». Чи  розстріл російського парламенту з танків під час конституційної кризи в 1993 році, не означав би, що, приміром, Туреччина мала б право ввести свої війська в Чечню, щоб «захистити одновірців-мусульман», від «утисків православних».  

«На Майдані було насильство та нацисти»  

Путін торочить про радикалів та нацистів, але чи можна порівняти насильство на Майдані з насильством, яке, приміром, продемонстрував путінізм в Маріуполі, вбивши десятки тисяч мирних мешканців як в цьому місті, так і по всій Україні? Та чи є ще десь в світі більші нацисти, ніж росіяни, які вирішили, що українців як нації не має існувати тільки тому, що  за безсоромними словами Путіна: «українці та росіяни – це один народ».  

Показовий факт: у 2015 році в Москві провели великий мітинг «антимайдану» під назвою «Рік Майдану. Не забудемо, не пробачимо». Це ще раз доводить, що путінська Росія з самого початку була стороною конфлікту та підживлювала ненависть для подальшої агресії. 

Кадр з відео «Першого каналу» з мітингу в Москві у 2015 році. В мілітарному натовпі плакат з гаслом: «Сьогодні Майдан. Завтра війна!» 

«ЛДНР» – це відповідь на Майдан»

Мешканці Луганська та Донецька знають, що ніяких суспільних настроїв та бажання цих міст від’єднатися від України, яке б дійсно визріло та стало сформованим суспільним запитом цих регіонів – не було навіть після подій Революції гідності. Поява «незрозумілих» озброєних бойовиків сприймалася мешканцями як тимчасове «непорозуміння», яке має вирішитися найближчим часом. 

В результаті, Росії, щоб отримати вплив в цьому регіоні, довелося зробити ставку на маргіналів та своїх агентів, адже ані творча, ані бізнесова чи політична регіональна еліта сходу, за окремими винятками, ніяк не підтримали антиукраїнський заколот. Нічого і близько схожого на чисельний народний потяг до незалежності від України в регіоні не було. Звісно сепаратизм в цих регіонах, як і в Криму, ліг на певний історичний ґрунт, але це ніяк не скасовує того, що він був цілком організований Кремлем.  Зокрема, завдяки пропаганді, яка після гібридного нападу Росії, звинувачувала у всіх жертвах українську владу.  

***

Отже, Путін та його режим – це вмілий маніпулятор, без жодних докорів сумління, який застосовує тактику агресивного звинувачення інших, щоб заплутати несвідоме населення. Путінізм і надалі буде звинувачувати у своєму нападі українців та Захід, бо йому так легше виправдовуватися.  

Тому поширення як академічної, так і емоційно-творчої правди про події на Майдані та збереження історичної пам’яті про нього є завданням українського суспільства. Україна обрала демократичний шлях розвитку та підтвердила свій вибір не тільки кров’ю жертв героїв Революції гідності, але й подальшим спротивом в російсько-українській війні.   

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Медіаверсія на сайті Главком

Total
0
Shares

Пов'язані статті