10 факторів, які зробили ЗСУ новою військовою потугою

Навігація та корисні матеріали

Режим Путіна тривалий час готувався напасти на Україну. Проте ЗСУ та всі сили оборони дають гідну відсіч одній з найбільших армій світу.

У чому сила української армії? Розповідаємо про  10 чинників, які допомогли Збройним Силам стати новою військовою потугою. 

1. Вісім років бойового досвіду

Агресію 2014 наша армія зустріла у поганому стані через недостатню увагу до неї держави та підривну діяльність російської агентури, що заволоділа ключовими посадами силового блоку.

Війна на сході України перетворила ЗСУ на загартоване боями військо. Через АТО і ООС пройшло півмільйона захисників України.

Нині повномасштабному російському вторгненню дають відсіч командири, які вже пройшли горнило війни. Головнокомандувач Валерій Залужний у липні 2014 був заступником командира сектора «С» в АТО, а начальник Генштабу Сергій Шаптала командував 128-ю гірсько-штурмовою бригадою під час боїв на Дебальцівському плацдармі в 2015.

2. Оновлення офіцерського корпусу

Українська і російська армії вийшли з  «однієї радянської шинелі». В зв’язку з цим, довгий час було важко  позбутися тягаря особистих зв’язків по обидва боки кордону, спільного підходу, а також шаблонів військової освіти і підготовки часів СРСР. Офіцерський корпус незалежної України ще довго нагадував уламок радянської армії.

Але природне оновлення кадрів з роками, а також війна з Росією, що стала моментом істини для офіцерів, докорінно змінили ситуацію.

Головнкомандуючий ЗСУ Валерій Залужний в інтерв’ю «Армії Inform» у 2021 розповідав про це так. «Совок» відпадає – хоче хтось цього чи ні. До нас приходять молоді люди, випускники військових академій. Дуже цікаво за ними спостерігати – як людина, яка сиділа нещодавно за партою, потрапляє одразу на фронт. За рік вони стають командирами рот. Кожен, окрім техніки і ста людей особового складу, отримує смугу, яку він з ними обороняє. Це зовсім інші люди. Не такі, як ми, коли були лейтенантами. Це нові паростки, які за п’ять років зовсім змінять армію. Майже всі добре знають іноземну мову, чудово працюють з гаджетами, начитані». 

3. Гендерна рівність

У вересні 2018 Верховна Рада зрівняла жінок і чоловіків у правах для проходження військової служби. Це відкрило шлях у професію тисячам українок, які прагнули служити своєму народу зі зброєю у руках.

Жінки отримали рівний доступ до військової кар’єри, і тепер ми вже маємо першу українку, генерала ЗСУ – Тетяну Остащенко.

Нині жінки на рівні з чоловіками беруть участь як у відсічі агресору, так і в розбудові нової армії. Вони освоюють військові професії і специфічний функціонал там, де ще донедавна це було важко уявити. 

Відсоток жінок серед особового складу української армії аналогічний до армій країн НАТО: ще до повномасштабного вторгнення в ній служили 37 тисяч українок. Жінки-військові зробили цей вибір не лише за покликом серця, але й враховуючи свій рівень фізичної підготовки, навичок і знань, потрібних Батьківщині.

4. Децентралізація командування

Заохочення ініціативи молодших командирів – нова філософія ЗСУ. Такий підхід у нас впроваджується з 2015, а в арміях країн НАТО він є одним з основоположних.

У перші тижні, коли ворог очікував, що Україна захлинеться від масштабного нападу на всіх напрямках, саме ця децентралізація дозволила утримати оборону. 

Молодші офіцери та сержанти ЗСУ, не чекаючи вказівок згори, брали ініціативу на себе, перетворюючи бойові дії на серію самостійних дрібних операцій. Командири швидко приймали рішення, діяли інноваційно і винахідливо.

Цим сили оборони якісно відрізняються від противника, де Путін втручається у командування окремими арміями і навіть дивізіями, а генерали змушені особисто піднімати в атаку підлеглих.

5. Інститут сержантів 

На відміну від загарбників, які сповідують ще радянський підхід, коли окрема людина не грає ніякої ролі, а є лише бездушним гвинтиком гігантської системи, у ЗСУ запроваджено інститут сержантів за аналогією з сержантським корпусом (non-commissioned officers) в арміях НАТО. 

Сержант – це командир і лідер для солдатів. Він відповідає за їхню підготовку, веде в бій, вирішує всі питання забезпечення підрозділу. Він є запобіжником від дідовщини і нестатутних відносин серед призовників. Навчання сержантів триває впродовж всієї служби і передбачає постійне професійне зростання.

«Росіяни досі наслідують шаблони лінійної тактики і дуже дотримуються своєї доктрини. Вони не можуть впоратись з непередбачуваністю українців», – коментував Бі-Бі-Сі Метт Гофманн, випускник Лівенворта, який працював з українськими офіцерами в Афганістані. 

 6. Нова айдентика 

Важливо, щоб військо було не просто добре озброєним і вмілим, воно має виглядати як національна армія, що продовжує кращі військові традиції свого народу.

Війна 2014 стала потужним стимулом оновлення. Військові почали носити стилізовані під історичні мазепинки кашкети. Запроваджено новий малюнок камуфляжу і крій однострою. Відбулися новації у сферах емблематики та прапорництва. Як і воїни Армії УНР, сучасні захисники України тепер з характерним тризубом на рукаві. Змінилися кольори беретів у видів та родів військ.

Спадщина боротьби за незалежність ХХ і попередніх століть була вшанована у почесних найменуваннях на честь героїв, формувань і подій української історії. Військові також отримали новий гімн, вітання, церемоніал і низку професійних свят.

7. Сили спеціальних операцій

ССО були створені у 2016, це наймолодший та найсучасніший рід військ у ЗСУ.  За взірець одразу брали стандарти НАТО. «Наше кредо – перевага якості над кількістю. ССО – це, найперше, селекція», – пояснює командувач Григорій Галаган. 

До складу ССО входять частини спецпризначення і підрозділи інформаційно-психологічних операцій. Типові завдання: розвідка, диверсії, організація руху опору, психологічні операції, робота з цивільними. 

В ССО практикується кадровий менеджмент, коли переміщення відбувається і по горизонталі, і по вертикалі. Офіцери з Командування спрямовуються у війська, а з військ – у Командування. Така ротація дає нагоду для професійного розвитку як офіцерів, так і самого органу управління. 

8. Зброя перемоги 

Світові демократії об’єдналися, щоб підтримати нашу країну у відсічі російської агресії. Для координації міжнародних зусиль регулярно проходять зустрічі у форматі «Рамштайн». США вдруге після завершення Другої світової війни відкрили програму ленд-ліз – для України.

Через західний кордон до нашої країни постійно прибувають танки, броньовані машини, автотранспорт, артилерія, ракетні системи, дрони, стрілецька зброя та боєприпаси. Частина ще радянських зразків, частина – найновіших західних.

За кількістю протитанкових ракетних комплексів (ПТРК) (Javelin, NLAW тощо) українська армія вже друга у світі. Саме ПТРК  допомогли зупинити колони загарбника у перші дні війни.  

Схожу важливу роль на даному етапі війни відіграють ракети M142 HIMARS. Тилові командні пункти, склади боєприпасів та нафтобази росіян стали досяжними цілями для української армії. 

Ворогу довелося відчути на власній шкурі також новинки вітчизняного українського воєнпрому: протикорабельних комплексів «Нептун», САУ «Богдана», ПТРК «Стугна» та багато іншого.

9. Волонтерська підтримка

Самоорганізація громадськості для збору коштів, придбання і доставки необхідних речей – український феномен, породжений Майданами. З 2014 року волонтерський рух працює на ЗСУ. Він підтримав наших вояків у найбільш критичний момент 2014, коли армія була ще «гола і боса».

Волонтери наполегливо як мурахи тягнули у військо амуніцію, продовольство, будматеріали і побутову техніку, засоби медицини, автотранспорт, запчастини та багато чого іншого. Стихійно складалися «шефства» волонтерів над окремими підрозділами.

З’ясувалося, що приватні особи й цивільні ініціативи здатні діставати унікальні речі, буквально будь що, що дозволяє краще бити ворога на фронті. З часом, номенклатура волонтерської підтримки поповнилася тепловізорами, дронами, бронежилетами, коліматорними прицілами. Апофеозом волонтерської підтримки стали збори коштів на придбання байрактарів. І це завдання українцям під силу, адже 78% з них жертвують гроші на ЗСУ.

10. Народна війна 

Українці ведуть справедливу визвольну війну. Адже ворог хоче знищити саму назву нашої країни. Захисники України воюють мотивовано, за свої домівки та рідних. Усе це й зробило армію по-справжньому народною.

У 2022 Путін сподівався, що ЗСУ будуть деморалізовані та пасивні, що окремі частини перейдуть на російський бік, а в Києві військові вчинять антидержавний заколот.

Але вторгнення мало прямо протилежний ефект: українці масово відправилися у центри комплектування за зброєю. В містах, як гриби після дощу, повиростали батальйони територіальної оборони.

24 лютого чисельність української армії становила близько 250 тис.  Сьогодні Україну захищає мільйон людей.